Бувають відкриття географічні, коли відважні мандрівники наносять на мапи нові континенти чи острови. Бувають і наукові, які допитливі вчені роблять у своїх лабораторіях.
А є відкриття краєзнавчі. Завдяки ним зменшується кількість білих плям в історії, і минуле стає трохи ближчим. От, про одне таке й розкажемо, пише Репортер.
Станиславів чи ні?
Усе почалося у 2014 році, коли ми з колекціонерами Володимиром Шулепіним та Олегом Гречаником працювали над альбомом про Станиславів часів Першої світової війни. Для одного з розділів потрібні були фото із зруйнованими кварталами міста. Переважно то був центр – район теперішнього Вічевого майдану, початок вулиць Галицької, Мазепи, Бельведерської. Втім, Олег Гречаник мав одну світлину, яку ми ніяк не могли ідентифікувати .
Там була якась околиця з понівеченими будинками й розлогими пустирями. Гречаник казав, що при купівлі фото продавець божився, що то Станиславів, але повної впевненості ми не мали. Врешті-решт, світлину відклали.
Продовження історії довелося чекати шість років. У грудні 2020 року краєзнавець Сергій Петрицький на сайті австрійського Heeresgeschichtliches Museum (Музей історії армії) знайшов ту саму фотографію. Вона була підписана як «Станиславів / Галіція, цісарсько-королівська тилова пекарня». Дата зйомки досить розмита: 1889-1918. Втім, такі руйнування могли спричинити лише дві речі – Мармулядова пожежа або Перша світова. Пожежа у хронологічні рамки не вписувалась, лишалась війна.
На тому ж сайті було ще групове фото на фоні тилової пекарні.
Ми бачимо ту саму будівлю, що й на першій світлині, лише в іншому ракурсі та крупним планом. Схоже, між зйомками пройшов якийсь час, адже тепер від пекарні лишилася тільки половина – зруйновану частину частково відновили дерев’яними прибудовами. Перед будинком стоять люди у формі австро-угорської армії. У правому нижньому куті є вказівник – «Холера». Що там, бараки для хворих чи цвинтар жертв епідемії? У будь-якому разі дещо дивне сусідство з пекарнею.
Характерною відмінністю будівлі є три довгі димарі, два з яких увінчані дротяними півкулями. Можемо припустити, що то або іскрогасники, або якийсь захист від птахів.
Отже, завдяки австрійському музею нам вдалося з’ясувати, що на фото таки Станиславів. Лишалась дрібниця – встановити, де саме розташовувалась тая пекарня.
Десь біля цвинтаря
Станиславів був мілітарним містом, в якому дислокувалось багато військових частин. На початку ХХ століття тут стояли підрозділи піхоти, кавалерії та артилерії. Для забезпечення їхньої життєдіяльності мали бути великі склади з боєприпасами, речовим майном і провіантом.
Старі австрійські карти міста досить ретельно нотують усі більш-менш значимі об’єкти, навіть військові. Найдетальнішою вважається план Станиславова 1904 року. Втім, військова пекарня на ньому не позначена. Натомість, є військові склади в районі теперішнього драмтеатру та продовольчий склад навпроти – де зараз будівля ЦНТЕІ (Центру науково-технічної та економічної інформації) на Бандери, 1.
І тут я згадав, що колись робив виписки із зошитів краєзнавця Михайла Головатого, де була й інформація про пекарню. Дійсно, газета «Кур’єр Станиславівський» від 2 червня 1895 року писала: «Зараз в будові військова пекарня коло цвинтаря, коштом 26000 злотих римських. Будівництво веде підприємець Селіг Рубінштайн».
Наприкінці ХІХ століття у місті існували два цвинтаря: християнський, що за теперішнім готелем «Надія», та єврейський – на місці кінотеатру «Космос». То біля якого з них будували пекарню? Якщо поруч із християнським, то вона містилась на території військових складів. Якщо поруч з юдейським, то стояла у межах продовольчого складу. Другий варіант виглядає більш логічним.
Також пекарню згадує у своїх спогадах пастор Теодор Цьоклер – лідер німецької громади Станиславова. У липні 1917 він повернувся до звільненого від росіян міста і написав таке: «Виглянувши сьогодні вранці з дому пастора на вулицю, я побачив ті ж самі добре знайомі картини, що і в липні минулого року: військове життя, автомобілі, що проносилися мимо, солдатів, що крокували повз, польову пекарню…».
Пасторський будинок «Вифлеєм» стояв на місці теперішньої багатоповерхівки на Незалежності, 83. Звідти було добре видно як одні, так і інші склади. Але ж нам треба знати точне місце, правда?
Аеродокази
Осяяння, як завжди, прийшло несподівано. Перед тим я писав статтю про австрійську аерофотозйомку Станиславова, зроблену в лютому 1917 року. Там якраз добре видно оту «цвинтарну» дільницю. Збільшивши фото, раптом побачив… знайому пекарню з трьома димарями. Вона тягнулась паралельно вулиці Незалежності, перед теперішнім драмтеатром, а лівіше стояла німецька кірха. До речі, саме з неї зроблене перше фото.
Тепер усе стало на свої місця. Отже, ми маємо світлину маловідомого куточка Станиславова, в районі теперішнього перехрестя Незалежності-Бандери. Через розташування там складів дільниця не цікавила фотографів, і поштівок з нею нема.
Виявляється, пекарня була на території не продовольчих, а саме військових складів. Ймовірно, більшість тамтешніх приміщень були дерев’яними, тож згоріли під час обстрілів або були спалені самими австрійцями під час їхнього першого відступу з міста у вересні 1914. На фото добре видно місця, де стояли бараки.
Цікаво подивитись на початок вулиці Бандери. Фактично це її найдавніше фото, адже сама вулиця остаточно сформувалась лише у 1920-х, отримавши першу назву на честь польського генерала Желіговського.
На протилежному боці майбутньої вулиці Бандери найбільшою спорудою є довга двоповерхівка. Схоже, це головний корпус отих продовольчих складів, що були навпроти єврейського цвинтаря. Між іншим, ця будівля щасливо пережила усі війни і простояла аж до сімдесятих, коли почалася активна забудова кварталу. В останній раз її можна побачити на фото з архіву Зеновія Соколовського.
За складом височать кілька димарів. Скоріш за все, це вже за колією, на Майзлях. Що то за підприємство? У 1911 році бізнесмен Герман Адлерсберг заснував фабрику лікерів та спирту. Вона існувала недовго, містилась на території нинішнього котельно-зварювального заводу та була вщент розграбована російськими військами у 1916 році.
То невже жоден об’єкт на панорамі не дійшов до наших часів? Ні, один є! На першому фото, правіше довгої складської будівлі, стоїть двоповерховий особняк, розвернутий до нас тилом. Це будинок з теперішньою адресою Шухевичів, 16, що поблизу стадіону. Із Сергієм Петрицьким ми спеціально їздили, аби впевнитись, – так, це він.
Щоправда, кам’яниця доживає останні дні, мешканці виїхали, певно, скоро там потягнеться до неба чергова багатоповерхівка.
Іван Бондарев | 
