Ірина Парипа працює психологинею в Івано-Франківській обласній лікарні та допомагає військовим на реабілітації. Крім того вона є майстринею з розпису писанок.

Авторські розписані яйця Ірина продає на сайті та через соцмережі, а також проводить майстер-класи, у першу чергу для бійців – як арттерапію, пише Репортер.

Ірино, коли ви відчули любов до писанкарства?

Ще в дитинстві. Я знайшла у бабусиному креденсі дві неймовірні писанки, багато розписані, кольорові, дуже старі. Для мене це було щось сакральне, родове, вони мене зачарували.

Потім моя мама навчала нас з дворюрідним братом розписувати яйця. Вона сама з Донеччини, але вийшла заміж у Долину і навчилася тут розпису – спеціально, щоб передати нам. У нас не було справжніх писачків, ми писали пером. Замість воску був парафін, а замість фарб – чорнило, канцелярська чорна туш, різні засоби з аптеки… Вже тоді я побачила, що в мене виходить дуже добре і що мене захоплює така дрібна робота.

Тоді була велика пауза – дорослішання, навчання, університет. Але одного дня я гуляла по Стометрівці у Франківську і зайшла в бутик українських сувенірів. Там побачила те, що, як я знала за описом, є писачком. Для мене це було дуже емоційний момент. Я купила той писачок, а ще яйця, віск, фарби і поспішила додому спробувати. А тоді мене вже було не відірвати – хоч це був зовсім не період Пасхи. З того часу я почала займатися писанкарством.

Другий переломний момент – коли мій брат подарував мені книгу робіт великого майстра, покійного зараз Тараса Городецького. Коли я відкрила цю книгу, то захворіла цим мистецтвом. Його роботи були такі вишукані, я не могла повірити, що це може бути створене рукою людини. Мені захотілося знайти такий самий тонкий інструмент і навчитися. Почала багато писати, тренувати руку, шукати підходящі інструменти. І тоді бачила, що кожна наступна писанка у мене виходила все краще.

Чи є у вас улюблена техніка?

Найбільш близьке мені витравлювання. Це давно забута українська традиційна техніка. Наші предки виготовляли травленки, занурюючи розписане яйце у кислоту, наприклад, у розсіл з квашеної капусти. Це трохи триваліша процедура, ніж зараз, коли ми занурюємо яйце в оцет.

Травленка дуже цікава і красива, виконується на коричневому яйці. Тоді лінії, покриті воском, залишаються коричневі, а в оцті ми її витравлюємо до світліших кольорів, аж до білого. Ми можемо витягати, домальовувати деталі вже світлішого кольору – і так робити кілька проміжних відтінків. Це дуже гарно виглядає, як от вишиванки «біле по білому». Коли немає барвистості, строкатості, але виріб дуже ніжний для сприйняття.

Коли яйце витравлюється в оцті, воно набуває рельєфу. Верхні шари шкаралупи «стравлюються», відбувається ерозія, з верхніми шарами сходить пігмент. А ті лінії, які були вкриті воском, залишаються виступати.

Також я витравлюю страусині яйця, гусячі. Саме великі страусині яйця дозволяють зробити цей рельєф справді відчутним, він глибокий і виглядає майже як різьба.

Також це дозволяє виправляти помилки, підшкрябати ножем. Бо на білому яйці, якщо капнули воском, це вже не виправити. А на травленці оцет все виїсть, можна все підчистити. Але це повільніший процес, бо треба, щоб в оцті писанка постояла пів години, годину. За цей час можна писати іншу, або пити чай і відпочивати.

А чи є улюблені орнаменти?

Я зазвичай створюю авторські писанки, але використовую традиційну українську символіку. Беру давні символи і вплітаю їх у своє бачення, обігрую їх. Мене надихає рослинна, квіткова тематика. Я зображаю це на своїх писанках.

Чи є у вас спеціальний ритуал перед створенням писанки? Медитація, молитва?

Для мене сам процес – це вже медитація. Мені дуже подобається запах нагрітого воску, він створює особливу атмосферу і впливає на мене. Для мене це сакральний, особливий процес. Я відчуваю вдячність бабусі – я її не пам’ятаю, але це щось дуже велике і могутнє, що вона мені залишила.

А ще для мене це і арттерапія. Бо все, що відбувається на яйці, – помилки, недосконалості, моя реакція на них, коли щось не виходить, – це все знаки і змісти, які завжди можна перенести на життя. Все, що відбувається в роботі, віддзеркалює ставлення людини до життя. Як вона ставиться до проблем, невдач, коли щось йде не так. Буває, навіть готове яйце падає і робивається. І нічого не поробиш. Цей процес віддзераклює все це, і якщо направити увагу всередину себе, можна багато побачити і знайти багато відповідей.

Що робите з готовими писанками, травленками?

Коли я тільки починала, то зберігала їх вдома або дарувала – і дуже з цього раділа. Але з часом почала продавати. Мене надихнули на перші виставки і мої роботи почали продаватися. Зараз у мене є сайт, сторінка в Instagram, мої писанки продаються за кордон – це мені досі дуже дивно і незвично. Але наразі писанок у мене вдома майже немає – все продане.

За фахом ви психологиня. Чи вдається поєднувати два заняття?

Зараз моя велика частина життя – це робота з пораненими в обласній лікарні, у просторі «Мрія Дія». Вона займає багато часу, бо хочеться їх підтримати, підняти настрій, допомогти реабілітуватися психологічно. Це забирає багато часу і сил, тому майстер-класів для загальної публіки проводжу мало. Але військовим – щотижня, інколи й двічі на тиждень. Ми пишемо травленки, кольорові писанки. Приходить також багато інших митців, теж влаштовують арттерапію.

Під час такого заняття військові відволікаються, працює дрібна моторика, концентрація – це дуже реабілітаційно для нервової системи. І взагалі мистецтво дуже реабілітує, навіть на біохімічному рівні. Тому ми багато займаємось з ними творчістю.

Ольга Романська, "Репортер"