Сьогодні сповнюється 100 років від дня народження Володимира Пащенка — відомого диригента, педагога, художнього керівника і головного диригента Гуцульського ансамблю пісні і танцю, громадсько-культурного діяча, доцента Івано-Франківського педагогічного інституту (нині — Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника), заслуженого артиста УРСР (1956 р.), одного із засновників і першого декана музично-педагогічного факультету (1966 р.). В. Пащенко прожив нелегке життя, як і більшість його ровесників, на долю яких випали тяжкі 20-ті минулого століття, голод 1932—1933 років, лихоліття Другої світової війни та повоєнні роки.
Володимир Іванович народився 19 квітня 1918 року на Волині — у с. Здовбиці Здолбунівського району на Рівненщині в селянській родині. Коли йому було три роки, померли його батьки, і вихованням Володі зайнялися дідусь і бабуся по материнській лінії, а пізніше — тітка. У 1932 році юний Пащенко закінчив семирічну школу й вступив на навчання до української гімназії, однак через два роки змушений був залишити її через несплату грошей за навчання. У 1934 р. він вступає до сільськогосподарської школи.
Село Здовбиця, де зростав Володимир, було досить великим (понад 3 тис. населення), воно було культурним осередком округи. У ньому діяли народний аматорський театр, церковний хор, оркестр і ансамбль народних інструментів. Малий Володя співав у церковному хорі й грав в оркестрі на мандоліні. Він любив музику й мріяв стати музикантом-професіоналом, щоб навчати інших. Тому, провчившись у сільськогосподарській школі трохи більше року, за порадою регента церковного хору вступив на дворічні курси з підготовки диригентів хорових колективів у Рівному. Успішно закінчив їх і як найкращий випускник отримав рекомендацію до Львівського Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка.
У 1937 році Володимира Пащенка зарахували на I курс диригентського відділення в клас Миколи Колесси. У 1940-му інститут реорганізовують у консерваторію. І восени цього ж року В. Пащенка мобілізують до лав Радянської Армії. Війна, що розпочалася в 1941-му, продовжила його солдатське життя на довгі шість років. Службу проходив у Середній Азії. У частинах, де служив, організовував хорові гуртки, вокальні ансамблі, був керівником військового ансамблю пісні і танцю. У таких умовах набував навиків диригента, організатора колективів художньої самодіяльності.
Після демобілізації в 1946 році В. Пащенко повертається на навчання до Львівської консерваторії. Через велику перерву в навчанні він проситься на I курс. Ректорат задовольняє його прохання, й він знову продовжує навчання з диригування в класі М. Колесси. На той час, крім М. Колесси, у консерваторії працювали такі корифеї музичного мистецтва, як В. Барвінський, А. Солтис, Є. Вахняк, А. Кос-Анатольський, С. Людкевич, Є. Козак та ін. Будучи вже зрілою, сформованою людиною з певним життєвим досвідом (на той час йому сповнилося 28 років), але не маючи матеріальних засобів для проживання, Володимир іванович шукає роботу, за яку платили б хоч якісь гроші. Він співає в церковних хорах, згодом стає керівником хору Львівського університету ім. і. Франка й працює там 4 роки аж до закінчення консерваторії, крім того, організовує й керує шкільним хором у Львівській СШ №63.
Після закінчення консерваторії В. Пащенко отримує направлення на роботу в Станіславський державний Гуцульський ансамбль пісні і танцю на посаду хормейстера. Через рік (у 1952-му) стає художнім керівником і головним диригентом ансамблю. Слід зазначити, що до цього головним диригентом ансамблю був відомий і авторитетний диригент Д. Котко, тому молодому тоді маестро доводилося докладати чимало зусиль, щоб утримати високий рівень колективу і продовжити його найкращі традиції.
В. Пащенко працює над новою програмою, спираючись, звичайно, на попередні здобутки, їздить селами області, добираючи нових здібних і талановитих співаків і музикантів, таких як Михайло Коропчук, Володимир Турко, цимбаліст Михайло Миронюк, сопілкар Василь Попадюк, котрий згодом став музикантом-віртуозом і грав на багатьох народних інструментах, та ін. Йому належить також ініціатива створення чоловічого вокального квартету, в якому співали Михайло Коропчук — I тенор, Анатолій Міщенко — II тенор, Нестор Костецький — баритон і Василь Гаврилюк — бас. Пісні в їхньому виконанні були окрасою концертних програм Гуцульського ансамблю.
Пащенко записує й опрацьовує народні пісні, робить переклади для хору, квартету. Разом із постановником танців і балетмейстером Володимиром Петриком створює вокально-танцювальні сюїти, композиції з народного життя гуцулів. Ансамбль з великим успіхом гастролює в усіх республіках колишнього Союзу. На той час його було визнано одним із найкращих фольклорних колективів, про що свідчать численні рецензії висококваліфікованих і авторитетних фахівців у цій царині та відгуки в пресі. За заслуги в розвитку мистецтва В. Пащенко один із перших в області отримує почесне звання «Заслужений артист УРСР» (1956 р.). Під його керівництвом Гуцульський ансамбль дав понад 2 000 концертів.
У 1962 році Володимир іванович переходить на педагогічну роботу в івано-Франківський педагогічний інститут. Працює викладачем хорових дисциплін на кафедрі музики, організовує й керує жіночим хором на факультеті підготовки вчителів початкових класів. Паралельно з 1963 по 1966 роки В. Пащенко — художній керівник військового ансамблю пісні і танцю Івано-Франківського гарнізонного будинку офіцерів. Під його керівництвом ансамбль досяг високого професійного виконавства й став лауреатом армійського фестивалю Прикарпатського військового округу, головою журі якого був професор Львівської консерваторії Микола Колесса (1965 р.), а Пащенко визнаний найкращим диригентом фестивалю-конкурсу.
