У природі наших людських взаємин часом трапляються якісь зовсім не з’ясовані співпадіння, які свідомо не можливо передбачити, а тим паче дати їм якесь логічне пояснення. Так сталося і цього разу... У містечку Вижниці у нас були призначені натурні зйомки. Вперше ми туди їхали автомашиною Ярослава Бакая – знаного на Коломийщині перекладача-поліглота, людини, яка за специфікою своїх духовних і бізнесових справ цікавиться книжковими раритетами і новинками. Ми знаємося давно, у чомусь схожі наші спільні інтереси, тож і мені до рук інколи потрапляє від нього якась літературна цікавинка. От і тепер, вже в салоні автівки мій «wiz a wiz» запропонував переглянути збірник біографічних досліджень про дещо забутих українських культурних діячів. Був серед них представник ще «цісарської Коломиї» Іван Раковський – професор, який у нашому передвоєнному місті створив видавничий комітет першої «Української Загальної Енциклопедії» у трьох томах. Дорогою я гортав сторінки, вичитував у голос окремі абзаци, вперемішку з чим точилася наша неспішна розмова на тему унікальності цього видання і тієї ролі, яку відіграла у ньому наша Коломия. Іван Раковський не був коломийцем від народження. Він побачив світ 24 серпня 1874 року разом зі своєю сестрою-близнючкою Марією в селі Протесах Рогатинського повіту, а 1899-го призначений на викладацьку посаду в Коломийській гімназії, де провчителював десять літ. А далі склав докторат у Львівському університеті, був обраний дійсним членом НТШ, головою антиалкогольного та антитютюнового товариства «Відродження», членом Російського та Французького товариства антропологів. Із занепадом ЗУНР відбував ув’язнення в польському концентраку Домб’є, а опісля відправлений на емеритуру. Повний енергії чоловік не міг просто сидіти на пенсії, йому був властивий творчий неспокій. 1930 року Раковський знову повертається до міста своєї педагогічної юності, де в домівці на вулиці імені 29 листопада (тепер Є. Коновальця) творилася інтелектуальна лобораторія УЗЕ, яка протягом тривалого часу існувала без жодної фінансової підтримки, лише на голому ентузіазмі. Очолив спілку енциклопедистів видавець і педагог Василь Микитчук, промотором була його дружина вчителька Анастасія, яка в скрутну хвилину погодилася продати власне помешкання з ґрунтом, головний редактор – І. Раковський. Саме він зумів знайти для спільного дітища підтримку у польського уряду зі щорічною субвенцією у 12.000 золотих, до справи долучилися й українські бізнесовці, які замовили підручники історії Галицько-Волинського князівства, альбом пам’яток княжих часів та популярний історичний місячник. Справи просувалися доволі таки не просто, так адміністрація збиралася в покутській столиці – Коломиї, матеріали на редакцію відправляли до Львова, а друкували у Станіславові. Багато хто не витримав і відійшов від справ, не падали духом Мелитчуки та Раковський, і вже 1935 року в повному обсязі вийшов друком їхній тритомник УЗЕ. Цікаво, що у винагороду за свою працю вони отримали по п’ять комплектів видання. І навіть після завершення цього проекту професор Раковський й далі продовжив працю на ниві просвітництва, часом всупереч обставинам, різним окупаційним владам та особливостям міграційної політики. Виснажений довготривалим скитальським життям, Іван Раковський помер у Нью-Арку (США). Другу «Українську Радянську Енциклопедію» видали в УРСР через два десятиліття, де навіть і не згадується про тих, хто торував цей шлях першим. Нарешті ми приїхали до Вижниці, де відвідали місце народження славнозвісного, нині покійного, українського співака Назарія Яремчука, а від недавнього часу меморіальну садибу-музей його імені на передмісті Рівня, за кілька кілометрів від центральної частини буковинського міста. У відновленій оселі Яремчуків замешкує Назарова старша сестра Катерина з родиною, яка є доглядачкою і терплячим екскурсоводом. І тут переді мною майже посередині стола постав товстенний том тієї самої коломийської «Української Загальної Енциклопедії» 1935 року. Я автоматично почав аналізувати побачене і співставляти з тим, про що ми вели розмову всю дорогу. З’ясувалося, що ця книжка належала братові Назара Дмитрові, який перед виїздом на еміграцію заховав її під дахом. Під час Другої світової війни дерев’яну хату постійно обстрілювали з обидвох прикордонних берегів Черемоша. Одна з куль навіть влучила в книжку, рятуючи комусь із домочадців життя. Тепер унікальний енциклопедичний том, пробитий наскрізь, ось уже яке десятиліття залишається безцінною реліквією та родинним оберегом. |
