Коли читаєш спогади ветеранів про штурм Станіслава, то перед очима стають криваві атаки та контратаки, розриви снарядів, мінометний вогонь, стогін поранених і т. п. Здавалося б, життя у місті повинно завмерти, а все місцеве населення мало забитись у підвали та чекати, хто переможе. Але нещодавно мені на очі потрапили мемуари, які викликали багато запитань. Маються на увазі спогади командира 841-го стрілецького полку гвардії полковника Круглякова. Його частина брала безпосередню участь у визволенні міста від німців. Полковник пише і про атаки й контратаки, про артилерійські й мінометні обстріли та численні жертви з обох боків. А потім згадує, що близько півночі 27 липня бій у місті закінчився. «Наші батальйони, які наступали з різних боків, зустрілись у районі пивзаводу. Робітники підприємства вийшли нам назустріч, тепло вітали та пригощали свіжим пивом». Виявляється, війна – війною, а пивзавод працював за графіком, ще й у нічну зміну. Пиво мусить бути! Іван Бондарев |
