Вівторок, 21.05.2024, 00:50:21

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Березень 2023  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
 
Архів новин
Головна » 2023 » Березень » 29 » Прадавня історія. Загадковими слідами скельних святилищ
13:45:50
Прадавня історія. Загадковими слідами скельних святилищ

Дійством без надмірної академічності – науково-мистецькою імпрезою «Сакральні старожитності Карпат» відкрили 34-ту сесію Наукового товариства ім. Шевченка в його Івано-Франківському осередку, історична комісія якого провела засідання в досить-таки незвичній формі. Незвичним було воно і за змістом, бо крім пізнавальної наукової інформації, присутні мали добру нагоду «підзарядитися» також на емоційному рівні поезією і мелодійними піснями. Отож помилилися ті, кому в програмі сесії НТШ видалося якимось штучним словосполучення «науково-мистецька» і його смислове поєднання з означуваним заходом «імпреза», – дійство нікого не залишило байдужим.

Відбувалось воно на тлі банерів виставки «Пам’ятки духовної культури Українських Карпат», розгорнутої в одній зі студентських авдиторій факультету історії, політології і міжнародних відносин Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. Світлини старожитностей Карпат на тих банерах візуально допомагали розкрити тематику наукової доповіді професора, декана цього факультету Миколи КУГУТЯКА, яку він окреслив так: «У пошуках індоєвропейської прабатьківщини. Відкриття забутої сакральної спадщини» та «Монастирські обителі Прикарпаття». Пан Микола розповів про результати досліджень, які отримала очолювана ним Карпатська археологічна експедиція їхнього вишу у 2006 – 2019 роках. Відкрито, за оцінками авторитетних фахівців, унікальні стародавні сакральні пам’ятки загальнонаціонального й європейського значення епохи неоліту-енеоліту.

Втім, це не означає, що у професора та його команди не було попередників у справі виявлення та обстеження скельних святилищ давнього населення Карпат, знаків і зображень, зроблених колись людськими руками на гірських скелях. Зі слів М. Кугутяка, пошуки прадавніх пам’яток духовної культури в нашому краї і спроби їх вивчення охоплюють період ще з XIX ст. Деякі греко-католицькі священники мандрували з цією метою горами. Однак далеко не все із виявленого їм було зручно оприлюднювати, бо частина святилищ мали явні ознаки ще дохристиянського походження. Скажімо, цікавився скельними пам’ятками, які створили наші пращурі, член «Руської трійці» Іван Вагилевич. Значних здобутків у цій царині домоглися дослідники наприкінці XIX – на поч. XX ст.

– А от у радянський період, – зауважив М. Кугутяк, – відповідну ініціативу науковців тодішнього Івано-Франківського педінституту ім. В. Стефаника гальмувала та суттєва обставина, що гірська частина нашої області прилягає до державного кордону і її просто закрили для археологічних досліджень. Навіть після проголошення горбачовської перебудови у 80-х роках минулого століття мого колегу Богдана Томенчука, нині завідувача кафедри етнології й археології університету, затримали й завернули назад прикордонники, коли він спробував здійснити похід на Чорногору, щоб обстежити прадавні скельні пам’ятки…

Усім відомо, що найдавнішу інформацію – вербальну чи зображальну – передавали на камені. І науковці ПНУ ім. В. Стефаника упродовж 2006–2019 років і пізніше виявили у Карпатах чимало своєрідних творів сакрального мистецтва – у формі кам’яної скульптури, барельєфу (коли зображуваний персонаж на пів корпуса виступає зі скелі), наскальної графіки (коли якісь символи зобразили на камені вузенькими рівчачками). Скельні пам’ятки, які Карпатська експедиція відкрила на Івано-Франківщині й сусідній Львівщині, – це зображальна міфологія, створено їх у добу неоліту. Скажімо, такий міфологічний персонаж, як змій, був поширений ще у трипільській археологічній культурі, а вже згодом і в Біблії з’явився сюжет про Єву і змія. З часів неоліту дійшло до нас і скельне зображення лева, яке М. Кугутяк з колегами виявили в Бубнищі на такій висоті, що й непросто було туди добратися. У лева та інших персонажів очі заплющені – завдяки цьому вони можуть бути, за міфологічним трактуванням, невпізнаваними. У Терношорах учасники експедиції теж натрапили на зображення лева. І там, на Бойківщині, і тут, на Гуцульщині, зображення звіра із заплющеними очима орієнтовані на схід сонця в день зимового сонцестояння.

