100 років тому, 28 березня 1912-го, в Богородчанах у небагатій сім’ї селян народився Олекса Гірник. Його відчайдушний чин самоспалення 21 січня 1978 р. на Шевченковій горі в Каневі ввійшов яскравою сторінкою в історію українського визвольного руху, засвідчивши факт протестних настроїв у середовищі небайдужого українства проти політики русифікації в Україні. НП на Чернечій горі. 21 січня 1978 року припало на суботу, вихідний день. Але працівники фондів музею Національного заповідника Тараса Шевченка працювали. Як згадує науковий співробітник музею Тамара Базилевич, «через півтори години музеєм пронеслась жахлива чутка: біля могили Шевченка спалився чоловік». У музеї було багато кагебістів. Працівникам строго заборонили говорити про те, що сталося. Та наступного дня акт самоспалення на Тарасовій горі тихцем обговорював увесь Канів. Того дня лікар Канівської районної лікарні Михайло іщенко (автор книги «Спалився за Україну») побачив на схилах Чернечої гори розкидані стандартні аркуші білого паперу, подекуди припорошені снігом. Їх ревно визбирували міліціонери, спускаючись по крутому схилу на мотузках. Доступи до могили було надійно перекрито, пильнували, аби ніхто не прихопив листівок. Особливо турбувала стражів порядку лижня, що йшла повз труп обгорілого чоловіка. Ймовірно, невідомий лижник міг прихопити рано-вранці декілька листівок, у яких невідомий Олекса Гірник з Калуша протестував проти політики Радянського Союзу. Лікаря вразило побачене. Чоловік лежав горілиць на снігу скорчений, чорний, у «позі боксера», руки й ноги зведені у ліктьових та колінних суглобах і підтягнуті до тулуба. На лівій руці на зотлілому ремінці ледь тримався годинник, на якому стрілки зупинилися на 8 год. 30 хв. Працівники Канівського районного відділення міліції І. Терещенко та Р. Крамаренко передали три листівки О. іщенку. Колишній заступник начальника Канівського РВВС Олександр Гнучий згадує: «Коли підняли перші листівки, то прочитали, що спалив себе Олекса Гірник з Калуша. Листівок було близько тисячі, написані від руки одним і тим же почерком. Можна було зрозуміти, що О. Гірник готувався до цієї акції довго і ретельно. Зібрані листівки були з п’ятьма різними текстами, в яких автор, цитуючи поезії Т. Шевченка, Лесі Українки, протестував проти русифікації України, її колоніального становища в Радянському Союзі. З великим душевним хвилюванням я читав ці рядки і задумувався над героїчним вчинком того чоловіка. В спецкімнаті музею листівки перераховували, сортували, розкладали на купки. Там я взяв декілька різних екземплярів до кишені. Нарахували 970 листівок». Непокірний. Арешти. Ще в українській гімназії у Станіславові, яку закінчив 1933 р., Олекса вирізнявся активним, сміливим характером. Він належав до «Пласту», «Просвіти», молодіжної організації ОУН, працював у «Соколі» в Станіславові, організовував по селах «пластунські» і «сокільські» осередки, пропагував поміж однолітками українську історичну літературу, твори Шевченка. Хлопець мріяв навчатися на філософському факультеті Львівського університету. На жаль, не склалося. Прикметно, що молодий Олекса започаткував бібліотеки в Саджаві, Старуні, Ляхівцях. Служба у польській армії давалася йому нелегко. 25 березня 1937 р. його заарештували просто перед строєм — під час ранкової переклички на плацу. Олекса не міг стерпіти образливих слів, якими обзивали польські офіцери солдат-українців. У казармі при всіх він зробив різке зауваження польському старшині, протестуючи проти приниження національної гідності українців у польській армії. Військовий трибунал засудив його до п’яти років ув’язнення. Покарання відбував у концтаборі в Березі Картузькій, у таборах Львова, Кракова, Тарнова. А 17 вересня 1939 р. у Станіславі Олекса привернув увагу міліціонера своїм зовнішнім виглядом: модне пальто, капелюх, блискучі черевики, вишита краватка. Міліціонер, перевіривши документи, відпустив його. Олекса, вирішивши свої справи, поспішив на вокзал, щоби встигнути на поїзд додому. На вокзалі він побачив, як енкаведисти з собаками заганяють поляків у товарні вагони на висилку. Плач жінок, крик дітей... Кинувся на їх захист і, звісно, був