Якби пересічний станиславівець з минулого століття якимсь дивом потрапив у нашу сучасність, то, мабуть, подумав би, що місто накрила якась жахлива епідемія і всі городяни масово хворіють - так багато тепер у нас аптек. Більше сотні! І всі непогано заробляють. А ще століття тому мешканці були, певно, здоровішими, тому й аптек було значно менше. Правда, тоді не було «зомбоящика» з нав'язливою рекламою ліків... Тож де, в кого і які ліки купували станиславівці? У минулому відкрити аптеку було нелегкою та тривалою справою. До звертання про відкриття майбутній власник аптеки додавав метрику, свідоцтво гмінної належності (своєрідна прописка), диплом магістра фармації, свідоцтво про відбуття «служби професійної», тобто попереднього стажу роботи в аптеці та ...свідоцтво моральності, яке видавалося за місцем народження чи проживання. Останній документ настільки цікавий, що варто з ним детальніше ознайомитися. Ось як виглядало свідоцтво моральності, видане Чеславу Вайдовичу, уродженцю Богородчан, який хотів відкрити аптеку: Свідоцтво моральності Магістрат міста Бережани посвідчує, що Чеслав Вайдович, магістр фармації, 52 років, релігії греко-католицької, жонатий, народжений у Богородчанах 24 травня 1875 року, проживає [в Бережанах] протягом 3 місяців, впродовж усього часу проживання в тутешній гміні не дав ніякого приводу для поганих про нього відозв з огляду моралі. Бережани, 4 травня 1926 року» Свідоцтво моральності посвідчувалося двома підписами, двома гербовими марками та чотирма печатками. Аптека не могла працювати, якщо в її штаті не було магістра фармації. Станом на 1922 рік у Станиславівському воєводстві в аптеках працювало 37 магістрів формації: у Станиславові та Коломиї - по 4, у Городенці, Калуші, Бурштині, Рогатині - по 2, у Болехові, Войнилові, Гвіздці, Косові, Кутах, Жаб'є, Більшівцях, Тлумачі, Турці, Микуличині, Журавно - по 1 магістру. Аптеки й у ті часи ніколи не були збитковими. В архівах збереглося декілька Записок про діяльність аптеки Едмунда Мадейського у Косові протягом 1924-1926 років. Комісія Староства Косова перевірила діяльність аптеки у 1926 та 1927 роках і виявила: Дохід аптеки в І півріччі 1924 року становив 18000 зл, в ІІ півріччі - 30000 зл., у І та ІІ півріччях 1925 року - по 30000 зл. Чистий прибуток у 1926 році становив 20000 зл. В аптеці працює магістр фармації - керівник, асистент фармації, касирка, лаборант. На основі Книги рецептів визначено, що в 1924 році було видано ліків на 3208 рецептів, у 1925 році - на 2729 рецептів, а в 1926 році на 4580 рецептів. Кожна одиниця ліків записувалася окремим рецептом. Дохід з продажу мінеральних вод був мінімальним: у 1924 році він становив 200 зл., у 1925 р. - 300 зл., а в 1926 році - збільшився до 500 зл. Аптека виплачувала податки, зарплату працівникам, плату за опалення та адміністративні видатки. Так, у І півріччі 1924 року було виплачено місцевого податку на суму 120 зл. і податку самоходового (за автомобіль) - 30 зл. А ось уже у ІІ півріччі 1924 року місцевий податок становив 400 зл., а самоходовий - 100 зл. Аптеки в одному населеному пункті часто конкурували між собою. Цікава ситуація склалася в Долині в 1927 році, коли пані Маура Десенберг-Горскова виробляла дозвіл на відкриття другої у містечку аптеки. Власник уже чинної аптеки Іло Рохт написав відчайдушну заяву до станиславівського воєводського уряду - справжній крик душі! «Останнім часом склалася думка, що аптека в Долині - то золота копальня, а її власник - то Крез, який доробився до великого маєтку», - писав занепокоєний Іло Рохт. Аптекар доводив, що у разі відкриття другої аптеки він розориться, оскільки прибутки його настільки мізерні, що він може наймати помічника тільки на 5-6 місяців у відпочинковий сезон, а в інший час сам порається в аптеці. Але аптекар дещо лукавив. В результаті перевірки роботи аптеки Іло Рохта було виявлено, що у 1926 році він видав ліків на 2278 рецептів за повною вартістю та на 2200 рецептів за «статутною знижкою», тобто нічим не менше, ніж інші повітові аптеки. Зарплата працівників аптек залежала від займаної посади: найбільше отримували магістри фармації, середня чи трохи вища від середньої