У 1966 році відкривають музично-педагогічний факультет, і В. Пащенка призначають його деканом. Володимир Іванович докладає багато зусиль для його становлення, зокрема в доборі педагогічних кадрів із фахових і музично-педагогічних дисциплін. Разом із завідувачем кафедри музики Ю. Крихом він запрошує до роботи на факультеті висококваліфікованих викладачів по класу фортепіано, баяна-акордеона, скрипки, постановки голосу, диригування, хорового співу, музично-теоретичних дисциплін та концертмейстерів. В. Пащенко особисто веде курс диригування, хорознавства та читання хорових партитур. На факультеті створюють кафедру співу і диригування, яку очолює В. Їжак. З боку деканату він отримує допомогу в організації факультетського хору.
Володимир іванович як декан проводить велику роботу з організації навчального процесу на факультеті. З перших місяців функціонування музичного факультету створюються студентські ансамблі: унісон скрипалів, керівник — доцент Ю. Крих (1967 р.), унісонний жіночий ансамбль, керівник — старший викладач Б. Антоневич (1967 р.), жіночий вокальний ансамбль, який згодом отримав назву «Росинка», керівник — студентка I курсу Х. Михайлик (1967 р.), вокальний чоловічий квартет (згодом отримав назву «Легінь»), керівник — автор цих рядків, студент I курсу (1967 р.), вокально-хореографічний ансамбль «Верховинка», керівники — старший викладач В. Їжак, В. Чуперчук (1968 р.), вокально-інструментальний ансамбль «Опришки», керівник — студент I курсу Р. Іщук (1968 р.), інструментальний ансамбль «Усмішка», керівник — студент I курсу Ю. Фейда (1968 р.), симфонічний оркестр стаціонарного й заочного відділень, керівник — доцент Ю. Крих (1968 р.), естрадний оркестр, керівник — викладач П. Сметана (1968 р.). В усіх добрих починаннях молодь мала повну підтримку декана В. Пащенка, який мав великий практичний досвід роботи з колективами, а головне — прагнення підтримати й допомогти мудрими порадами, побажаннями.
Володимир Іванович як високопрофесійний диригент і педагог, поєднуючи організаційно-адміністративну й педагогічну роботу, підготував багато диригентів, організаторів і керівників художніх колективів, вчителів музики, які нині працюють у різних регіонах України та за її межами.
Ще як художній керівник Гуцульського ансамблю В. Пащенко веде активну культурно-мистецьку діяльність, є постійним членом художньої ради Івано-Франківської обласної філармонії. Його залучають міський та обласний відділи народної освіти та обласний Будинок народної творчості до складу журі шкільних олімпіад з художньої самодіяльності, оглядів художніх колективів області й міста. Він не раз очолює такі комісії та журі, в тому числі й на присвоєння чи підтвердження почесного звання «самодіяльний народний», надає методичну й практичну допомогу керівникам хорових колективів та ансамблів. Цю роботу він продовжив і працюючи в інституті.
У 1971-му В. Пащенка обирають головою обласного відділення Музичного хорового товариства України, яке він очолює впродовж 15 років. Під його керівництвом товариство значно пожвавило роботу. За його ініціативою проводять семінари для хорових диригентів, керівників колективів, на яких їм надають кваліфіковану допомогу. До цієї роботи Володимир Іванович залучає найкращих фахівців: М. Магдія, М. Білана, Б. Катамая, О. Ничай, Р. Ставничого, В. Їжака, Г. Керницю, М. Лужного, М. Штогрина та ін. Результатом семінарів стало видання «Курсу читання хорових партитур» — посібника для студентів музпедфакультетів і музичних училищ (1972 р.).
З ініціативи Пащенка розпочинає свою роботу народний університет музичної культури, заняття якого відвідують учні загальноосвітніх шкіл, профтехучилищ, студенти вишів міста. З метою якнайширшого ознайомлення з вітчизняною та світовою музичною культурою для них щомісячно проводять лекції-концерти. Сюди залучали лекторів-музикознавців та найкращі колективи й виконавців музично-педагогічного факультету, обласної філармонії та мистецьких закладів міста.
Володимир Іванович був дуже толерантною, культурною, вимогливою й працьовитою людиною, обдарованим музикантом-професіоналом і педагогом-вихователем. Як керівник-диригент умів підібрати цікавий репертуар. В. Пащенко — автор численних обробок українських народних пісень для мішаного, однорідного жіночого та шкільного хорів, чоловічого квартету, перекладів авторських творів, які й донині є в репертуарі професійних та аматорських колективів і широко популярні в музичних колах.
В. Пащенко працював в університеті до 1990 року.
Помер Володимир Іванович 11 квітня 1997 року. Поховано його на міському кладовищі Івано-Франківська.
Аналіз життєвого і творчого шляху В. Пащенка засвідчує його спрямування як диригента, педагога, громадсько-культурного діяча на утвердження і розвиток найкращих національних традицій хорового співу, взаємодії професійного й аматорського музикування, підготовку кваліфікованих музично-педагогічних кадрів для регіону та держави загалом.
Петро ЧОЛОВСЬКИЙ.
Доцент кафедри музичної україністики та народно-інструментального мистецтва
навчально-наукового інституту мистецтв
Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника,
заслужений працівник культури України. |
