Осінь 1683 року для Європи була неспокійною, але щасливою – Відень вистояв! У нашому місті ця подія відгукнулася і радістю, і смутком водночас. Тиск турків наприкінці XVII ст. на Європу настільки посилився, що Османська імперія вирішила взагалі поглинути християнський світ. У 1683 році більш ніж стотисячна турецька армія під командуванням Кара Мустафи, оточивши Відень, реально загрожувала поневоленням всієї Європи. Цій експансії протистояли європейські правителі, народи і держави, а також Ватикан. До стін оточеної столиці Австрії звідусіль стікались військові загони. У складі війська Речі Посполитої, яке готувалося вирушити на допомогу австрійському імператорові Леопольду І Габсбургу під Відень, воювало близько трьох сотень козаків та 28 тисяч українських шляхтичів, селян, міщан, священиків і ченців родом зі Львівщини, Тернопільщини, Холмщини, Станіславщини (суч. Івано-Франківщина), Волині, Поділля, Київщини та Чернігівщини. Турецькій навалі чинили опір австрійці, німці, чехи, угорці, словаки, литовці. Найбільшою була армія польського короля. Поряд з Яном ІІІ Собеським експедиційний корпус Речі Посполитої у Віденській битві очолили великий коронний гетьман та воєвода Руського воєводства (суч. Західна Україна) Станіслав Яблоновський, а також великий польний гетьман та воєвода Волинського воєводства Миколай Сенявський, а на чолі однієї з хоругв «крилатих» гусар воював козацький полковник, старший правобережного Війська Запорозького й одночасно коронний ротмістр Криштоф Ласко з Київського воєводства. Один із них, Юрій Кульчицький (уродженець с.Кульчинці теперішнього Самбірського району, Львівщина, 1640-1692 рр.), переодягнений у турецький одяг двічі переходив через лінію облоги, приніс оборонцям міста погоджену схему синхронізації світлових сигналів та план нападу на турків. Саме йому було віддано найвищі почесті, названо героєм Відня і подаровано цілий обоз із невідомими чорними зернами. Згодом Юрій Кульчицький організував у місті кав’ярню. Військова операція під Віднем – важлива подія загальноєвропейського масштабу в цілому та для подальшої історії багатьох держав і народів зокрема, які по-своєму висвітлюють її значення та роль в битві тих чи інших військових формувань. Свідченням цього – праці істориків, які возвеличують одних та забувають згадати інших; грандіозне батальне полотно італійського художника Мартіно Альтамонте «Бій з турками під Віднем» (тривалий час експонується в Олеському замку). Частина армії також формувалася на Прикарпатті. Так на дві третини вона складалась з українців! Зокрема обороняли Відень 92 мешканці саме нашого міста. Воював під Віднем і там загинув молодий королівський ротмістр Станіслав Потоцький. Безстрашна і грізна кавалерія постійно атакувала, привертаючи увагу й відволікаючи на себе основні сили супротивника. Мета – висока, ціна – така ж: багато вбитих, серед них – юний шляхтич. За одними відомостями йому відірвало голову турецьким ядром, за іншими – він отримав смертельний шабельний удар. Тіло Станіслава було забальзамовано для відправлення додому, а серце урочисто поховане у костелі отців-францисканців (родинна усипальниця Габсбургів) у Відні. В місті його імені було оголошено жалобу. Захоронили Станіслава в центральній крипті колегіального костелу Непорочного зачаття Діви Марії, Андрія і Станіслава, започаткувавши усипальницю родини Потоцьких. Свідченням цього є і меморіальна дошка в нашому місті (Музей мистецтв Прикарпаття, західний фасад). Ось її текст: Цю пам’ятну таблицю заклали мешканці Станиславова дня 12 вересня 1883 року в двохсотлітню річницю Віденської відсічі королем Яном ІІІ в ознаменування Станіслава Потоцького, який з гусарською хоругвою свого батька Андрія Потоцького, краківського каштеляна, намісника Польщі в часах походу на Відень віце-короля, засновника міста Станиславова, кинувшись на перший спалах розпочатої на правому крилі битви, загинув 12 вересня 1683 року геройською смертю в обороні християнства. Початково дощок було дві – українською і польською мовами. Розміщались вони на головному фасаді. При проведенні відновлювальних робіт до 250-річчя зняття віденської блокади (у 1933 р.) польську дошку помістили чомусь на боковому західному фасаді поміж другим і третім контрфорсами, а українську… знищили! І тепер в нашому українському місті не своя історична пам’ятка є, але немає своєї. Настав час її відновити! Відновлена історична справедливість спонукатиме подальший розвиток призабутої, понищеної і майже відсутньої теми історизму в нашому досить-таки старому місті, яке за свою 350-річну історію пережило не одну трагічну і величну подію. Не тільки Відень вистояв перед турками, але й Станиславів також! І не менш героїчно. Було це в 1676 році, коли станиславівська твердиня ціною великих жертв та зусиль перегородила шлях туркам на захід, витримала облогу та зупинила страшну навалу бусурман. В цьому році 12 вересня сповниться 330 років від часу тієї знаменної Віденської битви і напевно добре буде згадати про цю відому подію, прочитавши текст як польською, так і українською! В минулому українці були не статистами, а активними учасниками загальноєвропейських історичних процесів та безпосередніми творцями культурних цінностей. Прагнімо цього і сьогодні. Володимир Устинський, відділ туризму МВК | 
