Калущина, як і уся українська Галичина, у великому напруженні чекала кінця війни 1918 року. У Калуші діяв Повітовий Народний Комітет. У його склад входили відомі громадяни з Калуша і найближчих околиць, які на перший поклик кожної хвилини могли прибути на нараду.
Калуський Комітет очолював адвокат доктор Микола Желехівський. До складу Комітету входили калушани: молодий катехит отець Павло Джулинський, начальник Повітової Торговельної Спілки Осип Ткачук, міщанин, працівник копаленьСемен Захней, суддя Юліян Білинський, міщанин Добрянський, учитель Дометій Попович, а з найближчих сіл — парох зі села Хотінь отець Микола Янович, управитель школи зі села Підмихайля Ґлодзінський, парох зі села Угринів отець Андрій Бандера, парох зі села Рівня отець Наконечний.
21 жовтня 1918 року у Львові отець Петро Джулинський зустрівся з послом до Галицького Сойму з Калущини, доктором Іваном Куровцем. Доктор Куровець, визначний лікар (особистий лікар Митрополита Андрея Шептицького) був «батьком» національного відродження Калущини і жив на той час у Львові. Доктор Куровець порадив отцю Джулинському зустрітися з секретарем Української Національної Ради, послом доктором Степаном Бараном, який сказав отцю Джулинському, щоб Повітовий Комітет розробив заходи перебрання державної влади. Після цього доручення зі Львова в Калуші було створено Комітет Акції, до якого обрано отця Петра Джулинського, Осипа Ткачука і Семена Захнея.
30 жовтня до Львова на нараду Української Національної Ради виїхав голова Калуського Комітету, доктор Микола Желехівський. Нарада мала відбутися 31 жовтня 1918 року.
Одночасно розіслано зі Львова по краю кур’єрів, які повезли наказ від Української Влади перебрати адміністрацію й військові установи в українські руки.
До Калуша прибув 1 листопада кур'єр зі Львова, студент Богословії Яців, родом із Тужилова. Яців привіз наказ, підписаний сотником Українських Січових Стрільців Дмитром Вітовським — військовим командантом міста Львова. Перебрання влади в Калуші провели члени Повітового Комітету: отець Павло Джулинський, Осип Ткачук та Семен Захней.
Палили копицю і роззброювали жандармерію
Калуські українці не були готові до державного перевороту. Тому минув цілий день 1 листопада на приготування, а сам акт перебрання влади стався в ніч з 1-го на 2-го листопада. Для допомоги на випадок збройного опору в місті до найближчих сіл за рікою Лімницею було вислано кур'єрів, щоб місцеві сільські провідники організували селян і на п’яту-шосту ранку стали під Калушем та чекали подальших наказів.
Кільком воякам, що були в той час відпустці, було доручено роззброїти у селі Голинь місцеву станицю державної жандармерії, а на знак, що наказ виконано, запалити умовлену копицю сіна і вирушити з селянами в бік калуського залізничого двірця (станції) на допомогу калушанам.
У самому Калуші, за дорученням Осипа Ткачука, міщанин Петро Цимбалістий роздобув 12 старих рушниць і трохи боєприпасів. Повстанці зібралися біля півночі на жидівському цвинтарі. Було їх біля 20 чоловік, серед них два підстаршини УСС Микола Лещій і Дмитро Максимяк, міщанин Петро Цимбалістий, Семен Захней, Василь Ничай, Михайло Іваницький і інші. За погодженням з отцем Джулинським команду очолив Осип Ткачук. Насамперед, було роззброєно станицю державної жандармерії. З кількома людьми підстаршина УСС Микола Лещій оточив будівлю і вхід. Вони роззброїли, насамперед, коменданта станиці, а за ним і всю залогу станиці. Захопивши добру зброю, вони наскочили на Військову Стаційну Команду. Операція пройшла без опору, бо отець Джулинський вспів уговорити канцелярійного фельдфебля зі Стаційної Команди, земляка зі Журавенщини, що цісар Карло надумав віддати владу в Галичині українцям, і тому, мовляв, не можна чинити опору.
Семен Захней з міщанами оточили будинок поштового і телефонного уряду. За той час отець Павло Джулинський та гімназійний учитель Дометій Попович зайняли повітовий центр державної адміністрації і староство.
Уже до того часу інший відділ заарештував у його приватнім помешканні старосту, поляка Струсінського. На вимогу отця Джулинського староста склав повноваження і підписав формальний документ, силою якого він передає уряд в руки української влади.
