Вже тривалий час ведуться дискусії про те, чи варто дати населенню право володіти зброєю. Сто років тому мешканці Станиславова мали це право – придбати пістолет у місті було досить просто. Але згодом влада поклала цьому край, бо, на її думку, така свобода призводила до багатьох інцидентів та випадкових смертей.
Придбати зброю в Станиславові початку ХХ ст. можна було, наприклад, у популярній крамниці виробів з металу Кароля Гаусвальда. Реклама повідомляла, що при цій крамниці діяв склад зброї різних ґатунків і мисливського знаряддя найкращої якості за фабричними цінами.
Поціновувачі якісної зброї замовляли її також у Чехії. В місцевій пресі активно рекламувалася продукція фабрики зброї Й. Новотного, яка знаходилась у Празі.
Як бачимо з реклами, розміщеної у "Кур’єрі станиславівському" від 24 березня 1907 р., мініатюрний автоматичний пістолет системи Браунінга калібру 6.35 вагою 460 г продавали за 50 корон. Такий самий екземпляр з вишуканим декоруванням коштував трохи дорожче – 60 корон. Любителям солідніших пістолетів пропонували браунінг калібру 7.65 за 55 корон, з декоруванням – за 65.
Нагадаємо, що середня зарплата у тодішньому місті складала 100-120 корон у місяць, тому придбати пістолет не складало великої проблеми навіть для незаможних мешканців. У того ж підприємця можна було придбати й набої, футляр і коробку для зберігання пістолета. Всім охочим висилалися ілюстровані каталоги пістолетів після оплати невеличкої суми – 80 галерів за великий каталог і 50 галерів за маленький.
Така доступність зброї не йшла мешканцям міста на користь. Багато хто калічився й навіть гинув через невміле поводження з пістолетом або рушницею, деякі травмували себе чи інших, будучи в нетверезому стані. Так, у грудні 1907 р. трагічний випадок стався у помешканні відомого ресторатора, а згодом і бургомістра Антонія Штиґаря по вул. Собєського (тепер вул. Січових Стрільців). До нього у гості прийшов племінник-підліток. Він побачив, як слуга його дядька, 18-річний Василь Гічишин, чистив рушницю. Між хлопцями зав’язалася розмова про зброю, причому роль учителя взяв на себе малолітній племінник Штиґаря. Він крутив рушницю так і сяк, аж поки випадково не натиснув на курок. На нещастя, рушниця була заряджена, а постріл влучив просто у голову слуги. Бідолашний юнак помер на місті. Штиґар був затятим мисливцем, але так і не зміг пояснити, чому в рушниці були набої. На нього чекало тривале поліційне розслідування, і він мусив виплатити немалий штраф.
В липні 1912 р. міністерство внутрішніх справ Австро-Угорщини видало наказ про кишенькову зброю. Згідно з цим наказом, заборонялося носіння автоматичної вогнепальної зброї, коротшої ніж 18 см, тобто різноманітних револьверів, браунінгів і пістолетів. Підставою для такої заборони стали численні повідомлення про інциденти, нещасні випадки та порушення правил безпеки. Після виходу цього наказу потрібно було брати спеціальний дозвіл на купівлю та носіння зброї від місцевих властей. Продавці пістолетів та рушниць були зобов’язані реєструвати всіх своїх покупців у спеціальній книзі і підшивати до неї видані дозволи.
Ця заборона зменшила кількість нелегальної зброї в руках у населення, однак призвела до активізації чорного ринку. Придбати пістолет без жодних дозволів тепер було значно складніше, але все ж можливо. Тому не дивно, що інциденти зі зброєю в місті не припинилися, причому жертвами інколи ставали підлітки. У червні 1913 р. студент четвертого класу гімназії на прізвище Ґонек приніс до класу старий револьвер, щоб його продати. Придбав револьвер його приятель Федишин, який усіляко намагався вистрелити з нього, але зброя була стара, патрон у ній застряг і ніяк не хотів виходити. Закінчилось усе тим, що патрон усе таки вилетів і смертельно поранив Зиґмунта Вишньовського, близького приятеля Федишина.
В липні 1913 р. місто стало свідком великої стрілянини. На вул. Ґрюнвальдській тоді будували другу Дирекцію залізниць (тепер будівля міського й апеляційного суду).
Між робітниками, що працювали на будові, раптово виникла сварка, яка переросла у масштабну бійку. Як зазначає преса, пролетарії потай вживали спиртне у робочий час, тож емоції додатково підігрівалися алкоголем у їхній крові.
Бійка завершилася такою рясною стріляниною, що до неї навіть боялася втручатися поліція. Ще більше ускладнилася ситуація з нелегальною зброєю в роки Першої світової війни. В місті періодично арештовували солдатів-дезертирів, які за допомогою зброї вчиняли грабежі й розбійні напади.
Олена БУЧИК |