була зарплата в асистентів, а найменше отримували «працівники фізичні», тобто підсобники. Так, згідно з відомостями про зарплату, працівники аптеки Казимира Арматиса у Станиславові отримували у жовтні 1936 року: 215 зл., 115 зл., 100 зл., 90 зл. і 50 зл. - фізичний працівник. Ліки в основному виготовлялися на основі натуральної сировини - 90% від усіх ліків, і тільки 6-10% становили ліки хімічного походження. Було заборонено продавати та зберігати ліки з невизначеним складом інгредієнтів. Ліки за рецептами продавалися за повною вартістю, а також за передбаченими міською владою знижками. Окрім ліків, аптеки продавали й косметичні засоби. На початку ХХ ст. в Галичині діяв потужний фармацевтичний концерн «Петро Міколяш і Спілка», заснований у Львові у 1900 році. Ця фірма забезпечувала чверть потреб Галичини у лікарських засобах і була представником європейських фармацевтичних підприємств. Станиславів на поч. ХХ ст. вважався одним із найздоровіших міст. А навіщо здоровим багато аптек? Тож не дивно, що у "Інформаторі міста Станиславова" за 1929 рік вказується тільки 8 аптек: «Під Ангелом» К. Арматиса по вул. Собєського (тепер - вул. Січових Стрільців, 26), доктора медицини А. Байля на площі Ринок, 4, «Під зіркою» по вул. Петра Скарги (тепер - вул. Василіанок), Клера на Княгинені-Колонії, «Під левом» Ляндеса по вул. Вовчинецькій, «Під Божою опікою» Райфмана по вул. Казимирівській, 2 (тепер - вул. Гетьмана Мазепи), «Під срібним орлом» Я. Мацури по вул. Карпінського, 12 (тепер - вул. Галицька) та аптека Жигмунта Теодоровича по вул. Сапіжинській (тепер - вул. Незалежності). У 1938 році були відкриті іще дві аптеки: аптека Ядвіги Меус та аптека О. Вайса на розі вулиць Голуховського та Гіллера ( тепер - ріг вулиць Чорновола і Гординського). Працювали також аптеки при шпиталях, а лікарі могли мати свої домашні аптеки. Перша аптека у Станиславові з'явилася, ймовірно, у другій половині XVIII ст. Її залишки були знайдені у 1987 році під час закладення фундаменту для будинку по вул. Шеремети - біля Вірменського костьолу. Школярі звернули увагу на велику кількість кісток, які вирив екскаватор, і принесли свої знахідки у краєзнавчий музей. Розпочалися археологічні розкопки, в результаті яких було знайдено флакони, баночки з лікарськими речовинами (деякі навіть запечатані!), ступки. При пізнішому дослідженні з'ясувалося, що у баночках зберігався липовий дьоготь, який в давнину використовувався для загоєння ран, а у 700-мл флаконі - потемнілий від тривалого зберігання розчин аміаку. А кістки тварин були потрібні для виготовлення активованого вугілля. Багато із старих станиславівських аптек не збереглося до нашого часу. Така сумна доля спіткала одну із найстаріших аптек міста - аптеку Альфреда Байля, яка розташовувалася на пл. Ринок, 4. У 2001 році, при побудові багатоповерхівки фірмою «Надія», будинок аптеки знесли як такий, що не підлягає реконструкції. Найстаріша чинна міська аптека, яка часом заснування сягала 1777 року, а на пл. Ринок знаходилася від XIX ст. - зникла назавжди. Не збереглася також будівля аптеки А. Аміровича, яка була розміщена на розі вулиць Карпінського та Бельведерської (вулиць Галицької та Бельведерської; тепер там будинок з магазином «Мобілочка» на першому поверсі, а раніше - відомий «чернівецький» гастроном). А ось 101-річна аптека К. Арматиса, відкрита у жовтні 1910 року по вул. Собєського (тепер - вул. Січових Стрільців, 26), працює й досі. З цією аптекою пов'язана цікава історія, яку, мабуть, ще пам'ятають старожили міста. У радянські часи, десь у 60-х роках, під час ремонту аптеки відкрили частину раніше закритої вітрини. А оскільки аптека мала назву «Під ангелом», то й на вітринному склі був вигравіруваний ангел. Коли скло відмили після ремонту і ангел засяяв у сонячних променях, деякі франківці сприйняли це як релігійне диво і навіть намагалися наївно вшанувати "чудотворний образ". Хоча насправді, як на ті часи, чудом була сміливість тих мешканців міста, які не побоялися виявити свою віру. До сьогодні також збереглася колишня аптека «Під зіркою» по вул. Петра Скарги, тепер - вул. Василіанок. Наталія ХРАБАТИН, "Галицький кореспондент" |
