Сто років тому, 10 березня 1912 року, відійшов у вічність парох Вижного Березова всч. о. Володимир Озаркевич – відома і шанована людина як серед священнослужителів, так і серед українських громадських діячів. Життєвий оптимізм, жертовність, гуманне ставлення до оточуючих, глибоке усвідомлення своєї місії на землі супроводжували його від студентської лави до останніх днів життя. Упокоївся він у віці 59 років і похований біля церкви в с. Нижній Березів. З опублікованих спогадів і досліджень про родину Озаркевичів і, зокрема про отця Володимира, маємо можливість дізнатися, що він походив з родини священика, що його батько був послом австрійського парламенту, що його сестра – відома письменниця і громадська діячка Наталя Кобринська, що його дружиною була Ольга Рошкевич тощо. В усіх опублікованих матеріалах є згадка про те, що о. Володимир був переведений чи призначений єпархією на парафію у Вижний Березів. Але яка процедура передувала цьому призначенню не згадується ніде. А вона цікава і повчальна. Вивчення архівних документів дозволяє дізнатися і про особистість священика, і про властивий для тих часів порядок призначення пароха. Призначення парохів означало надання їм певних благ: житло, земля, доходи від парафіян тощо. Разом з цим забезпечувало священику постійне місце служби. Тому на багату парафію було чимало претендентів. У зв’язку з цим єпископська Консисторія проводила конкурс, в якому могли брати участь священики з різних деканатів єпархії. Кандидат подавав прохання до свого деканату, а деканат давав згоду і писав характеристику, так званий «Табель свойств». Це була своєрідна анкета, яку заповнювали в деканаті, і містила 14 граф із запитаннями. Хто йшов на конкурс? Подавали заяви сотрудники, бо вони мали тимчасове становище, завідателі, бо вони теж тимчасово користувалися землею, житлом, послугами, а також парохи, які хоч і мали парафії, але не такі, і хотіли покращити своє матеріальне становище. Отець Володимир Озаркевич служив на парафії в Сільці Єзупільського деканату з 1887 року. Коли парафія в с. Вижний Березів вивільнилася і було оголошено конкурс, подав заяву до деканату. Чи прагнув він кращої парафії, чи гірського повітря, чи, можливо, з якихось інших міркувань – про це невідомо. Разом з ним в конкурсі взяло участь 22 претенденти. Як виглядала анкета-характеристика? Її повна назва – «Табель свойств кандидатів, стараючихся о бенефіції». Бенефіція в перекладі з латинської означає благодіяння. Тут вжито в розумінні винагороди посадою та майном і прибутками, які забезпечувала ця посада. Отже, за характеристиками окремих осіб в єпархії складався зведений табель з включенням всіх претендентів, який мав такі графи: -Назва бенефіції. -Ім’я і прізвище кандидата, вік, чин і де поставлений. -Безжонний, вдівець, жонатий. -Рукоположен в пресвітера, коли. -В якій чинності служить, де і як довго. -Як оцінений при конкурсному іспиті. -Моральні якості. -Пастирська розторопність. -Повага у підопічних. -Слава у публіки. -Діяльність і пильність: в публічному богослужінні, в катехізації, в урядуванні парохіяльному, у веденні метрикальних книг та видачі їх копій. -Старанність в захисті прав церкви і парафії. -Особисті заслуги, чи створив і утримує товариство «Апостольства Молитви» та «Братства тверезості». -Особисті вади і явні недоліки. За такими відомостями та особистими якостями визначався найкращий претендент. У графі «назва бенефіції» позначався переможець та ще два учасники конкурсу, які за цими даними трохи поступалися і посідали відповідно друге і третє місця. Якби часом переможець з певних причин відмовився, чи з інших обставин не зміг обійняти посаду пароха, то її пропонували тому, хто посідав наступну позицію. Переможець присягав на Євангелії, що переміг чесно, нікого про це не просив, нікому нічого не давав і не обіцяв. Після цього від імені митрополичої влади він одержував сертифікат, в якому зазначалися його високі якості і висловлювалася просьба до Станіславського єпископа, щоб він згідно з правилами церкви призначив священика на посаду пароха. У присутності єпископа переможець зачитував і підписував «Ісповєданіє вєри». «Ісповєданіє вєри» – це присяга, текст якої погоджено Папою Римським Урбаном VІІІ, надрукований на 2-х сторінках церковно-слов’янською мовою. Після цього претендент вводився на посаду пароха. У грамоті, яка надсилалася з митрополії до Станіславської єпархії, було написано (подаємо в перекладі з латинської мови): Царським іменем апостольської влади, величі найсвятішого патрона церкви греко-католицького обряду у Вижному Березові представляє Володимира Озаркевича, греко-католицького пароха в Сільці, мужа гідного поваги через прагнення до науки, чистоти звичок, старанність і ревність в опікуванні душами, найкращого кандидата на цю посаду, вільну за законом і на ділі і з цієї нагоди якнайлюб’язніше запрошує найвидатнішого, найдостойнішого поваги і найславнішого пана Григорія Хомишина, єпископа Станіславького, законно вибраного вікарієм, щоб згідно з правилами церкви призначив пана Володимира Озаркевича на згадану раніше посаду… Маємо можливість заглянути в характеристику о. Володимира Озаркевича, яку надав Єзупільський деканат. Візьмемо лише одну графу «Особисті заслуги…»: -у 1876 році, навчаючись у духовній академії, проводив науку катехізації у карних закладах Львова; -яко сотрудник в Белелуї, їздив власною підводою до прилучених Красноставців без винагородження; -яко завідатель Белелуї, постарався, що в Красноставцях всі ремонтні роботи на церкві виконувались доброчинно; -яко завідатель Новоселиці придбав фонди на будову нової церкви; -в Сільці побудував і украсив церкву громадським способом; -громадським способом побудував помешкання за 4000 кор.; -7 років безкорисно заступав хворого священика у сусідньому селі; -удостоївся двох похвальних грамот. Таким чином, після певних формальностей у повітовому старостві, пов’язаних із землею та іншим майном, о. Володимир Озаркевич вводився на посаду пароха у Вижний Березів. Ця парафія була великою, вона мала три церкви: у Вижному Березові (матірна), у Середньому Березові (дочірня) і прилучена у Нижньому Березові. Тому окрім пароха на парафії завжди служив сотрудник. Та навіть із сотрудником в дочірній і прилученій церкві богослужіння проводилися почергово що другої неділі. Знаючи про це, о. Володимир Озаркевич при подачі документів на конкурс додав і таку заяву: «Підписаний додає таку декларацію, що на випадок одержання парафії в Березові Вижнім постарається про другого сотрудника, оплачуваного з фонду релігійного, а коли би то було неможливим, буде утримувати з власних фондів». Про отця Володимира Озаркевича залишилися найкращі спогади в селян, хоч служив він на парафії всього чотири роки. Виконуючи душпастирські обов’язки, отець активно займався культурно-просвітницькою діяльністю. Він очолив одну з найбільших читалень «Просвіти» у Березовах. Був ініціатором створення товариств «Січ» і «Народна спілка», спричинився до будівництва читальні «Просвіти» у Нижньому Березові. З ініціативи о. Ігоря Полюка, теперішнього пароха с. Нижній Березів, за кошти церковної громади опорядковано могилу, реставровано та 21 листопада 2009 року освячено хрест-пам’ятник на могилі о. Володимира Озаркевича. Василь Курищук, краєзнавець | 
