Головним символом новорічно-різдвяних свят, безперечно, є ялинка, яка щороку прикрашає центр нашого міста. Проте не всі знають, що в Галичині звичай прикрашати ялинку з’явився лише на зламі ХVIII і XIX ст. Навіть на початку ХХ ст. в станиславівській пресі з’являлися дописи про те, що прикрашена ялинка – це не слов'янський, а "німецький" звичай.
“Таке деревце може бути символом онімечення. Для нас набагато кориснішою була б шопка, яка символізує сільську стайню, ясла новонародженого Ісуса”, – писав “Кур’єр станиславівський” в 1911 р. Крім того, сто років тому теж було немало тих, хто протестував проти варварського вирубування дерев.
Незважаючи на це, звичай прикрашати ялинку на новорічно-різдвяні свята міцно ввійшов у життя мешканців, хоч ошатного деревця в центрі міста тоді ще не було. Натомість святковий настрій містянам створював музикант пожежної служби, який сидів на вежі ратуші й вигравав на трубі колядки.
Ялинки і прикраси до них продавалися на Тринітарській площі, а особливим шиком вважалися ялинкові прикраси з чеського скла.
Як бачимо з реклами в “Кур’єрі станиславівському” від 18 листопада 1906 р., мешканцям міста пропонували замовляти в Чехії оригінальну композицію для прикрашення верхівки ялинки. На ній потрібно було запалити три свічки, а тепло, яке вони виділяли, приводило в рух коліщатко з фігурками ангелів і дзвіночками. Коли композиція рухалася, лунав дуже мелодійний передзвін. Коштувала така забавка півтори корони, до яких ще додавалися 20 галерів за поштові витрати.
Якою ж була прикрашена ялинка сто років тому? Ось як описувала святкове деревце місцева преса в 1907 р.: “Поряд із яблуками на ній висять золочені горіхи, помаранчі, вже у власному кольорі, фініки, печиво. На ній можна побачити троянди з цукру – оздоби з великоднього торта, заховані ощадливою мамою, квіти, виготовлені з білої шкіри, й пуп’янки тюльпанів з тонкого білого паперу…”
Вершечок ялинки прикрашали зіркою, яка асоціювалася з віфлеємською зорею. Обов’язковими прикрасами були фігурки янголів, які мали опікуватися домом і всією родиною, і свічки – знак божественного світла, яке відганяло злих духів. Яблука символізували біблійний фрукт, а горіхи – добробут і силу. Паперові гірлянди були символом родинних зв’язків, а дзвоники – добрих новин.
В кінці грудня чи на початку січня в місті організовували “свята Божого деревця” для дітей. Так, 27 грудня 1903 р. станиславівське жіноче благодійне товариство влаштувало свято біля ялинки для дітей-сиріт. 3 січня 1904 р. в найбільшій залі залізничних майстерень (нині локомотиворемонтний завод) відбулося свято для дітей залізничників. Залу майстерень яскраво прикрасили і встановили в ній велику ялинку. Всі дітлахи отримали подарунки, а найбідніші – ще й теплий одяг.
За другої Речі Посполитої ялинки в центрі міста теж ще не було, але її обов’язково прикрашали в дитячих установах – горіхами, помадками і скляними іграшками.
Газета “Прикарпатська правда” за 6 січня 1946 р. повідомляє, що новорічні ялинки прикрасили школи, дитячі будинки, театри і вулиці Станіслава. Тобто в ті часи було кілька ялинок, які прикрашали різні вулиці міста. На фото, розміщеному в газеті, зображена новорічна ялинка у сквері по вул. Карла Маркса (нині вул. Грушевського).
В 50-х роках ХХ ст. навколо центральної ялинки розміщалися кумедні фігурки казкових героїв і звірів. У 70-х роках площу біля ялинки прикрашали фігури Діда Мороза, Снігуроньки й Зими.
У 80-х роках улюбленцями дітей були яскраві статуетки Снігової Королеви, Кая і Герди.
Безперечна фаворитка 90-х років і початку двохтисячних – Баба Яга у ступі, яка пересувалася на тросі.
В 2015 р. ялинка піднесла мешканцям міста неприємний сюрприз – впала через сильні пориви вітру, хоч, на щастя, нікого не скалічила.
Знаковим виявився й 2016 рік, адже в місті вперше з’явилася штучна центральна ялинка, та ще й з 3D-ілюмінацією.
Олена Бучик | 
