Австрійські фотографи вперто оминали увагою цю вулицю й лише після Першої світової вона «прорвалася» до станиславівської філокартії. Наприкінці 1920-х місцевий видавець, що сховався під ініціалами «H.K.» випустив серію поштівок з видами міста. На одній із них з’явилася вулиця Шопена, хоча назва була іншою — «школа Гофманової».
То були перші польські поштівки, які виготовлялись фотографічним способом і мали, скажімо так, посередню якість. До австрійських зразків їм було далеко, але маємо те, що маємо.
Вулиця Шопена, хоча й примикає до колишніх фортечних укріплень, тобто до історичного ядра старого міста, утворилася досить пізно — наприкінці ХІХ століття. 22 листопада 1900 року міська рада постановила: «Назвати вулицю, що проходить через ґрунти Федоровського і сполучає Заболотівську [Василіянок — Авт.] з Валами, іменем Шопена».
Для тих, кому «Шопен, шо Моцарт без різниці», подаємо невеличку інформацію. Фридерик Шопен (1810-1849) був знаменитим польським композитором і піаністом-віртуозом. Вікіпедія пише, що ні до, ні після нього у Польщі не народжувався музичний геній такого рівня. Композитора поважали всі: австрійці, українці, поляки, німці й совіти. За всю свою історія вулиця жодного разу не перейменовувалась. Для Івано-Франківська це рідкість!
Вулиця Шопена маленька — на ній лише з десяток будинків. Майже всі вони побудовані ще за Австрії. На польську поштівку потрапили лише два з них.
Видовжений двоповерховий будинок ліворуч збудували у 1904 році за 94 000 корон. Кам’яниця призначалася для державної жіночої школи — третьої у Станиславові. При відкритті навчальний заклад нарекли іменем Клементини Гофман. Вона була сучасницею Шопена, писала казки та оповідання для дітей і стала першою жінкою Польщі, яка заробляла на життя виключно літературою. Школа відкривалась як чотирикласна, але за Польщі термін навчання збільшили до семи років. Проіснувала вона до приходу перших совітів.
За німецької окупації у будівлі містилась «біржа праці» — збірний пункт для людей, яких гнали на примусові роботи до Німеччини. Професор Володимир Полєк згадує, що звідси поїхали й люди, яких гестапо затримало під час прем’єри оперети «Шаріка» у листопаді 1943-го та на яких не було достатньо інформації для розстрілу.
11 квітня 2011 року, в Міжнародний день звільнення в’язнів нацизму, на фасаді будинку від вулиці Валової відкрили меморіальний знак пам’яті жертв нацизму. Його авторами є художник Степан Грицей, архітектор Ігор Шевчук і коваль Михайло Зарицький. Знак називається «Пам’ять заради майбутнього», це металева скульптура людини, оплутаної колючим дротом. Вартість знаку становила 90 тисяч гривень.
Після Другої світової на Шопена, 1 містилася школа №5, а від 1967 року будинок став власністю інституту нафти і газу. Певний час там діяла військова кафедра, яка готувала фахівців дефіцитної у військах спеціальності — офіцерів служби пально-мастильних матеріалів. У 2004-му військовики переїхали на Коновальця й тепер у будинку господарює факультет управління галузевим і регіональним економічним розвитком все того ж нафтогазового вишу.
Про особняк праворуч відомостей обмаль. Знаємо лише, що його звели близько 1904 року для містянки Гелени Шуманської. Будинок був житловим, налічував три квартири. Перед радянською націоналізацією власником фігурує якийсь Г. Фрідман, який сам тут не мешкав.
Чим відрізняється польська вулиця Шопена від української? Насамперед достатком зелені. Розлогий газон тепер надійно похований під тротуарною плиткою. Дерева, що росли вздовж тротуарів, більшою частиною вирубані. Лише дві липи дійшли до наших часів. А ще на старій поштівці не видно жодного ліхтаря. Закохані, які ввечері сиділи тут на лавочках, напевно, були цьому тільки раді.
ІВАН БОНДАРЕВ, МИХАЙЛО ГОЛОВАТИЙ |
