Цілий тиждень в Івано-Франківську проходив мистецький фестиваль, присвячений темі Трипілля. Тут було все — і розмаїта художня виставка, й експозиція автентичних трипільських артефактів з фондів багатьох музеїв України, і вражаючі голограми майстра Олександра Мірошнікова, і виставка-продаж тематичної літератури, і присутність авторитетних науковців, котрі про Трипілля знають майже все. Серед них — знаний український археолог Михайло Відейко. У виставкових залах Івано-Франківського краєзнавчого музею поруч із ним можна було побачити спраглих знань студентів мистецьких спеціальностей і не тільки. Приєдналися до розмови і ми... - Пане Михайле, чи можна сказати, що сьогодні знову є мода на Трипілля? В тому сенсі, що бачимо тут дуже багато високомистецьких творів з трипільськими знаками, взірці трипільського одягу в сучасному виконанні, а ще багато літератури і тих, котрі готові її читати. — Поряд із такими всесвітньо відомими дослідниками трипільської цивілізації, як Вікентій Хвойка, Олег Ольжич, Докія Гуменна та Федір Вовк, сьогодні є сучасні. Наприклад, тут ви можете познайомитися з Людмилою Смоляковою, котра десять років експериментує з фарбами, реставруючи давню трипільську кераміку. А сплеск цікавості до Трипілля вперше стався тоді, коли Україна не мала своєї державності. Про це знаходимо свідчення у творах вчених, які працювали за кордоном — в еміграції. Вони намагалися в Трипіллі знайти коріння українців. І це не випадково. Тому що Трипілля — перша яскрава хліборобська цивілізація, яка близька нам за ментальністю, в чомусь — і за культурою. і нескладно побачити там своє коріння. Ясна річ, що трипільці в Європі не є найдавнішою та найвищою цивілізацією. Це одна з європейських цивілізацій свого часу, але в дечому вона своїх сусідів таки випередила. До речі, це був час, коли Трипілля було частиною прадавньої єдиної Європи — шість-сім тисяч років тому. і тепер, коли ми мріємо потрапити до Європи, можна пригадати, що ми вже там були і колись сусіди нам заздрили. - Ви кажете, що є багато знахідок трипільської цивілізації, але подейкують, що найбагатші та найкращі «поховані» у приватних колекціях... — Так кажуть ті, хто просто не уявляє того, що «поховано» в запасниках наших музеїв. Адже лише в Національному музеї є 60 тисяч основного фонду і 10 тисяч допоміжного щодо Трипілля. 34 тисячі одиниць є в Одеському музеї. Наш Національний музей може дозволити собі виставити 200-300 артефактів. Це найкращі екземпляри, але це лише одна кімната. До речі, перша українська виставка за океаном була не скіфського золота, а виставка Трипілля у Вашингтоні 1993 року. І не де-небудь, а у виставковій залі Міжнародного валютного фонду. Тоді всі гроші, які виділялися на фінансування нашого посольства, було «кинуто» на її організацію. Єдине — тут є така небезпека: якщо ми будемо «пробивати», що ми найперші та найдавніші, — на нас дивитимуться, як на людей з нездоровим глуздом. - Але ж сьогодні в культурі, у традиціях українців маємо чимало трипільських знаків, і не лише в українській. От візьмімо знак «інь-янь». Він теж «наш». — Я скажу щодо родоводу. Фактично, простежити його за метриками неможливо. Але є ДНК, в якій закодовано всі наші предки, особливо по материнській лінії. Сьогодні, після таких аналізів, ми можемо сказати, що в Україні 55% населення по материнській лінії ведуть своє коріння від трипільців. - Не всім відомо, де саме можна знайти сліди трипільців. Звичайно, село Трипілля на Київщині... — Всі розкопки почалися з Києва. Це розкопки Хвойки на Кирилівській вулиці. Щоправда, тепер ці пагорби забудовано якимись гаражами. Лише в Києві є 21 точка, де знайдено залишки трипільської культури, починаючи від садиби історичного музею, де Десятинна церква. Навіть під час відновлення Успенського собору під ним знайшли трипільську землянку. - На прикладі виставлених тут черепків ми можемо, як ви кажете, простежити прогрес у виготовленні посуду і використанні природних фарб, котрі зберігаються донині, бо покривали свій посуд трипільці барвниками з розмолотих кольорових мінералів. А як жили трипільці? — Були землеробами, мали двоповерхові житла, жінки знали до 20 видів зачісок. Вшановували велику Богиню-матір, до речі, шанувальники цього культу існують і в наш час. У багатьох своїх віруваннях трипільці були і за глибиною, і за змістом на рівні серйозних світових релігій. інше питання — як це все розшифрувати і витягнути з тих малюнків на глечиках. От, наприклад, вони спалювали свої поселення кожні 50 років. Більшість науковців сходиться на тому, що це якийсь грандіозний обряд-жертвоприношення на честь богів та душ предків. Під час переселення на інше місце трипільці завантажували свої будинки продовольством, інструментами і все це спалювали. і цей обряд здійснювався протягом двох тисяч років. Тут на виставці представлено різні регіони України й цікаві знахідки трипільської цивілізації. - Пане Михайле, трипільську цивілізацію визнано у всьому світі. А як держава дбає про її промоцію? — Якщо порівняти хоча б із тим, що було в цій царині десять років тому, то сьогодні маємо багато сучасних музеїв. Можливо, вони стилізовані, хоча чимало автентичних речей маємо, але стилізовані вони добре, щоб викликати інтерес. Коли я проводив десять років тому так званий «Трипільський тур» для туристів, то відбувалося все так: я водив їх по полю, показував «на пальцях» і казав, що ось тут є черепки, тут було поселення... і казав, що проводитимемо розкопки. Далі ми вже проводили розкопки, збираючись самі в експедицію. Сьогодні можемо повезти людей в «Трипільський заповідник» на Черкащині, де є реконструйовані на підставі довгих розкопок трипільські хати, в гіпсову печеру «Вертеба» Борщівського району на Тернопіллі, показати діараму, цей величезний лабіринт і музей. Тобто в музейній справі ми сьогодні вже піднялися на високий рівень, у справі презентації нашого Трипілля — також. і ще: тепер виходить дуже багато цікавих книжок про Трипілля. Можу налічити близько 20-ти, десять фільмів, деякі з них транслюють по ТБ кілька років, зроблено їх професійно, але показують їх, на жаль, вночі. - А світові як ми презентуємо Трипілля? — Серед організаторів цієї виставки є люди, котрі робили виставку «Дивосвіт Трипілля» у Нью-Йорку 2010 року. Це «Фонд дослідження давніх цивілізацій». То була потужна фотовиставка і відбувалася вона за два кроки від Метрополітен-музею в Українському інституті. Там вперше було виставлено п’ять голограм, деякі з них сьогодні можна побачити і тут. Рік перед тим була виставка в Монреалі, де презентували справжні оригінальні експонати з фондів Національного музею України. Ці виставки розширили уявлення про світ і про наше місце в ньому. Та шукати трипільську істину будемо ще довго. Леся ТУГАЙ
|
