У детективних романах причиною злочину нерідко стає заповіт якогось померлого багатія. На жаль, у цих сюжетах багато життєвої правди, адже спадки і заповіти часто стають причиною конфліктів, шахрайств та інших злочинів. Такі випадки зафіксовані і в хроніках нашого міста.
В 1896 р. у станиславівському карному суді (справа) розглядався процес про підроблений заповіт.
В 1903 році у цілій Галичині дуже популярним способом шахрайства були фальшиві повідомлення про спадок. Багатьом особам надходили листи з Америки про те, що помер їхній багатий родич, який залишив їм мільйонні статки. Зазвичай у листах мова йшла про особу, яка справді недавно померла і мала те ж прізвище, що й адресат. Шахраї переконували своїх жертв, що для залагодження всіх спадкових формальностей та на гонорар нотаріусу вони мусять надіслати їм певні кошти. Причому йшлося про великі суми, до 600 корон. Але що таке 600 корон, якщо в листі довірливим людям обіцяли мільйони! Зрозуміло, що після отримання коштів шахраї загадково зникали й більше не давали про себе знати.
Газета ”Кур’єр станиславівський” від 14 грудня 1902 р. розмістила повідомлення про скандал навколо спадку відомої в місті багатійки Софії Крон. Вона залишила величезний маєток – близько 400 тис. корон, який заповіла двом своїм далеким родичам.
Після її смерті інші родичі, аж 50 осіб (!), відчули себе обділеними. Крім того, вона не залишила нічого своїй вірній компаньйонці, яка прожила з нею три роки і всіляко догоджала примхливій пані. Хоч пані й обіцяла її гідно винагородити. Щасливі спадкоємці запропонували компаньйонці 400 корон, але цю суму вона вважала замалою, ба більше, справжнім знущанням. Своїй служниці, що працювала у неї 19 років, багата пані призначила довічну пенсію, але жадібні спадкоємці не поспішали виплатити обіцяне. Далекий родич померлої, який разом з дочкою 5 років був у неї на службі, теж ризикував залишитися ні з чим. Як повідомляє газета, скандал, який розгорівся навколо спадку пані Крон, мабуть, вдасться владнати лише у суді. Проте в судових хроніках про такий процес нічого не повідомляється, тож, мабуть, численним спадкоємцям усе ж вдалося домовитись.
В 1911 році велику сенсацію в Станиславові викликав процес, у якому був замішаний місцевий адвокат Якуб Шраттер. В 1895 році у Львові помер граф Миколай Воланський, який володів мільйонними статками. Останні роки життя граф провів у своєї племінниці, Марії з Воланських Богуцької. Після смерті графа вона пред’явила його заповіт, за яким усе майно померлого відходило у її власність. Згодом з’явилася ще одна претендентка на спадок – Анна Воланська, яка стверджувала, що існував інший заповіт, написаний на користь її малолітніх синів. Вона намагалася довести це у суді, але в 1896 р. справу було закрито.
“Справа про заповіт” знову набула розголосу в лютому 1908 р., коли станиславівський адвокат Якуб Шраттер звернувся до Броніслава Лукомського, який тоді працював комісаром львівської поліції. Адвокат стверджував, що померлий граф справді написав заповіт на користь синів Анни Воланської, але лакей графа Мачей Белюховський украв його і продав за 50 злотих Богуцькій. Та його знищила і підробила заповіт на свою користь. За свою допомогу лакей Белюховський отримав маєток, але незабаром змарнував його. Тоді він звернувся до Шраттера, щоб той допоміг йому знову отримати гроші від Богуцької. Шраттер, у свою чергу, попросив у Лукомського підтримки, пообіцявши йому 50 тис. корон винагороди. Поліцейський, однак, не дав себе підкупити, і заплутана справа про “мільйони Воланського” була передана до прокуратури.
В 1896 р. перед станиславівським судом розглядали справу про підроблений заповіт. Трьома роками раніше під Тлумачем помер великий землевласник Миколай Зубжицький. Заповіту він не залишив, але його дружина Антоніна звернулася до напівлегального нотаріуса і розповіла, що її чоловік хотів залишити весь маєток їй, а іншим родичам – лише окремі суми. Відповідно до цього вона попросила нотаріуса скласти “посмертний” заповіт. Він підготував документ, його підписали два свідки, після чого Зубжицька віднесла заповіт до адвоката, який вів справи її чоловіка. Той зауважив, що такий ”посмертний” заповіт може бути дійсним лише тоді, коли його посвідчать дві особи, які точно знали про наміри покійного щодо спадку. Пані Зубжицька знайшла таких осіб, і наче всі спадкові формальності були залагоджені.
Проте кузина померлого запротестувала проти такого стану справ і подала на вдову Зубжицького до суду, звинувачуючи її у підробці заповіту. Суд спочатку засудив пані Зубжицьку до п’яти місяців ув’язнення за шахрайство, але під час повторного розгляду справи вдову виправдали і вирок скасували. Пані Зубжицька тріумфально вступила у володіння маєтком, а бідолашна кузина залишилася ні з чим. Чи справді ”посмертний” заповіт відображав волю померлого землевласника і чи не підкупила пані Зубжицька свідків, які його підтвердили, – все це навіки залишилося таємницею…
Олена БУЧИК |
