Понеділок, 20.05.2024, 08:19:57

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Квітень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
 
Архів новин
Головна » 2018 » Квітень » 15 » Станиславівські оголошення: забуті професії старого міста
18:01:20
Станиславівські оголошення: забуті професії старого міста

Світ навколо нас постійно розвивається. З’являються нові професії, а старі поволі відходять у минуле. Сто років тому в нашому місті теж були фахівці, про яких сьогодні мало хто чув.
Скажімо, не всі знають, які обов’язки виконував “янкель”. З давніх-давен на станиславівській площі Ринок існував такий звичай. Кам’яниці, які знаходились на площі, не тримали окремих сторожів. Всі ключі зберігав у себе єдиний сторож, якого називали ”янкелем”. Цей ”янкель” на ніч закривав двері кам’яниць і впускав тих жильців, які повернулися додому пізно. Він користувався загальною повагою, але в 1885 р. місцева преса надрукувала лист одного з мешканців площі Ринок, який сумнівався в корисності цього звичаю і самого ”янкеля”. А що, як у цього сторожа вкрадуть усі ключі або ж він їх просто загубить? Скільки незручностей це принесе мешканцям і як полегшить роботу грабіжникам! Крім того, цей звичай може бути небезпечним у випадку пожежі. Адже ”янкель” навряд чи встигне швидко відкрити всі двері й випустити мешканців.

В ХІХ ст. життя міста неможливо було уявити без ліхтарників, які щовечора запалювали на вулицях гасові ліхтарі. Однак уже в кінці ХІХ ст. цей фах став у місті непотрібним. Як повідомляє преса, Станиславів став одним з перших міст Австро-Угорської імперії, які повністю перейшли на ліхтарі з лампами розжарювання системи Ауера, що працювали на газі. Вони тоді вважалися найбільш прогресивною технологією в міському освітленні. Станом на 1899 р. в місті було 450 ліхтарів з лампами Ауера.

З розвитком друкарської справи великої ваги набула професія складальника. Літери на друкарському трафареті потрібно було складати вручну, тож такий фах вимагав великої уважності. Складальник мусив добре читати текст, розташований догори ногами і в дзеркальному відбитті. Часто такі працівники хворіли через отруєння випарами свинцю і втрачали слух через постійний шум, що панував у друкарнях. За таку важку роботу їм досить мало платили. Так, у травні 1893 р. робітники друкарні Данкевича в Станиславові влаштували бунт і відмовилися продовжувати роботу. Вони вимагали підвищення платні та її вчасної виплати, а також запровадження десятигодинного робочого дня. Цей фах був остаточно витіснений з ужитку лише з появою цифрового друку.

Відійшла в минуле й професія палітурника. Ці майстри зазвичай виготовляли не лише палітурки для книг, а й рами для фотографій та географічних карт, різноманітні папки для документів. В них можна було замовити виготовлення альбому для фотографій, листівок та поштових марок. Бездоганною репутацією в Станиславові користувалася палітурна фірма Войцеха Лепянки, яка була заснована ще в 1866 р. Цей заклад був дуже шанованим, тож інші палітурники вдавали, що мають до нього відношення.

В місті працював ще й палітурник Мар’ян Лепянка, який був лише однофамільцем відомого майстра, але постійно підкреслював, що теж належить до його родини. Врешті-решт Войцех Лепянка мусив дати офіційне спростування й вивести самозванця на чисту воду.

Як бачимо з реклами, розміщеної в газеті “Кур’єр станиславівський” від 30 вересня 1900 р., фірма Войцеха Лепянки знаходилась у “міському базарі”. Так у народі називали колишню будівлю гауптвахти, де на першому поверсі розташовувалися крамниці (тепер тут бібліотека медуніверситету). Войцех Лепянка утримував великий склад рам для фотографій, картин і дзеркал, пропонував великий вибір церковних книг та іншої релігійної атрибутики – образів, хрестів, підставок, чоток. Тут також продавалися різноманітні календарі.

Важливою була й професія рукавичника. Судячи з повідомлень у давній пресі, в Станиславові кінця ХІХ ст. діяли як мінімум три такі спеціалісти. Була в місті й пральня для рукавичок, яка відкрилася в березні 1901 р. по вул. Ґіллера, 14 (тепер вул. Гординського). В рекламі власник, Людвик Козуб, повідомляв, що це перша така пральня у місті, а рукавички тут перуть старанно й за малу ціну – лише 12 центів за пару.

В 1904 р. “Кур’єр станиславівський” повідомив ще про одного незнаного тепер спеціаліста – щіткаря. Пан Саламон Ляйб Шнее, який виготовляв щітки, навіть представляв свої вироби на місцевій промисловій виставці.

Малоприємними, але вкрай необхідними були професії каналяра – очищувача каналів, куди зливали нечистоти, й коминяра, який дбав за чистоту димарів. В місті жартували, що коминяра можна почути здалеку. Ці спеціалісти завжди ходили такими замурзаними, що лякали своїм виглядом собак, і ті голосно гавкали.

Олена БУЧИК


Переглядів: 307 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024