Наприкінці минулого року у Франківську створили комунальне підприємство «Простір інноваційних креацій «Палац». На баланс нового КП передали палац Потоцьких, а на діяльність передбачили 10 млн грн – більше, ніж на всі пам’ятки міста.
Що тепер «світить» історичному комплексу та чи врятує його комунальна структура, пише “Репортер”.
Встигнути до травня
Палац Потоцьких стоїть пусткою у центрі Франківська з 2005 року, відколи перейшов у приватну власність мільярдера Олега Бахматюка. Щороку там більшає тріщин, у ринвах проростають деревця, а в лівому флігелі вже зробилася велика діра.
Минулого року Бахматюк погодився передати комплекс місту – за умови, що там не буде жодного будівництва, а пам’ятка служитиме для прийому делегацій і культурно-мистецьких заходів. Міський головаРуслан Марцінків вважає це своєю особистою заслугою і не забуває про це нагадувати. Втім, якою ціною вдалося домовитися про передачу палацу, не зізнається. А от синьо-жовтий банер «Палац Потоцьких повернули громаді міста» вже майорить на паркані, хоча франківцям на територію поки що – зась.
За словами Марцінківа, перші заходи пройдуть на території палацу до Дня міста і фестивалю «Карпатський простір» 4-6 травня. Потім – під час нічного кування на Святі ковалів. Та щоб відкрити територію, треба зробити все для безпеки гостей.
«Нині найважливіше – це протиаварійні роботи і майданчик для заходів, які відбудуться вже в травні, – говорить Руслан Марцінків. – Комунальне підприємство створене і ми вже починаємо його фінансувати. На черговій сесії 2 травня будемо слухати програму, яку готує Володимир Гайдар. Він уже призначений керівником. Думаю, справа рухнеться. Перш за все треба огородити все задля безпеки, встановити туалети, зробити якісне освітлення. Паралельно – братися за протиаварійні роботи».
За словами мера, поляки теж виявляють інтерес до палацу. У кінці квітня на зустрічі консулів у Франківську Марцінків планує вкотре піднімати питання інвестицій з польського боку. І додає, що з одним із польських міст мерія вже готує заявку на проект ЄС з реставрації палацу.
«На цьому етапі головне, щоб місце жило і привертало увагу інвесторів та громадськості. А згодом, можливо, додамо їм функцій, аби могли опікуватися пам’ятками архітектури. КП легше, бо вони мобільніші за департаменти», – говорить Руслан Марцінків.
І палац, і госпіталь
Разом з директором КП «Палац» архітектором Володимиром Гайдаром розмовляємо на території палацу. Заходимо через сторожку в правому флігелі – центральна брама замкнена. Нині територію охороняють працівники Муніципальної варти.
Гайдар проводить імпровізовану екскурсію: «Два флігелі – палацові, як і споруда в дальньому куті поряд із хірургічним корпусом. Там були перебудови, але за планом, нижніми ярусами, видно, що кладка – різночасова. Також палацова вся огорожа з брамою і вбудовані в мури приміщення, в тому числі й ті, що обшиті плиткою».
Додає, що у підвалах є характерні склепіння, які переходять в нижній рівень – ймовірно, там є каземати, переходи в бастіони.
«Це все треба досліджувати, – каже Володимир Гайдар. – Окремі одноповерхові споруди та хірургічний корпус – побудовані виключно як госпіталь. Це інша історія, але теж цікава, її треба досліджувати і можна розкручувати. Госпіталь – австрійський, і на той час він був модерний. Тут був офіцерський клуб, кухня. Потім ще були пертурбації – австрійська, польська, совєцька лікарня, потім український госпіталь. Тому я би не відкидав госпітальну історію. Таких госпіталів з XVIII століття в Україні, мабуть, нема – можна й австрійців залучати до співпраці».
Планів у Гайдара багато. Уже до Дня міста тут розберуть парапети і при вході демонтують альтанки, щоб звільнити простір. Паралельно планують по всьому периметру на три метри обгородити фасади, аби до тих будинків принципово не було доступу. А самі стежки директор мріє засипати кольоровою парковою крихтою, та, каже, на це треба купу грошей.
Будинки огородять сіткою на металевій рамі. Така собі охорона людей від пам’яток і пам’яток від людей: аби і будівлі видно, і перелізти складно. Попередньо управління капітального будівництва оцінило такий паркан у 400 тис грн. Та Гайдар розраховує, що він стоятиме, поки повністю не відновлять будівлі палацового комплексу. А це років п’ять – за найкращого прогнозу.
Крім обмеження доступу та захисту, огорожа виконуватиме функцію основи для інсталяцій підчас проведення заходів на території комплексу.
Нині директор працює над затвердженням штату в 15 осіб. І вже разом із командою напрацює програму розвитку. Поки штат не затверджений, прізвища команди називати не береться. Втім, обіцяє дати прес-конференцію, щойно збереться зібрати команду.
«Втручатися будемо мінімально»
За словами Володимира Гайдара, у структурі КП «Палац» має бути чотири напрямки. Перший – проектно-вишукувальний, що стосуватиметься організації історичних, архітектурних, реставраційних, археологічних процесів. На діяльність КП місто виділило 10 млн грн, тож їх можна буде спрямовувати в першу чергу на дослідження і збереження, а далі – й на активний розвиток комплексу. «Дай Бог, аби гроші давали», – каже Гайдар.
Другий напрямок займатиметься організацією власних подій і прийомом гостьових, зокрема й фестивальних. Для різного типу акцій пропишуть єдині умови – що саме можна та що для цього потрібно.
