У калейдоскопі мистецтвознавчих досліджень з’являється чимало імен, явищ і творів світового рівня, а проте ще так недавно «закритих» для культурно-мистецьких, навчальних і музейних закладів. Своєї черги дочекався і скульптор Григорій Крук. 30 жовтня 2011 року виповнилося 100 років від дня народження мистця (1911-1988 рр.). З нагоди ювілею 7 грудня в Українському Вільному Університеті в Мюнхені, де Крук прожив більшу частину свого життя, відбулася презентація великої мистецької спадщини українського скульптора. Подібна виставка (в меншому масштабі) відбулася у Львівській галереї мистецтв 25.03 - 21.04. 2010 р. В збірці галереї знаходяться дві бронзові скульптури Григорія Крука. Це скульптури "Селянин” (1938 р.) та "Селянка” (1938 р.), які були передані галереї у 2001 році від фундації Тетяни-Анни Тарапацької-Шафовал і Миколи Шафовала. Так, Григорій Крук – український мистець світового рівня, людина прориву з однієї культурної системи (української соціалістичної) в іншу (європейську). Майстер, який балансував на грані неможливого, втілюючи в творах етнічну сутність свого, тоді поневоленого народу. Коріння славетного скульптора Григорія Крука бере початок у селі Братишів Івано-Франківської області, а бабуся Григорія по маминій лінії із Залукви Галицького району. Непрості колізії його біографії вартують подиву. Після закінчення Станіславської школи (1931 р.) вступає до Львівського коледжу декоративного мистецтва на відділ скульптури до професорів Яна Нальборчика й Юзефа Стажинського. Саме тут Григорій познайомився із С. Литвиненком, який з Парижу привіз новітні західноєвропейські тенденції, втіливши їх у пам’ятнику Івану Франкові на Личаківському кладовищі, до роботи над яким долучився і Григорій Крук. За протекцією вчителя Лукашевича в 1934 р. Крук вступив до Краківської академії мистецтв у майстерню до професора Констянтина Лящка, де свого часу навчався і С. Литвиненко. Згодом в тандемі з учителем молодий скульптор різьбив бічний вівтар для української церкви св. Норберта в Кракові (1947). Цей храм польська влада відібрала від українців, а іконостас і предмети богослужіння східного обряду знищила. 1937 р. Г.Крук закінчив з найвищими відзнаками Краківську академію. З ініціативи письменника Б.Лепкого Крук вступає до Берлінської академії мистецтв – професорів Отта Гітцбергера, Альфреда Фока й Августа Кранца. Професор О. Гітцбергер високо оцінив творчий потенціал українського мистця, побачивши в ньому вміння стилізовано "означувати” ідентичність свого народу. У Берлінській академії мистецтв у житті Григорія Крука відбувається одна з найважливіших зустрічей. Це була зустріч із професором-скульптором Ф. Ємцем, який тривалий час мав особливий творчо-емоційний вплив на колегу. Через два роки після закінчення академії (1942 р.) Г.Крук вперше показує свої роботи на академічній виставці як єдиний учасник чужоземного походження. 1945 р. Г.Крук разом із братом Іваном переїжджає до Мюнхена, де поселяється у мансардній робітні-ательє. Його помешкання було центром спілкування українсько-німецької богеми. По приїзді до Баварії протягом двох років скульптор вів педагогічну діяльність у власній майстерні. З ініціативи французького письменника Жана Кассу, директора музею сучасного мистецтва в Парижі, за підтримки німецького дипломатичного представництва у Франції, яке очолював відомий німецький мистецтвознавець д-р Вільгейм Гавзенштайн, цього ж року було організовано першу персональну виставку скульптури Г.Крука. Західний світ почав активно цікавитися творчістю українського скульптора. Підтвердженням цього є інтерв’ю Г.Крука і світлина з його майстерні, вміщені на шпальтах тодішнього часопису "ДП Експрес” (1945 р), присвяченого життю емігрантів. У Німеччині вперше свої твори Г.Крук презентував на масштабній виставці українського образотворчого мистецтва в Мюнхені в 1947р. Пізніше своїми враженнями поділиться Жан Кассу: «Твори свідчать про зусилля автора до спрощення форми і виразності руху». Центральною домінантою виставки була композиція «Бандурист». Мистецтвознавець влучно додає: «Він хотів вирвати з людини неможливе, безконечне, відважившись на безглузду, сповнену протиріч спробу відобразити в творі зв’язок духовного з тілесним, одвічного з тимчасовим». Жан Кассу також підкреслює спорідненість творів Г. Крука із творами його сучасника М. Черешньовського – канадського скульптора українського походження (автора пам’ятника Лесі Українці в Торонто). Цю думку проводить і С. Гординський (мистець, поет і критик, доля якого закинула до Америки на довгих 45 років ) у своїй монографії (1947 р.): "Перше враження, яке викликає скульптура Г.Крука – це статичність, яка ніяк не заперечує руху, побудованого ритмом ліній”. За життя Григорія Крука було влаштовано 52 виставки в Мюнхені (1952), Парижі (1945 і 1954), Лондоні, Едінбурзі (1954), Бонні (1955), Нью-Йорку, Філадельфії (1961), Відні (1962), Дубровніку (1970) та ін. Як відомо, на початку ХХ ст. за часів митрополита Андрея Шептицького, традиційно склалося так, що галицький духовний клір опікувався мистецькою богемою. Вслід за Шептицьким священослужителі брали під свій духовний і матеріальний провід талановитих і "потребуючих” мистців. Для Г.