Залізничий двірець (вокзал), яких був тоді за два кілометри від самого міста Калуш, мав військову залогу з мадярських вояків. У місцевім броварі, фірми Мільштайн і Шміндель, розміщалась інша мадярська військова частина в кількості 300 вояків. Їх було роззброєно без бою. Оточено копальню солі, так звану "Саліна". На копальні працювало тисяча робітників і урядовців, переважно — поляки. Це був дуже агресивний проти українства елемент. Їх було захопленоно зненацька, без кровопролиття. Також легко було зайнято Суд, Податковий Уряд, Магістрат, шпиталь і інші установи. По всіх вулицях Калуша, що вели до міста, розставлено варти.
Кур'єри на конях повідомили ті села, де були станиці державної жандармерії, щоб негайно роззброїти. Їх роззброїли самі селяни, без зброї.
У суботу вранці 2 листопада до Калуша йшов потік селян з навколішніх сіл. На чолі селян ішли їхні провідники, отці Микола Янович, Андрій Бандера, Наконечний, Кароль, панна Скрутівна і інші. Радісний похід пройшов у зразковому порядку, співаючи пісень, хода спинилася під будинком староства, де до зібраних промовив в імені Української Держави доктор Осип Дудикевич.
Перейняття влади в Калуші і в повіті відбулося справно, спокійно, без насильства, без порушення громадського спокою. Цей успішний переворот провів гурток втаємничених українців, до якого входило коло 20 відважних патріотів. Близько десятої години ранку 2 листопада місто і повіт були повністю в руках Української Влади. По всіх, навіть найдальших селах Калуського повіту, було розіслано гінців, які сповістили населення, що австрійське цісарство перестало існувати, а на його місце прийшла Українська Держава.
Одночасно з Калушем перебрано владу у містечку Войнилів, яке належало до повіту. Там була тільки станиця державної жандармерії, пошта і суд. Владу перебрали місцеві діячі, якими керували студент Іван Гаджаровський і купець Дурбак. З ними були у постійному зв'язку дооколичні священики, передовсім декан отець Мулик.
Владу — українцям!
У Калуші українці очолили всі уряди і пости, які досі перебували номінально в руках австрійського уряду, а насправді були в руках поляків-урядовців.
Пост шефа повітової державної адміністрації, перебрав тимчасово отець Петро Джулинський, який незабаром передав пост докторові Миколі Желіхівському, що повернувся зі Львова. Староство почало зватися Повітовим Державним Комісаріатом. Начальником Поштового і Телеграфного Уряду назначено Теодозія Левицького, що до того часу був поштовим урядовцем в Калуші. Начальником Повітового Суду призначено суддю Юліяна Білинського. Начальником Скарбового Уряду назначено Мартинця, а його заступником Ортинського. Обидва вони були досі урядовцями того ж уряду. Харчевий Уряд (установа, створена австрійським урядом на час війни) перебрав директор Повітової Щадниці і кооперативний діяч Тимко Бариш. Директором Повітової Кооперативної централі став дотеперішний управитель Повітової Будівельної Спілки Осип Ткачук. «Саліну» передано під тимчасовий нагляд Семенові Захнею, що працював старшим робітником на копалтні, поки не прибув гірничий інженер Маріян Козаневич. Управу Державних Лісів у Калуші передано абсольвентові віденської Лісової Академії Остапові Бобикевичеві; після нього цей пост очолив лісовий інженер Мирон Крижановський, поручник-інвалід, родом з Бучача.
Народне шкільництво в місті і в повіті очолив існпектор, досвідчений учитель Петро Юрчик. Директором Виділової Школи в Калуші назначено вчителя цієї школи Івана Сандурського. Дирекцію приватної гімназії, що діяла в Калуші, перебрав учитель гімназії Дометій Попович. Уряд державного землеміра залишився в руках українця, інженера М. Чорпіти, що виконував цю функцію і за австрійської влади. Державний нотаріят вів нотаріяльний кандидат Мирон Мосора. Санітарну опіку над містом і повітом передано лікареві, підполковникові австрійського воєнного флоту, докторові Маркилеві Рожанковському, що рівночасно виконував лікарську службу і для місцевої військової залоги. Він теж очолив управу Повітового Шпиталя. Посадником міста Калуша обрано міщанина Михайла Дідошака.