В перспективі Гайдар має намір перетворити комплекс на креативну платформу для міждисциплінарних комунікацій науки, бізнесу та мистецтва. Крім цього, завданням відділу буде і забезпечення багаторівневої промоції комплексу – вестиме PR компанію.
Ще один – інвестиційно-маркетинговий – працюватиме із пошуком інвестицій, грантових програм, партнерів для співпраці. Партнерами ж можуть бути як окремі меценати, так і благодійні фонди, громадські та фахові організації, навчальні заклади, навіть міста. Також цей відділ візьме на себе напрямок маркетингу – пошуку найбільш ефективних векторів комерційної діяльності. Іншими словами – його завдання забезпечити прибуткову діяльність підприємства.
Четвертий відділ візьме на себе господарські питання.
«Нині тут немає ні мереж, ні освітлення, потрібен догляд і нагляд за цим усім, – каже Володимир Гайдар. – Щодо офісу – ні в Білій хаті, ні деінде розміщуватися не хочемо — будемо працювати на місці. Скоріш за все, візьмемо і облаштуємо кілька кімнат у колишньому хірургічному корпусі. Він є найбільш бережений і, згідно попередніх візуальних обстежень фахівцями, не має ознак аварійності, як в інших спорудах, і може бутичастково задіяний до експлуатації.
Втручання будуть мінімальними: зробимо легкий ремонт, протягнемо електрику, поставимо меблі, комп’ютери. І почнемо весь корпус потрохи задіювати. Наприклад, на першому поверсі можна зробити вбиральні, аби використовувати їх на невеликих заходах і не возити щоразу біотуалети».
А от з комунікаціями є проблема – їх просто нема або ж вони непридатні.
«На схемах є багато мереж, але після обстеження відповідними службами вирішили, що все доведеться заводити окремо – до труб, що були, немає доступу і вони вже проржавіли, – додає Гайдар. – Те ж і з каналізацією. До Дня міста спробуємо завести електрику і воду повітрям.
Але не будемо зволікати і з підведенням постійних мереж, які часом потрібні. На території плануємо дві точки зі своїми електричними потужностями і лічильниками — для сцени та для фудкортів. Окремо потрібно підводити воду на територію і для приміщень. Втручатися будемо мінімально. Звичайно ж, якщо доведеться виконувати земляні роботи з прокладки мереж, будемо залучати фахівців з археології. Окреме надважливе питання – охорона. Для максимальної ефективності, найближчим часом плануємо встановити відеонагляд».
Що ж стосується подій і заходів на території, то Володимир Гайдар запевняє – тут мають бути тільки найзначніші, найякісніші події.
«Коли під час Porto Franko вдалося зайти в приміщення, ми не очікували на такий інтерес – люди в чергах стояли, аби потрапити на територію, – говорить він. – Тепер, звісно, дивлюся на це під іншим кутом. Пробую домовлятися, аби вибрати не абсолютно масові заходи, а тематичні – з квитками на вході, при чому недешевими, аби контролювати наплив, щоб люди приходили за мистецькими враженнями, за свіжими емоціями, відчути причетність до творчого пошуку, надихнутись до творення власних ідей, до творчості у власній щоденній роботі, а не просто пива попити в центрі міста. Так, мені видається, що нині ми не можемо говорити про такі заходи як «Паті в Потоцького на хаті» буквально. Така назва програми – не більше ніж чийсь жарт, або ж продуманий піар-хід. Це не місце для легковажних, беззмістовних тусовок. Як ця територія себе зараз зарекомендує, так вона й житиме далі».
Не зруйнувати цінність
Почесний президент Українського національного комітету Міжнародної ради з питань пам’яток і визначних місць (ІКОМОС), голова Івано-Франківської облради першого скликання Микола Яковина розповідає, що у 2015 році Олег Бахматюк звертався до нього за порадою щодо палацу Потоцьких.
«Йшлося про ініціативу щодо створення тут креативного кварталу «Інноваційний хаб у палаці Потоцьких», концепцію реставрації та адаптації ансамблю пам’яток і нової забудови. Прикро довідатися, що власник відмовився від реалізації цього задуму, – говорить Микола Яковина. – Володимира Гайдара варто тільки підтримати, тим більше, що він як архітектор-практик знає, чим славилося місто».
За словами Яковини, свого часу палац досліджував львівський архітектор-реставратор Микола Гайда, нині його заступник в ІКОМОС. Відтак, він може порадити найефективніших підрядників з інженерно-геодезичних, інженерно-геологічних, попередніх археологічних пошукових робіт.
Микола Гайда разом із франківським архітектором Віктором Кортишком, який нині працює в інституті «Укрпроектреставрація», мали готову графічну презентацію свого задуму.
«Коштирко представив концепцію розвитку ділянки та впорядкування скверу на вулиці Валовій, – розповідає Микола Яковина. – В ній врахована можливість часткового експонування оборонних споруд і перспективного використання скверу як екопарку та амфітеатру з терасами».
Нині в Європі, Японії, Південній Кореї, Китаї спостерігається «бум» історичних пам’яток, каже він.
«Їх використовують для пожвавлення культурного та ділового життя, туризму, надання виразності й неповторності міському середовищу. Однак, важливо не зруйнувати остаточно залишки містобудівної тканини старого Станіславова, донести сучасникам цінність залишків ансамблю – власне палацу Потоцьких, уцілілих фрагментів бастіонів і валів».
Ольга Суровська | 
