Неділя, 16.06.2024, 17:56:11

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2011 » Серпень » 5 » Станіслав Власов мріє розшукати у Підгірках могилу Січових стрільців
23:26:54
Станіслав Власов мріє розшукати у Підгірках могилу Січових стрільців
Зі Станіславом Власовим вдалося познайомитися у соціальній мережі Facebook. Проте тільки недавно дізналася, що він — калушанин. Точніше — донеччанин, але уже з підгорецькою пропискою. На відміну від багатьох краян, активно цікавиться історією Калуша та України. Підготував декілька монографій про діячів Національно-визвольного руху та фундаментальну працю "Український Іменослов”, де зібрано майже 2500 імен українців і предків українського народу.
Станіслав Власов очолює Історичне товариство "Українська Варта” та є членом Історичного клубу "Холодний Яр”. Працював у Бібліотеці Симона Петлюри у Парижі та в архівах українських спецслужб. Нині Станіслав Власов — гість "Вікон”.
— Станіславе, прошу розказати, хто ти, звідки, де народився, яку маєш освіту, ким працюєш — загалом, усе, що може знадобитися для представлення нової людини читачам.
— Я — українець, народився у місті Слов’янську на Донеччині. Рід мій походить зі старовинного українського села Зайцеве, біля Бахмуту (нині — Артемівськ). Прізвище Власов мої предки-українці отримали від урядників російської окупаційної влади. Виріс я у Горлівці, там закінчив педінститут іноземних мов, за фахом — вчитель іноземних мов. Зараз працюю викладачем в Івано-Франківському Університеті права імені Короля Данила Галицького. На Галичину переїхав, бо звідси походить моя дружина Неля.
— Звідки таке зацікавлення історією? Прошу уточнити — якою саме історією? Якими періодами, якими подіями, історією України у цілому чи певної території?
— Історією рідного краю, свого роду почав цікавитися дуже рано. З цікавістю вивчав життєписи своїх предків, складав родоводи. Коли батько подарував мені років у 13 "Історію запорозьких козаків” Дмитра Яворницького, світ мені перевернувся. Я буквально "захворів” на козацтво, адже край наш степовий — славний своїм козацьким минулим. Занурився в історію України, жадібно "ковтав” книжки про минуле свого народу. Усвідомлення свого українського коріння, любов до рідної землі, повернення собі рідної мови поступово робили з мене українця. А чужомовне середовище, часто вороже до всього українського, тільки посилювало мої національні почуття. Почав потроху писати. Наслідком досліджень стали невеличкі праці з українського минулого Донбасу, України. Вступив до історичних товариств в Україні, і навіть — за кордоном. Поступово захоплення історією перетворювалося на серйозну діяльність. А оскільки історія України якось завжди пліч-о-пліч стикається з тим, що відбувається навколо, прийшов час і до політики, і до суміжних речей: участі у політичних акціях, у діяльності громадських організаціях і політичних партій.
Багато працював у різних бібліотеках, архівах. Починаючи від Бібліотеки Симона Петлюри у Парижі — до архівів українських спецслужб, досліджуючи Визвольну боротьбу в Україні. Я є членом Історичного клубу "Холодний Яр”, який очолює письменник Роман Коваль (який, до речі, теж — із донецької Горлівки), геральдичного товариства у Львові тощо. Вивчаю національно-визвольні рухи ХХ століття на сході України, січове стрілецтво, боротьбу ОУН-УПА.
— Слідкую в інтернеті за діяльністю Історичного товариства "Українська Варта”, яке ти очолюєш. Як виникла ідея створити "Українську Варту”? Хто її засновник? Хто входить? Це тільки віртуальне товариство чи реальне? Які її надбання?
— Ідея створити Історичне товариство "Українська Варта” виникла внаслідок тривалих пошуків, дослідницької роботи, популяризації знань із минулого України, зокрема, славних військових звитяг наших предків. Поступово визначилося коло друзів, знайомих, фахових істориків і просто аматорів, де кожний, у міру своїх можливостей і сил, провадить якусь роботу чи просто підтримує та поділяє наші погляди. Ідея ж заснування прийшла мені у голову після того, як зрозумів, що краще діяти разом і злагоджено, ніж поодинці. Товариство — реальне, а її віртуальна частина представлена, наприклад, у всесвітній мережі, де ми вільно можемо ділитися своїми надбаннями й інтересами з усіма охочими. Надбанням товариства можна вважати надбання кожного, хто так чи інакше долучається до нас. Люди пишуть статті і книжки, відшукують свідків історичних подій, документи, світлини... Ніхто у нас нікого ні до чого не примушує, не наказує, але водночас у всіх є певний внутрішній імператив щодо національної свідомості і праці в ім’я Української Ідеї. Гадаю, що колись формальне Товариство переросте у великий рух з повернення і збереження національної пам’яті.
— Які тривожні сигнали по Україні (можливо, Калушу) відстежуєте?
— Тривожними сигналами в Україні вважаю всебічний наступ на українство: мову, культуру, намагання переписувати історію, гендлювати поняттями, які є святими для всіх українців. Крім цього, часто вражає людська байдужість. Навіть тут, на Галичині. Величезна кількість пам’ятників воякам УПА, стрілецьких могил перебувають у плачевному стані. Гірко дивитися, як ростуть і багатіють людські оселі, а поруч красномовно іржавіють хрести на могилах, і трава ледь не з людський зріст вкриває святині... Може то душі українців поточила іржа зневіри і байдужості? Хіба такими нас хотіли бачити наші предки, що виборювали Волю Україні? У Калуші — та сама ситуація. Приміром, могила у Підгірках у стані, близькому до занедбаного; масово встановлюються "камені у майбутні пам’ятники”, які чомусь і через роки не стають власне пам’ятниками...
