4 грудня виповнилося 100 років від дня народження Євгена Вахняка – визначного діяча музичної культури, диригента, хормейстера, педагога та нашого земляка, який збагатив українське хорове мистецтво, пропагуючи твори української і зарубіжної класичної музики, духовні твори. Народився Євген Вахняк 4 грудня 1912 р. у Надвірній. Батько Дмитро Вахняк був катехитом у надвірнянській церкві. Мати Мінодора походила з інтелігентної родини Майковських. Батьки змалку привчили сина до мистецтва. Надвірна на той час була розвиненим культурним центром, де вирувало мистецьке життя, особливо у «Просвіті». Закінчивши 1923 р. початкову школу, хлопець вступив до Коломийської гімназії, де співав у гімназійному чоловічому хорі. Уже тоді познайомився з відомими співаками та композиторами, які гастролювали в Коломиї. У 1934-му Євген Вахняк перейшов на навчання до Львівської богословської академії, а у 1936-му пристрасна любов до музики привела хлопця до музичного інституту ім. М. Лисенка. Юнак володів гарним драматичним тенором із широким діапазоном звучання і педагоги пророкували йому кар’єру оперного співака. У 1939 р. він вступив у державну хорову капелу «Трембіта». У 1944-му став студентом Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка. У 1947 р. працював з невеликим самодіяльним хоровим колективом при Львівському будинку народної творчості. Закінчивши консерваторію, Є. Вахняк продовжив свою діяльність у різних львівських середньомузичних закладах, де керував хоровими колективами. 1954 року митцеві присвоєно звання «Заслужений артист України». Із 1962-го як доцент Львівської консерваторії очолив хоровий клас і керував протягом 14 років студентським хором, виконуючи найскладніші великі форми класичних творів. Майже увесь свій творчий шлях і диригентську долю Євген Вахняк пов’язав із самодіяльною заслуженою хоровою капелою України «Боян», яка брала участь у різних престижних конкурсах і фестивалях, завойовувала перші місця, нагороджувалась грамотами і медалями тощо. У період найвищого злету в 1975 році капела «Боян» взяла участь у міжнародному фестивалі пісні і танцю у м. Таллінні, де серед сорока хорових колективів завоювала одне з перших місць. Художній керівник і головний диригент капели Є. Вахняк тісно співпрацював із львівськими композиторами А. Кос-Анатольським, Є. Козаком, М. Колессою. 17 вересня 1998 р. Євген Вахняк помер. Виховавши цілі покоління видатних митців, внісши свій вагомий вклад у розвиток музичної культури, дарувавши людям свій талант, знання і любов, – засіяв на мистецькій ниві зерно пісенної творчості. Щоб глибше зрозуміти значущість маестро Є. Вахняка варто заглянути у спогади видатних людей, які з ним працювали. Ось як згадує Роман Сов’як, кандидат мистецтвознавства, доцент Дрогобицького педуніверситету ім. І. Франка: «Маестро Вахняк був високоерудованим митцем. Він володів декількома мовами – німецькою, латинською, грецькою, самотужки вивчав англійську та французьку, а також староєврейську мови, читав чимало фахової літератури в оригіналі. В останнє десятиріччя життя він, крім занять зі студентами консерваторії, викладав у дяківсько-регентській школі, яка відкрилась у Львові. Можна собі лише уявити, наскільки вільно і корисно працювалося йому у цій духовно-мистецькій стихії». «…Кожна репетиція, кожен виступ і вихід на сцену маестро був уроком для нас, студентів, особливо для тих, хто посвятив себе служінню хоровому мистецтву. Аналізуючи творчу діяльність капели «Боян» під орудою видатного майстра хорового співу, я прийшов до висновку, що він був істинним художником-творцем у найкращому розумінні цього визначення. Підтвердженням такого висновку були його висока майстерність перевтілення, унікальний артистизм, постійна готовність до імпровізації, дивовижна здатність творити безпосередньо на сцені і буквально «витягувати» на належний рівень те, що з тих чи інших причин не вдалося зробити на репетиціях», – так відгукувався Зиновій Демцюх, диригент хорової капели «Антей». Марія Пекар, учасниця хорової капели «Боян»: «Володіючи прекрасним голосом, чудовою пам’яттю, наш маестро вмів так організовувати роботу, щоб репетиції проходили дуже цікаво і продуктивно. Усі працювали спокійно, результативно, виконуючи задум керівника. Диригуючи на концертах, Євген Дмитрович творив чудеса. Нерідко деякі твори доводилося повторювати на «біс», то вдруге він робив зовсім іншу інтерпретацію і виходило це чудово». «З сумом згадую заупокійну Службу Божу та величавий багатолюдний похорон Євгена Дмитровича. У той день усі, хто прийшов віддати йому шану, мабуть, усвідомили, що відійшов у вічність прекрасний диригент, справжній патріот України, чудовий педагог і просто дуже гарна і порядна людина… На жаль, так часто трапляється, що недооцінюючи видатних сучасників за життя, лише з плином часу усвідомлюємо їх велич» – Марія Галій, заслужена артистка України. Матеріали взято з книги Володимира Лиги «І проросте посіяне зерно. Євген Вахняк: людина, митець, педагог». Наталія ЗВАРЧУК, науковий працівник Музею історії Надвірнянщини |
