Поява обмінників і валютних міняйл у більшості з нас асоціюється з буремними дев'яностими. Проте, звісно, вони існували в нашому місті ще у давні часи.
У XVII ст. південний бік ратуші прикрашала фігура єврея з бляхи, який тримав у руках велику хлібину з написом "1 гріш". Таку ціну встановлював власник міста, і її ніхто не мав права перевищувати. Але інфляція існувала в усі часи, тож чиновник магістрату щоранку писав крейдою на дошці біля фігури єврея: "Сьогодні 1 гріш = 2,5 гроша". І за цим курсом укладалися ділові оборудки того дня.
Краєзнавець Іван Бондарев наводить спогади колишнього гімназиста Яна Вежбовського про вуличних міняйл зразка 1870-х років, зазвичай старих єврейок. Як зазначав Вежбовський, вони так досконало володіли своїм ремеслом, що замість одного цента, який їм належав, завжди при розміні ринського злотого брали від п’яти до десяти центів. Вони мали в руках таку спритність, що можна було десять разів перераховувати гульдена, та завжди бракувало кілька центів. Як бачимо, обман при вуличному обміні валют у ті часи був звичною справою.
На початку ХХ ст. в місті активно діяла так звана "чорна біржа" – неофіційний обмінний та лихварський ринок. Тут торгували також цінними паперами, укладали оборудки. "Міняли" й лихварі працювали на площі Франца-Йозефа (нині Вічевий Майдан), на лінії А-Б (нині початок вул. Незалежності), рідше на Валах.
В квітні 1912 р. "Кур’єр станиславівський" присвятив діяльності чорної біржі окрему замітку: "Станиславівська біржа не має свого палацу, але має свою площу – Франца-Йозефа. Посередині цієї площі, а в неділю також на хіднику лінії А-Б, снують чорні людські юрби, типові постаті в довгих халатах з парасолями під пахвою, які міцно тримають у руках старі, засмальцьовані, але туго набиті торби й пуляреси. В неділю з десятої ранку до шостої вечора тут панує рух, якому могла б позаздрити біржа якої-небудь столиці. Багатоголосся, штовханина й шарпанина нагадують східний базар. Рух на площі, а часто й на хіднику заблокований, бо люди не бажають занурюватися в юрбу "банкірів" і "підприємців". Під вечір біржа поволі вступається з площі й переселяється до кошерних шинків, щоб завершити оборудки. Нетутешні поспішають до потягів. У дощові дні біржа ховається під скляний дах пасажу Гартенберґів".
Працювали в місті й офіційні обмінники. Одним з найстаріших був "кантор обміну" Ефрайма Канера, який знаходився по вул. Карпінського у приміщенні готелю "Під чорним орлом" (нині ріг вул. Галицької й Бельведерської, будинок не зберігся).
Як бачимо з оголошення в газеті "Кур’єр станиславівський" від 12 січня 1902 р., цей обмінник був заснований ще в 1877 р. Власник займався не лише обміном валют, а й цінними паперами, акціями, цінними монетами. В давні часи цінні папери містили купон, який відривався, і його треба було пред’явити для виплати дивідендів. Пан Канер повідомляв, що при виплаті дивідендів за купонами й довготривалими акціями він не брав комісії. Шановний комерсант також пропонував безкоштовну оцінку вартісних паперів. Надійний обмінник працював також при Іпотечному банку (нині вул. Незалежності, 19).
Найчастіше в обмінниках міняли австрійські корони на німецькі марки за курсом одна марка – 1,25 корон. Проте в Галичині, крім корон, в обігу залишалася ще й стара валюта – злоті ринські. Місцева преса в 1905 р. повідомила, що незважаючи на те, що по всій державі злоті ринські були остаточно вилучені з обігу в 1900 р., в Станиславові, та й в інших галицьких містах у крамницях ще й досі можна було побачити ціни в злотих ринських. Преса закликала власників крамниць подавати ціни лише в коронах, щоб уникнути плутанини й непорозумінь.
До речі, мешканці Станиславова використовували купюри не лише для оплати чи обміну, а й для… нотаток. Підписи і нотатки на грошах були дуже поширеними. Настільки, що в 1905 р. Австро-Угорський банк розмістив у газеті оголошення, що прийматиме купюри з нотатками лише за умови оплати так званого "маніпуляційного збору", що складав 10 галерів за одну купюру. Якщо записи розміщалися на банкноті номіналом тисячу корон, то вони коштували її власнику значно дорожче – 30 галерів за одну штуку. Очевидно, працівникам банку набридла "творчість" клієнтів.
Олена БУЧИК |