— Імовірно, "Історичною Вартою” цікавляться спецслужби. На якому рівні? Чим саме?
— Ясна річ, що в "Української Варти” є недоброзичливці. Нас це не дивує. Займаючи виразну національну позицію, дуже легко потрапити під приціл українофобів, явних і прихованих. Наше століття — це, насамперед, час інформаційних технологій, тому в Інтернеті нами одразу зацікавилися. Намагаються закинути зерна розбрату, брехні щодо мети нашої діяльності, інші брудні технології, одним словом — всі ті традиційні засоби, які в усі часи використовували проти потужних проявів національного буття.
— Як виникла ідея самостійно досліджувати рештки минулих воєн у землі? Ти навіть маєш металошукач. А твоя недавня мандрівка у підгорецький ліс могла сумно закінчитися — ти заблукав. І все ж — знахідки були варті тимчасового блуду! Ти віднайшов артефакти Першої світової війни: патрони, медальйони… Ти мрієш створити власний музей таких викопних речей чи передаш їх музеєві? Ти колекціонуєш для власних нащадків чи, можливо, з комерційною метою?
— Серед інших захоплень "Історичної Варти” — відшукування матеріальних артефактів минулого, адже, як влучно хтось сказав, — історія краще сприймається, коли її не тільки вивчати у клясах і кабінетах, за книжками, але і торкаючись її руками. У прямому сенсі. Далеко ходити не треба: знахідки часто лежать просто під ногами. Аби їх краще бачити, інколи допомагає металошукач. То — мій давній товариш. Ним треба вміти користуватися, як мати голову на плечах, адже рештки минулих воєн можуть бути небезпечними для життя. Здоровий, розумний, безпечний пошук артефактів з минулого нічого спільного не має з "чорною археологією”, яка нищить пам’ятки історії, служить джерелом легкої наживи для цілих "бригад копачів”, які нишпорять горами і лісами у пошуках заробітку. Такі зустрічаються і в околицях нашого міста.
З архівних джерел, краєзнавчої літератури відомо, що під час Першої Світової війни, у роках 1916-1917, під Калушем точилися запеклі бої між австро-угорськими та російськими військами. У складі перших були українські частини Січових Стрільців. З оповідей місцевих мешканців мені стало відомо, що колись у підгорецькому пісі існувала навіть могила загиблих українців, яка до сьогодні не збереглася, на жаль, і місце її розташування теж невідоме. Стало цікаво перевірити, чи справді у нас відбувалися такі масштабні військові дії, адже у лісі збереглося безліч давніх шанців, віднести які до Першої чи Другої Світової війни можна було тільки за допомогою розкопок. Наслідком цих кількамісячних пошуків стали оці знахідки, що походять з позицій австрійських військ, які впродовж 1914-1916 років брали штурмом росіяни. Могилу наших вояків відшукати поки що не вдалося, але це — питання часу й успіху.
— Станіславе, звідки черпаєш інформацію про історичні події на Калущині? З ким із місцевих авторів контактуєш з цього приводу? Чи працюєш, можливо, над власною книгою чи історичною розвідкою?
— Відомості про історичні події на Калущині черпаю звідусіль, де тільки можна: з книжок, зі спогадів, з архівних матеріялів. На меті Товариства — створення власної колекції-музею, а також, до речі, і бібліотеки, до яких мали б вільний доступ усі охочі. Ніякої комерційної мети я не переслідую, адже не торгую совістю і пам’яттю. Це — наша спільна, народна, українська спадщина. Готую одночасно декілька цікавих монографій про діячів Національно-визвольного руху, зокрема про Івана Чмолу, Ольгу Гросберг та інших. Більше часу йде власне на підготовку "плацдарму” — первісного пошуку матеріалу, встановлення контактів. Оскільки я за освітою — філолог, то підготував до друку фундаментальну працю "Український Іменослов”, де зібрано майже 2500 імен українців і предків українського народу. Книга давно шукає свого видавця.
— Як ставляться рідні до твоїх захоплень?
— Рідні цілком підтримують і розділяють мої захоплення. Без їхньої допомоги мені не обійтися. Дуже допомагає дружина, насамперед, цінними порадами і моральною підтримкою.
— Твій погляд на Калуш історичний і сучасний. Зокрема, вшанування відомих імен, встановлення ймовірних пам’ятників.
— Калуш — це справжня перлина Прикарпаття. Місто, багате історичними подіями, славними іменами, духовною і культурною спадщиною, потребує всебічного розвитку, не тільки матеріального, але і духовного: розвитку музейної справи, проведення фестивалів, підтримки розвитку культурних установ. Треба залучати до цього молодь, яка стала "не така” не тому, що вона гірша за попередні покоління, а тому, що попередні покоління не створюють умов, аби ця молодь йшла до художніх гуртків і спортивних споруд, а не дудлити алкоголь прямісінько у центрі міста. Це — наша спільна справа, нам її робити. Якщо не ми, то хто?
Оксана Гузинець-Мудрик, "Вікна"

Переглядів: 700 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024