Мабуть, дехто здивується, дізнавшись, що колись у нашому місті видавалася німецькомовна газета. Ініціатором її випуску був Теодор Цьоклер – духовний лідер місцевої німецької громади. Газета “Євангельський общинний листок” почала виходити в 1904 р. і містила багато цікавої інформації про життя станиславівських німців, зокрема й про святкування Великодня.
Перші німці в Станиславові з’явилися ще у 1784 р., а в 1860-х роках вони почали більш масово осідати в місті. Це було пов’язано з будівництвом колії Львів – Чернівці й необхідністю залучити багато кваліфікованих робітників. Залізничні спеціалісти компактно оселилися в районі, окресленому сучасними вулицями Бандери, Височана, Шухевичів та Незалежності. Із прокладенням залізниці Станиславів – Вороненка та будівництвом залізничних майстерень у кінці ХІХ ст. на південному сході від Станиславова виникло нове поселення Княгинин-Колонія.

Зазвичай Великдень у німецькій колонії святкували скромно. Євангелістська кірха гарно прикрашалася до святкової служби, а після неї родина смакувала великодні страви. Але не на них робився наголос.

Німецькі родини співали пісні, найулюбленішою з яких була "Великдень – подих весни", декламували вірші, присвячені святу, і поезію Шиллера "Пісня про дзвін", у якій прославляється старанна й радісна праця. Як відомо, в протестантів здатність добросовісно працювати вважається однією з найважливіших чеснот.

Як бачимо, газета "Євангельський общинний листок" у квітні 1906 р. теж вітала своїх читачів у віршованій формі:

На зелених гілках листя

Свідчить, що Великдень близько,

Вітер легко повіває,

Воскресіння сповіщає.

Бог у часі незнищенний

Каже: Син Благословенний

З гробу як живий повстав,

Всім спасіння дарував.

Все живе радіє й знає:

День цей тугу проганяє!

Ще більш скромними, але не менш світлими були Великодні свята під час Першої світової війни. Перед наступом російських військ у вересні 1914 р. значна частина місцевих протестантів евакуювалася. Після відходу військ у травні 1915 р. Цьоклер і його одновірці повернулися до Станиславова і зайнялися відновленням громадського і шкільного життя.

Ось як один з дописувачів газети розповідав про Великодні свята в 1915 році : “Навесні 1915 р. ми були в Коломиї й чекали, щоб звільнили Станиславів. Великдень того року ми святкували в нашого друга-столяра, в нього зібралося маленьке товариство наших одновірців. Було чути гуркіт гармат, адже фронт знаходився лише в кількох кілометрах. Але хіба то був сумний Великдень? Коли я тепер про нього згадую, то розумію, що він був світлим. Адже ніколи ще побажання "Хай буде мир з вами!" не мало такого глибокого змісту…"

Ще один дописувач згадує про свято у травні 1916 року:

"Ми, євангелісти, зібралися в мене, в продірявленому кулями сільському будинку, щоб відсвяткувати Великдень. Досить своєрідно виглядало приміщення, де ми святкували. Посередині стояла скриня, яка мала символізувати олтар. Вона була вкрита білою скатертиною, на ній я намалював хрест і написав слова "Христос воскрес!". На цьому олтарі стояли дві свічки, прикрашені ялиновими гілками, і всю кімнату ми прикрасили свіжим зеленим гіллям, щоб надати їй святкового вигляду. Зібралися ми у Великодню неділю, спочатку співали пісню "Ісус – моя надія", потім молилися. Насамкінець я взяв одне свячене яйце і розділив його на всіх, а було нас чоловік дванадцять. Ми намагалися не падати духом. Усміхнені й з легкою душею, після цієї "гостини" ми повернулися до своєї щоденної праці".

Як повідомляла німецька газета, трохи радіснішим був Великдень у квітні 1918 року:

"На великодні свята ми мали велику честь прийняти в себе гостей – 35 сестер милосердя з німецького госпіталю. Під керівництвом пані Цьоклер вони оглянули сиротинці, а потім відбувся затишний прийом у пасторському будинку. Сестри здійснили щедру пожертву для наших дітей – 300 упаковок кексів і багато бляшанок з какао, що викликало в малюків шалений захват. З допомогою сестер ми мали можливість влаштувати для вихованців справжній великодній бенкет".

Як бачимо, місцеві німці вміли радіти святу, яким би скромним воно не було. Вони добре розуміли, що свято – це не багато накритий стіл, а стан душі.

Курс