– А перше верховне божество періоду неоліту-енеоліту – це жінка, Велика богиня, Праматір, – каже професор. – Попри негативний вплив природних руйнівних чинників, барельєф Великої богині в Бубнищі і її фігура в Терношорах зберегли свою впізнаваність, дивляться вони в одному напрямку – на схід сонця в день літнього сонцестояння. Біля терношорської скульптури Праматері заввишки понад 10 м – дитина і ще кілька персонажів дуже туманного змісту (і в інших місцях Карпат ми виявили багато досі невідомих антропо- і зооморфних наскельних образів, знаків і символів, які відображають космогонічні й теогонічні уявлення давніх людей). Знайдені жертовники підтверджують те, що цей скельний комплекс виконував для місцевого населення в добу неоліту роль календарного святилища. Створене воно не менш як за 4 тис. років до н. е…

Але з часом, зазначив М. Кугутяк, світогляд горян зазнав істотних змін:

– Обстежуючи скельний комплекс Урич у Сколівському районі на Львівщині, ми побачили на вершині сцену, ніби із жінкою контактує змій. Але цю пам’ятку, як визначили фахівці, створено ще до настання наступного важливого періоду в історії людської цивілізації – доби бронзи (III – кінець II тисячоліття до н. е.), коли й у давніх жителів Українських Карпат змінилися релігійні уявлення: в їхній свідомості утвердився індоєвропейський світогляд. А в ньому стають божествами, посідають домінуюче становище у своїх сім’ях та родах чоловіки: вони й господарі, й захисники своїх племен від ворогів. Серед наскельних графічних малюнків з’являється все більше індоєвропейських сюжетів з кіньми, з озброєними чоловіками. То ще не класичні індоєвропейці, але явні їх ознаки вже мають люди на скельних зображеннях. Ці риси ми віднайшли поки що лише на одній із досліджених пам’яток – на Писаному Камені біля с. Верхнього Ясенева Верховинського району…

М. Кугутяк ознайомив присутніх і з тією частиною виставки «Пам’ятки духовної культури Українських Карпат», яка розповідає про монастирі Давнього Галича. У період від IX до XVII ст. саме ченці були найосвіченішими людьми, вони багато читали і самі писали богословські твори. Феномен Крилоської гори – у надзвичайно високій концентрації тут монастирів із храмами (близько десяти), якої ще десь, навіть у давньому Києві, годі було пошукати. До нас дійшли п’ять старовинних Крилоських Євангелій, написаних у XII і в пізніші століття. М. Кугутяк продемонстрував присутнім Крилоське Євангеліє 1144 р., а точніше – відтворене з абсолютною точністю сучасне перевидання оригіналу цієї раритетної книги.

