У ХІХ столітті товариське життя було наповнене показовістю і «театральними» ефектами. Щоб вирізнитися, жінки з вищих кіл суспільства демонстрували свою тонку натуру: видавали репліки здивування чи захвату (бажано французькою), а також удавали зомління при більш чи менш значних потрясіннях.

Під час однієї з вистав міського театру демонструвалася сцена, в якій чоловік штовхнув на підлогу свою дружину, а потім шарпав її за плечі й тягав за волосся. В кінці сцени мали прийти брати нещасної дружини і врятувати її від жорстокого чоловіка. Але щось трапилося, і актори, які грали братів, не змогли вчасно вийти на сцену. Щоб врятувати ситуацію, актор у ролі чоловіка-тирана продовжував, шарпати актрису і смикати її за волосся.

Ця жахлива сцена викликала справжню істерику в багатьох глядачок. Багато з них зомліли, і їх винесли з театральної зали. Виставу мусили припинити і передчасно опустити завісу. Однак під час таких «зомлінь» дами завжди пам’ятали, що треба лише злегка зсунутися з крісла і в жодному випадку не впасти на підлогу, а крім того, слідкували, щоб не зім’яти сукню і не зіпсувати зачіску.

На початку ХХ століття мода на «тонку натуру» ще частково зберігалася, а от під час Першої світової війни було вже не до «театральних» ефектів. І тоді траплялися справді серйозні випадки, які вимагали негайної медичної допомоги.

Так, у травні 1918 року в станиславівській цукерні Кровіцького зомліла військова медсестра. Жінка так невдало впала з крісла, що шпилька з капелюшка встромилася їй у голову. Бідолашна втратила багато крові і могла б загинути, якби до цукерні негайно не покликали відомого в місті лікаря Станіслава Кубішталя. Він надав жінці першу допомогу, а потім хвору відвезли до військового шпиталю.

Газета «Кур’єр станиславівський» від 19 травня 1918 р.

Підготувала Олена БУЧИК