Крука таким духовним провідником був єпископ Іван Бучко – апостольський візитатор для українців у Західній Європі. За його підтримки скульптор дістав цілорічну стипендію на навчання до Італії до Римської академії мистецтв. Саме на Римських студіях (1950 р), збагативши свій досвід історичним мистецтвом Римської імперії, багатими музейними колекціями, мистець утверджує свою оригінальність у пластичному вислові і стилі. Домінантою творчості Григорія Крука є національна тематика. Григорій Крук створив цілу галерею портретів визначних українських діячів, що увійшли в нашу історію, як знакові постаті доби, серед яких Володимир Великий, княгиня Ольга, Анна Ярославна, Тарас Шевченко, Павло Скоропадський, Симон Петлюра та ін. Мистець також творить образи сучасників. Важливою подією була робота над скульптурами патріарха Греко-Католицької Церкви Йосипа Сліпого та папи Павла VI. Ці роботи отримали першу відзнаку на конкурсі в Римі й медаль відзнаки від папи Римського. Крук сформував власний образ людини з чітко вираженою психологічною суттю – індивідуальними прикметами душі. Терпіння, втома, болісна праця – зміст творчості Г.Крука. У його скульптурах закладено "суворий кодекс моралі” українського села, яке при важкій щоденній праці верстає свій земний шлях. Він один із перших вніс сільський сюжет (буденну українську дійсність) в світове мистецтво. Часто митцеві закидали, що його персонажі хворіють на духовну клаустрофобію, перебувають під «клавзурою» душевних емоцій, що автор перевантажив творчість «внутрішнім життям героїв»; натомість одноманітними є пози, жести, рухи… Однак зауважують, що скульптор дотримувався своєї лінії, мовляв, «не можливою є велич без простоти добра і правди». Ще в молоді роки "скитальцем” мандруючи по мистецьких "столицях” Європи, Г.Крук вивчав мистецтво провідних шкіл, збагачував творчий досвід найпрогресивнішими віяннями. Часто він просто "на німо” спостерігав за чужими здобутками, мистецькими процесами й цілим культурним контекстом. Прагнув бути обізнаним у мистецькій ситуації, рухаючись різними світовими площинами й напрямками, заявляв: "Мені достатньо перенаситися всім чужим, знати всі протиріччя "високого” мистецтва, дослідити "за” і "проти” в перспективах мистецького розвитку та з метою вкотре переконатися у власному "покликанні”. Григорій Крук мав чимало вчителів, "авторитетів”, котрі залишили карб свого "письма” на його творах. Проте на відміну від них і колег не крокував "завітніми тенденціями”. Він знайшов інше джерело інспірацій. Реалістичне відтворення правдивого образу українського селянина, без гіперболізації форм і деталей в дещо узагальнено-змонументалізованому форматі, проте із збереженням "рухомої статики” й емоційності образу. «Цивілізаційний смак» та естетична зваженість репрезентувала українського мистця як європейця. Він дотримувався власноруч вибудуваних норм у мистецтві. Від європейських шкіл скульптор почерпнув сміливість не цуратися свого, керуватися бажанням і вмінням реалізувати справжню емоцію, яка не тільки красувалася на обличчі, а таїлася глибоко в поставі, жесті, душі моделі. Ще з юних літ Григорій цікавився дерев’яною народною скульптурою, зокрема й силуетами кам’яних стел, його захоплювали "баби-стели” спрощено-узагальнених масивних форм, з влучним вираженням внутрішнього світу. Перебуваючи в еміграції, збагачував своє захоплення скульптурою давніх східних та європейських цивілізацій. В Парижі він цікавився імпресіоністичною скульптурою Родена й балеринами Дега. Можна провести пряму паралель між українцем і французом, показати, як Крук "позичав” позу і динаміку з творів Дега, припасовуючи їх до своїх масивних жіночих силуетів. Паралелі до Крукової скульптури бачимо в творчості іспанського скульптора Антоніо Кампільйо, який зображує узагальнено і дещо перебільшено «фігури» «своїх» іспанських галіціянок й українських галичанок. Аналогічність прослідковуємо в підході до вибору теми й "технічній” манері виконання. Є ймовірність, що під час перебування в Римі обидва скульптори могли «перетинатися» у Римській академії мистецтв, отримуючи в один період творчі студії. Певну концептуальну подібність знаходимо і в колумбійського мистця Франческо Боттеро. Проживаючи у Мюнхені, Г.Крук мав можливість ознайомитися із його творчістю. Його захопило символічно-змістовне навантаження творів латино-американця, надто патріотично-показний спосіб відображення "національної ситуації” колумбійського народу. Однак самобутність й оригінальність українського скульптора незаперечні. Він вкотре підтвердив результативність "рутинної” праці, декларуючи в ній не святковість, а повсякденну злободенність свого народу зі складною долею. Подібно, як В. Стефаник в літературі виводить «тверді», «угрубілі» характери, так і Григорій Крук в своїх образах виражає сильних і незламних українців. Разом з тим, образи Г. Крука ніколи не втрачали іронічно-патріотичного настрою, який "розвільнював” побутову марноту. У багатьох творах виражене автором "високе” почуття гумору галицького простолюду, який допомагав втримати незламний дух і високу їх гідність. Українських селян Григорій Крук розумів як єдиний духовний організм, що має власний цілісний образ. Григорій Крук, як корифей скульптури, творячи українські галицькі образи, підтримував традицію етнічної зображальності та робив значний внесок у необхідну і невідкладну працю з популяризації українського мистецтва на світових культурних обширах. Христина Береговська, мистецтвознавець, завідувач науково-освітнього відділу Національного заповідника «Давній Галич» | 
