Цього року в Україні вперше на державному рівні вшановували пам’ять людей, які, ризикуючи життям, рятували євреїв в роки Другої світової війни. Відтепер щороку цією пам’ятною датою буде 14 травня. До речі, Ізраїль нагороджує таких рятівників почесним званням Праведників народів світу.

В Україні офіційно є понад 2600 праведників, з них 76 – на Прикарпатті, пише Репортер.

Врятував людину – врятував світ

Праведник народів світу – це офіційне звання. Його присуджує Національний Меморіал Катастрофи та Героїзму «Яд Вашем» в Єрусалимі. Хто може стати праведником, визначає спеціальна комісія, до якої входять відомі історики, юристи та уцілілі під час Голокосту євреї. Праведників нагороджують медалями, їхні імена викарбовують на Стіні пошани, на їхню честь висаджують дерева на території меморіалу.

Цікаво, що за кількістю праведників Україна посідає четверте місце серед 43 країн.

За словами франківського рабина Мойше Лейб Колесника, на жаль, багатьох із цих людей вже немає в живих. Також багато рятівників й досі залишаються невідомими.

«Праведники народів світу в Ізраїлі фіксуються як святі люди, – говорить рабин. – Адже врятував одну людину – врятував світ. У нас таких людей багато, але ще більше – не визнані. Причини різні. Пройшло 80 років, ці люди вже відійшли. Хоч минуло вже стільки часу, але страх тримає досі. У місті ще сяк-так, а по селах і досі бояться розказати. Бо то був кошмар».

Нічого, крім людськості

За словами рабина, у Станиславові під час війни вдалося врятуватися лише півтори сотні євреїв.

«Через гетто Станиставова, по документах, перейшло 127 тисяч людей не лише місцевих, бо наприклад, людей приганяли з Богородчан, з Отинії та вбили тут, – говорить Колесник. – Трохи більше 100 тисяч за озером, до 2000 тут, на Бельведерській, було постріляно. На старому кладовищі була така незареєстрована акція – 300-400 людей. Ще 26 тисяч вивезли та вбили».

Розказує, що по місту було багато сховків і бункерів, у яких переховувалися євреї.

«Люди ховали у себе кого могли й де могли, – розповідає Колесник. – Прості містяни. Багато поляків, бо їх було більше, звісно, українці, навіть місцеві німці ховали. Є такі речі, що досі не можу розказати. Нашої Нелічки мама переховувалась в одної польки у підвалі. З 1941 до 1944 року. Молоденькою дівчиною вийшла звідти з туберкульозом, але вижила. І своїй доньці навіть нічого не розказувала – такий страх тримав великий».

Три сховки були біля готелю «Україна», каже рабин, на Чорновола та десь біля парку, де переховували єврейських дітей.

«Людей женуть, йде жінка з маленькою дитиною, хтось каже, давай дитинку сюди, кинув через паркан, там хтось вхопив, мовляв, а то моя, – продовжує Мойше Лейб Колесник. – Поліцай один, українець, двох дівчаток забрав, аби не розстріляли. Тут не йдеться ні про що, крім людськості. Яка б лайба на ньому не висіла, який прапор – маєш бути людиною».

У сховку на вулиці Короля Данила, у дворі, в підвалі жила ціла родина.

«Хтось із дітей вийшов, а наших з пейсами видно зразу, – каже рабин. – Якийсь місцевий вийшов: «Ади, дітиска жидівські». Прийшли шуцери з німцями, кинули гранату і вбили всіх. Були й такі випадки. Було, що тикнули пальцем – і не стало ні тебе, ні жінки, ні дітей. А були інші, які ризикували своїм життям, життям своїх дітей і помагали євреям».

Прикарпатські Праведники

В інтернеті є карта, яку розробив Український інститут вивчення Голокосту «ТКУМА» та Об’єднана єврейська община України. На карті показано, скільки праведників зафіксовано та в якій області. На Прикарпатті їх 76.

До речі, першим в Україні звання Праведників народів світу присудили Василю та Ганні Лопатинським із Косова у 1964 році. Подружжя врятувало п’ятьох євреїв і ховало їх всю війну. Всі вижили, потім емігрували.

Третьою у 1965 році була Олена Григоришин із села Микитинці Косівського району. У неї притулок знайшла 12-річна сирота Донія Розен. Після початку німецької окупації у 1941 році у селі Шешори, де Донія жила у бабусі, почалися погроми. Сім’я втекла до Косова, але там почалися масові розстріли. Усіх її рідних вбили, вона лишилась сама. Бідна сільська жінка прихистила дитину і навіть сама з нею ховалась по лісах.

Євдокія Боюк із Микуличина стала Праведною у 1998 році. Врятувала 11-річного Макса Прівлера. 18 березні 1942 року нацисти зігнали всіх місцевих євреїв та кілька українців на розстріл. Хлопчику вдалося вижити, бо батько закрив його від куль. Вночі дитина вибралась з-під гори трупів і постукала у двері Євдокії.

Праведниками народів світу є й родина Бережницьких – Ясь та Олена із Старуні, що на Богородчанщині. Вони ховали двох євреїв, які втекли у 1943 році перед ліквідацією гетто у Станиславові. Потім Бережницькі прихистили ще сімох. Усі дев’ятеро жили у них до липня 1944.

А найбільше на Прикарпатті євреїв вдалося врятувати Станіславу Яцківу. Простий поляк ремонтував брички й жив на розі Казимирівської (Мазепи) та Баторія (Короля Данила) у Станиславові. Він переховував у себе 32-36 євреїв. Ті люди вижили та роз’їхалися по світу. Він є Праведником з 1967 року.

Чи не єдина жива очевидиця тих подій нині живе у Франківську – Клара Аксельрод із дому Дакс. Вона вже у дуже поважному віці.

Родина Клари мешкала у Горохолино на Богородчанщині. Її батько був молочар, у селі його поважали. Про акцію виселення заздалегідь попередив війт. Тоді Кларі було шість років. Вони втекли до родини у Станиславів, але там усіх забрали у гетто. Батько ходив на виправні роботи і йому вдалося втекти, а незадовго українець-поліцай поміг втекти їй і матері. Повернулися в рідне село та переховувалися у священника Йосипа Петерса. Коли знову стало небезпечно, дівчинку назвали Катериною та відправили наймитувати у сусіднє село Фітьків. Там дитину взяла до себе Параска Дутчак, і дитина жила в неї до кінця війни.

У 1946 доньку віднайшов батько. Лише тоді люди в селі дізналися, хто ж насправді Клара. Праведниками народів світу визнали у 1993 році і Параску Дутчак, і отця Йосипа.

За словами рабина Мойше Лейб Колесника, людей, які допомагали євреям, шукають і досі. Так, минулого року приїхали його товариші із США та знайшли родину, в якої переховувались. Правда, там уже не було нікого в живих. Але будуть готувати документи, бо це звання можна присудити посмертно.

Світлана Лелик