Дружина та інші члени сім’ї очільника міста завжди перебувають у центрі уваги. Так є зараз, і так було в давні часи. Але якщо про станиславівських бургомістрів краєзнавцям відомо багато, то про членів їхніх сімей є лише уривчасті відомості.
Про першого вільно обраного бургомістра Антоні Суханека відомо, що у нього була донька. На долю панни Суханек випала справжня особиста драма. Вона заручилася з військовим, а в 1871 р. повинна була вийти за нього заміж. На той час їй було всього 18 років.
Нареченого звали Карл Уршиц, йому було 37 років, і він був командиром 17 австрійського батальйону фельд’єгерів. Так у ті часи називали вид легкої піхоти. Аж раптом наречений почав спостерігати в себе дивні нервові напади. Лікарі діагностували в нього хворобу головного мозку, яка в майбутньому могла спровокувати божевілля.
Пан Уршиц їздив на лікування у різні міста, радився з найкращими спеціалістами, та все було марно, хвороба швидко прогресувала. Врешті-решт він зрозумів, що божевілля неминуче, й вирішив позбавити себе і свою наречену таких мук. Перебуваючи в Станиславові, Уршиц утопився в Бистриці. На березі ріки знайшли його пальто, три порожні гільзи від патронів і лист, написаний олівцем на сторінці блокнота: "Не шукайте мене, залиште мене спочивати там, де я є". Це навело слідство на думку, що Уршиц вистрілив у себе і стрибнув у воду, обтяживши своє тіло камінням. Незважаючи на ретельні пошуки, тіла самогубці так і не знайшли.
Наступним бургомістром Станиславова стає Іґнацій Камінський (1819–1902). З його спогадів дізнаємося, що дружина бургомістра Марія була донькою Йошима Бабецького, бойового товариша польського національного героя Тадеуша Костюшки у народній війні 1794 р. В Камінського і його дружини було четверо дітей – сини Здіслав і Маріан та доньки Амелія і Гелена. Амелія Камінська згодом стала знаменитою оперною співачкою. В травні 1891 р. вона прибула до Чернівців, щоб відкрити там школу співу. На той час у Чернівцях не було жодного подібного закладу.
Реклама цієї школи в німецькомовній газеті "Буковинський огляд" від 24 травня 1891 р. повідомляє, що пані Камінська почала свою вокальну освіту у Відні, потім навчалася в Італії у відомого міланського корифея Франческо Ламперті і продовжила сольну кар’єру в Парижі. Пізніше пані Камінська повернулася до Станиславова й стала почесною пенсіонеркою. Про сестру Амелії, Гелену, відомо, що вона вийшла заміж за колійового лікаря Александера Богданського і теж залишилася жити в Станиславові.
В 1896–1919 рр. містом керував Артур Німгін. Його дружина, Вікторія Німгінова, вела активне громадське життя – очолювала різноманітні комітети, які займалися організацією благодійних балів. В квітні 1908 р. дружина бургомістра та інші милосердні й заможні пані заснували товариство, яке допомагало дітям, що хворіли на легеневі хвороби. Товариство не лише сприяло їхньому лікуванню, а й займалося профілактикою легеневих хвороб серед молоді. Донька Артура Німгіна, Регіна, в 1890 р. вийшла заміж за Максиміліана Крауса, який працював канцеляристом у львівській скарбовій прокуратурі. Ця установа займалася захистом майнових прав держави та державних організацій. В серпні 1903 р. в родині бургомістра сталася сумна подія – померла його мати, Сабіна Німгінова. Преса повідомляє, що вона довго хворіла і на момент смерті їй виповнилося 70 років. Громада Станиславова та міські чиновники висловили бургомістру та його близьким своє щире співчуття.
За російської окупації під час Першої світової війни містом керував колишній станиславівський ресторатор Антоні Штигар. 25 травня 1919 р. він став першим міським головою польського Станиславова. Його донька Ізабела вважалася однією з найкрасивіших дівчат міста. Вона вийшла заміж за відомого у місті лікаря Яна Ґутта, який мав приватну клініку на вул. Камінського (тепер вул. Франка, 17).
Лікар Ян Ґутт, зять Антоні Штигаря.
Найвідомішим очільником міста періоду другої Речі Посполитої був Вацлав Хованець (1887–1985). В 1924 р. він зайняв посаду бургомістра (пізніше президента) Станиславова. Про дружину Вацлава Хованця відомо тільки те, що вона вважалася однією з найелегантніших дам міста і дуже полюбляла вишукані туалети. Його брати Тадеуш, Владислав та Чеслав займалися сімейним бізнесом – друкарнею. До неї надходили замовлення з офіційних інституцій цілого воєводства, тож братам доводилося постійно вдосконалювати виробництво, щоб їх виконувати.
Кінець династії Хованців був трагічним. Тадеуш Хованець був заарештований НКВС і розстріляний у квітні 1940 р. Сабіна Хованець, мати братів, була вивезена до Казахстану, де померла голодною смертю.
Вацлаву Хованцю, занесеному в чорні списки НКВС, вдалося втекти зі Львова й оселитися в Кракові, де він помер у 1985 р. Інженер Владислав Хованець у вересні 1939 р. зголосився добровольцем на фронт. Був поранений, а після війни став співзасновником Вроцлавської Політехніки, де працював викладачем. Чеслав Хованець певний час воював у рядах польської армії у Франції, разом з військом перебував і в Англії. Після війни відбудував Польську бібліотеку, директором якої був аж до своєї смерті в 1968 р.
Олена БУЧИК |
