Сергій Адамович. Станиславів у часи лихоліть Великої війни. (1914-1918). – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2013. – Серія «Моє місто», №38. – 80 с.
Цього року світова громадськість відзначатиме 100-річчя початку Першої світової війни (1914-1918). Наслідки цього затяжного збройного конфлікту за участи майже всіх європейських держав (а також США) виявилися визначальними для нового ХХ століття. Крім того, що війна залишила по собі болісну спадщину в вигляді мільйонів жертв, знищила чотири імперії, перекроїла політичну мапу Європи, вона також назавжди поховала етос аристократичної Європи (який в історіографії прийняти називати французьким терміном ancien regime) і завершила «довге» XIX століття. Тож за підрахунками громадського діяча й історика Остапа Козака, близько 30 країн Європи та решти світу домовились координувати свої зусилля щодо урочистостей з цієї оказії. Заплановано низку наукових симпозіумів, а також фундаментальних видань.
Українські історики вже встигли відреаґувати на цю дату власними дослідженнями. Серед них є Сергій Адамович – професор кафедри теорії й історії держави та права Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, доктор історичних наук, громадський діяч, депутат Івано-Франківської обласної ради.
Інтерес історика з Івано-Франківська до Першої світової війни – закономірний. Річ у тім, що впродовж «великої війни» (саме так галицькі українці здебільшого називали її в міжвоєнний період) Станиславів неодноразово переходив з рук до рук, росіяни контролювали місто з 3 вересня 1914 по 20 лютого 1915 р., у 4 березня – 8 червня 1915 р., у 11 серпня 1916 – 24 липня 1917 р., а лінія фронту не відступала поза його околиці.  Зрештою, Галичина була в числі основних театрів активних бойових дій впродовж усієї війни.
Монографія вийшла як 38-й том відомої серії місцевого видавництва «Лілея-НВ», яке всіляко заохочує інтерес до минулого рідного міста.
Брошура складається з передмови, трьох розділів, висновків і додатків. Автор короткої передмови Іван Монолатій – професор політології Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника, знаний історик регіону. Монографія написана на основі документів Державного архіву Івано-Франківської області; як це зрозуміло з рецензованої брошури, відповідний архівний фонд достатньо багатий.
Розділ перший – «Політика австро-угорської влади в місті на початку Великої війни і перша російська окупація Станіславова», другий – «Відновлення австрійського урядування і повернення російських окупаційних військ», третій – «Суспільно-політичне та соціальне економічне життя м. Станиславова й актуалізація українського питання в контексті революційних подій 1917-1918 рр.».
Автор звузив предмет дослідження до власне міської історії, обмежившись висвітленням проблеми функціонування Станіславова в умовах реґулярних бойових дій і постійних адміністративних змін. Не випадково, мабуть, монографія присвячена 350-річчю наданню містові маґдебурзького права. Натомість події на фронті висвітлено у якомога стислій формі, за винятком вуличних боїв у самому Станіславові.
Коротко про зміст брошури. 29 серпня 1914 року створено Тимчасове військове генерал-губернаторство Галичини, яке очолив граф Георгій Бобринський. До червня 1915 року воно поділялося на Львівську, Тернопільську, Чернівецьку та Перемиську губернії. Автор акцентував на деталях непростого побуту міста в прифронтових умовах: репресії проти цивільного населення (австрійців – проти москвофілів, російської адміністрації – супроти євреїв; взагалі антисемітизм був притаманний росіянам впродовж усього періоду окупації), стан міської економіки, освіти, санітарно-гігієнічні умови, курси валют, рішення росіян ґарантувати депозитні вклади австрійських громадян, реквізиція металевих виробів австрійцями, діяльність поліційних органів, вирішення проблеми поховання численних жертв війни тощо. Це загалом узгоджується з інтересом українських фахівців до історії щоденного життя, що став особливо помітним в останнє десятиліття. Достатньо уваги автор приділив функціонуванню Станіславського маґістрату, подав його структуру у вигляді таблиці.
Що стосується історії російської адміністрації, то С.Адамович поділив її на два періоди: до і після Лютневої революції 1917 року.
Першому періоду притаманне намагання підготувати відповідний ґрунт для майбутньої інтеґрації окупованих теренів у Російську імперію (Галичина – основний предмет територіальних претензій царату до Австро-Угорської монархії під час війни).
Натомість постреволюційна адміністрація була толерантнішою. На це вказує, зокрема, факт призначення на посаду генерал-губернатора Галичини Дмитра Дорошенка, невдовзі – класика української історіографії.
Зрештою, вже влітку 1917 року російська армія розпочала деґрадувати, поки фронт як такий припинив існування восени. Після перших успіхів літній наступ російської армії на австрійські позиції переріс у погром Станіславова деморалізованою солдатескою. І тоді командир зведеної кавалерійської бригади генерал П.Врангель (тепер здебільшого відомий як останній командувач Добровольчої армії під час громадської війни в Росії) наказав полковникові польських уланів російської армії Болеславові Мосціцькому увійти в місто й придушити бунт. З таким же проханням до нього звернулася й депутація маґістрату на чолі з бургомістром Антонієм Стиґарем. Б.Мосціцький виконав наказ. Під час бою, уже між частинами російської армії, загинуло 32 польських уланів, а 50 було поранено. Цим скористалася  австрійська армія, яка того ж дня зайняла Станиславів. На цьому  російська окупація міста завершилася. Варто зауважити, що згодом полк Б.Мосціцького став елітною частиною польської армії з почесною назвою «Креховецький».
Завершують брошуру коротенькі висновки, список використаних джерел і літератури; згадаю також старанно укладені додатки: переліки заручників російської влади зі Станіславова, підприємств, лікувальних закладів і аптек, дешевих і безкоштовних їдалень і бібліотек у місті станом на січень 1917 року, персональний склад міської ради 1916 року.
Отже, з завданням описати побут прифронтового Станиславова  в умовах Першої світової війни автор впорався. Не зауважено істотних помилок, за винятком того, що в одних місцях він датував події за старим стилем, в інших – за новим. Відзначу також багатий ілюстративний матеріал брошури. Чимало з фотографій опубліковане вперше. Щоправда, з яких збірок вони походять – невідомо.

Ігор Чорновол