Було створено Повітову Військову Команду, командантом якої призначено хорунжого австрійської армії, юриста, доктора Осипа Дудикевича, який вже першого дня зголосився до служби Українській Державі. Він був сином старого громадського діяча, отця Корнила Дудикевича, пароха з села Кропивник. Секретарем тої ж Команди став калущанин, підстаршина австрійської армії урядовець Судової Табулі Антін Бойкович. Військову Стаційну Команду очолив четар Олександер Крижановський, який в перших днях листопада повернувся з італійського фронту. Військову Команду залізничого двірця очолив хорунжий Лев Крижановський, який повернувся з альбанського фронту. Його помічником став хорунжий Осип Бойдуник, родом з Долини. Обоє братів Крижановські були синами отця Івана Крижановського, пароха села Берлоги. Їхній третій брат Антін, підхорунжий, зголосився відразу до фронтової служби.
Команду над Запасною Сотнею, яку організовано для вишколу добровольців, перебрав четар Стах Лескович, син урядовця калуського магістрату. Сотня мала зразу 80 стрільців. Після при сотні зформовано Вишкіл скорострілів (кулеметників), під командою зразкового старшини — четаря Петра Миговича, сина селянського діяча зі села Небилів.
До часу організації в Калуші державної жандармерії була Військова Вартівня для військово-поліційних потреб. Її командантом назначено підхорунжого Романа Бариша, сина директора місцевої Щадниці Тимка Бариша. Команду Повітової Державної Жандармерії доручено четареві Ількові Переймі. Після нього її керівництво перебрав фаховий вахмайстер австрійської жандармерії Яхніцький, що до того часу був командантом такої станиці в селі Завадка.
Деякий час в Калуші діяла озброєна жидівська міліція, головним завданням якої було пильнувати адміністративну дільницю, так звану "Підвалля", населену переважно жидівським населенням, де ще за австрійської влади вибухнула епідемія холери. В зимові морози українській владі вдалося ліквідувати епідемію. Командантом тої жидівської міліції був поручник Леон Ляндсман, син власника готелю в Калуші.
Спокій в місті і повіті порушувала ситуація, пов'язана з пересування великих мас чужого вояцтва колишньої австрійської армії, передовсім, поляків і мадярів, які озброєними потягами переїздили через Східну Галичину, полонені колишньої російської армії, які групами й поодинці верталися через галицьку землю до своєї батьківщини, полонені, що поверталися з російського полону, загроза саботажів та збройних бунтів місцевих поляків. Підривну агітація серед місцевго населення вели повернулі з російського полону українці — вояки австрійської армії, що дестабілізовували ситуацію в місті і повіті, а, передовсім, потребу мобілізації і вишколу власного війська для війни з поляками. Колишні вояки, які щойно вернулися додому після важкої чотиролітної війни, взагалі не зголошувалися добровільно на нову війну.
Для інформації населення почав виходити тижневик "Голос Калуша", як орган Повітового Державного Комісаріяту, під керівництвом журналіста Михайла Струтинського, уродженця села Підмихайля.
Західно Українська Народна Республіка має служити зразком державного будівництва, єдності народу, єдності помислів і дій без різниці світоглядів і партійно-політичної приналежности. Молода українська адміністрація, зложена на поспіх, стала запорукою публічної безпеки і спокою серед населення, виведеного з рейок розпадом австрійської адміністрації, закріплення нової, рідної влади на місцях. Перед владою стало завдання наладнання збору податків, постачання населення ліками, мануфактурою, харчами, паливом (для міста), яких при кінці війни вже не вистачало. Не вистарчало нафти (гасу) і свічок, для освітлення в селах В самому місті Калуш треба було за всяку ціну зліквідувати пошесть холєри, а в повіті треба було запобігти поширенню таких заразних хворіб, як черевний тиф, червінка і ґрип. Але передовсім треба було перевести бранку до війська, бо добровольців, після перших днів національного підйому, зголошувалося мало. Починаючи з перших днів Української Влади, до рідного війська зголосилися всі старшини, однорічні юнаки і підстаршини. Деякі з них служили у військових установах, деякі по інших місцях, а ще інші відійшли на фронт.
Листопадове повстання, проведене націоналістично настроєною українською молоддю при щирій співпраці всього українського громадянства, випередив поляків і коли 2 листопада до Львова прибула польська „Ліквідоційна Комісія”, щоб перебрати від австрійського намісника офіційно владу і завести польську владу в Галичині, вона зустрілась вже з фактом існування галицької Української Держави.
Кілька днів після листопадового повстання прийшло до українського уряду офіційне повідомлення з Відня, що австрійський уряд визнає створену Українську Державу
Роман ДАНІВ, громадський активіст, член ВГО УНР |