– Як бачите, – прокоментував учений, – її писали на Крилоській горі в Давньому Галичі тоді, коли москви ще не було… Це Євангеліє містить перекладений із грецької мови «Отченаш» – у версії 1144 року. Зрештою, від нинішньої вона мало чим відрізняється: замість «не введи нас у спокусу» тут читаємо «не введи нас у напасть», замість «визволи нас від лукавого» – «ізбав нас від неприязні»…

Торкнувся професор ще одного малодослідженого питання. Якщо в 988 р. князь Володимир Великий охрестив Київську Русь і через пів століття було засновано, як дізнаємося із Києво-Печерського патерика, лавру, то, на жаль, майже нічого не відомо, хто і коли здійснив місію хрещення Давнього Галича й загалом Галичини. Усі дослідники, які вивчали це питання, стверджують, що християнізація нашого краю почалася в IX ст. – як мінімум на 100 років скоріше, ніж на Наддніпрянщині. Відбувалася вона певними хвилями, що йшли з Болгарського царства, а потім з Моравської держави. І лише з утвердженням на Галицькому престолі князя Володимирка Володаревича настійливо взялися євангелізовувати всю територію князівства, дуже насичену дохристиянськими пам’ятками, через що цей процес був далеко не простим і затягнувся. Утверджується християнство на галицьких землях з XII ст. – відтоді, як археологи фіксують переважання серед поховань таких, що здійснено за християнським обрядом. Мав минути певний час для вкорінення християнської традиції поховання, яке є досить консервативною сферою. Тож євангелізація Галичини закінчилась аж у XIII ст., захопивши вже й післямонгольський період.

Голова Івано-Франківського осередку НТШ, професор, завідувач кафедри вищої математики Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу й член НСПУ Василь Мойсишин щиро подякував професорові Миколі Кугутяку за змістовну доповідь і вручив йому посвідчення дійсного члена Наукового товариства ім. Шевченка. А далі дійство плавно перелилося в поетично-музичне річище. Зокрема В. Мойсишин прочитав ті вірші зі своїх книжок «Коло» і «Матерія», які тематично перегукуються-резонують з темою виступу М. Кугутяка. Адже до скельних пам’яток, відкритих Карпатською експедицією під його керівництвом і зображених на банерах виставки, уже пролягали маршрути пана Василя з друзями – їхня давно сформована і згуртована група за кожної можливості здійснює пізнавальні мандрівки гірськими хребтами і сплави по Дністру. Процитую уривок прочитаного поетом одного із «Терношорських етюдів», який він назвав «Кам’яний круг»:

Так я і не маю світлини

з тим білим конем

на тлі терношорського каменя,

що нагадує Сонце.

Того буйногривого красеня

я заманював і коржем,

і ґалкою цукру, і спілими дичками.

Він брав харчі з рук,

дивився оливковими очима,

але до каменя не йшов.

Мабуть, щось відчував:

чи то перехід

зі світу профанного

у трансцендентний,

чи то лускатого змія

з підземного царства,

що сторожує скарби

у глиняних скринях

і кріси-пістолі

у бербеницях з оливою.

Співзвучним темі засідання історичної секції Івано-Франківського осередку НТШ був і мистецький виступ іменитого гостя – музиканта й вокаліста Тараса Житинського, іванофранківця, який уже понад чверть століття живе і працює в Лондоні. Він виконав під гітару пісні «Храм Пантелеймона», присвячену прадавній Церкві (1190 р.) в с. Шевченковому біля Галича, та «Вітер скіфського степу» (дав крила мелодії віршам прикарпатця Володимира Івасіва та видатного українського археолога й поета Бориса Мозолевського), оригінальну козацьку думу першої половини XVIII ст. «Іди, сину, пріч од мене», твори на вірші і музику відповідно Олександра Смика та Василя Гонтарського «Пане Симоне» (звернення до Симона Петлюри) і «Чорна гора», який завершується такими рядками:

Чуєш, Іване, мій сину, гей, гей,

З полонини пісня лине, гей, гей.

Я ніколи і нікому не віддам рідного дому,

Знає неня Чорна Гора, гей, гей-гей.

Я нікому і ніколи не віддам ці гори, доли,

Знає неня Чорна Гора...

Отож науково-мистецька імпреза «Сакральні старожитності Карпат» мала характер дійства і глибоко патріотичного, невіддільного від контексту нинішньої російсько-української війни.

Іван Гаврилович


Переглядів: 80 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024