заарештований, хоча чинив одчайдушний опір. 11 листопада 1939 р. його засудили на вісім років концтаборів і п’ять років позбавлення прав. Покарання відбував у Норильську та Магадані. У 1948-му О. Гірник повернувся до Калуша. Навіть після смерті непокірного О. Гірника знову судили. У КГБ було відкрито справу № 1190 за звинуваченням громадянина Гірника Олексія Миколайовича у злочинах, передбачених статтями 54 Ж-10, ч. 1 кримінального кодексу УРСР, та справу № 4953 за фактом самогубства громадянина Гірника Олексія Миколайовича. Жертва. Простіть. Він жив з особливим загостреним почуттям національної гідності. Не міг миритися з брехнею, якою радянська пропаганда напувала українців у школах, ВНЗ, з усіх засобів масової інформації тощо. Не хотів, щоб українці називалися радянським народом з єдиною російською мовою спілкування. Олекса шукав вихід з цієї ситуації. Він його знайшов для себе, і це було усвідомлене рішення 66-річного чоловіка. В одній з листівок він пояснив прийдешнім поколінням свій вчинок словами Шевченка: Простіть! Я Богу помолюсь. Я так її, я так люблю Мою Україну убогу, Що проклену святого Бога, За неї душу погублю. В іншій нерівним почерком великими літерами пише: «Протест проти російської окупації на Україні! Протест проти русифікації українського народу! Хай живе Самостійна Соборна Українська Держава (Радянська, та не російська)ѕ На знак протесту спалився Олекса Гірник з Калуша. Тільки в цей спосіб можна протестувати в Радянському Союзі!!!». Рідним, друзям важко було повірити в те, що сталося. На столі дружині він залишив записку про те, що поїхав до Львова. Їй брехали, що загинув в автокатастрофі ! Як так? Вона не могла повірити ѕ Він любив її, двох синів, був таким дбайливим і добрим господарем, з людьми завжди привітнийѕ Обшук у будинку, заборона говорити про те, що він спалився на знак протестуѕ Вона розуміла і мовчки прийняла свій важкий хрест. Потрібно було жити далі. Пам’ять. Він не один. Олекса Гірник знав про Яна Палаха, 21-річного студента філософського факультету Карлового університету в Празі. 16 січня 1969 року він, обливши себе бензином, спалився поблизу Національного музею на Вацлавській площі в Празі на знак протесту проти окупації Чехословаччини військами Радянського Союзу та країн Варшавського договору. В одній з передач радіо «Свобода» чув про поляка Ришарда Сівеца (1909—1968). Колишній викладач філософії, вояк Армії Крайової після війни працював бухгалтером. 8 серпня 1968 р. облив себе бензином і спалився під час святкування свята врожаю на стадіоні «Десятиліття» на знак протесту проти вторгнення військ країн Варшавського договору під керівництвом СРСР у Чехословаччину. Василь Макух 5 листопада 1968 р. на знак протесту проти комуністичної тоталітарної системи, колоніального становища України і політики русифікації та агресії СРСР проти Чехословаччини здійснив акт самоспалення на Хрещатику в Києві. До квітня 1969 року 26 осіб здійснили спроби самоспалення, в такий спосіб протестуючи проти радянської інтервенції в в Чехословаччину й придушення Празької весни 1968 року. Семеро з них загинули. Один з них — Ян Заїц наклав на себе руки на Вацлавській площі за місяць після самоспалення Палаха. Всі вони пошановані у своїх країнах. Дякуємо Богові, що президент України Віктор Ющенко присвоїв Олексі Гірнику звання «Герой України». На місці самоспалення, неподалік могили Т. Шевченка в Каневі, встановлено гранітну плиту з висіченим написом про чин О. Гірника. В Калуші біля батьківської хати встановлено меморіальний знак. Його іменем названо вулицю, на якій він жив, також іменем Олекси Гірника названо Богородчанську школу № 1, в якій обладнано кімнату О. Гірника, а на подвір’ї школи встановлено меморіальний знак із зображенням героя. 1999 р. у Києві створено Благодійний фонд імені Олекси Гірника «Українським дітям — українське слово». В Івано-Франківському обласному музеї визвольної боротьби на вул. Тарнавського, 22 відкрито виставку, присвячену пам’яті Олекси Гірника, на якій експонуються світлини з родинного архіву Гірників, особисті документи, вишивки, які люб‘язно надав його син Євген Гірник. Оксана РОМАНІВ
|
