У кіно час прискорюють легко. Наприклад, ставлять камеру навпроти квіткового горщика, і потім глядач може бачити, як за лічені хвилини пробивається зелений побіг, виростають листки, розпускається бутон і т.д. Цей принцип можна застосувати і до історії міста. Тож поставимо віртуальну камеру на центральному перехресті Станиславова та прослідкуємо його еволюцію.
У 1913 році на розі вулиць Сапєжинській (Незалежності) та Гославського (Вітовського) звели п’ятиповерхову кам’яницю Карла Гаусвальда. Цей будинок остаточно сформував обличчя перехрестя, яке воно зберігає протягом майже сотні років. Німець Гаусвальд походив із простої ковальської родини, починав із торгівлі цвяхами й доробився до власного «хмарочоса». Зрозуміло, що він там мешкав не сам. Перший поверх займали крамниці, вище починалися квартири, що здавали в оренду. Цікавим є купол, який органічно завершує споруду. На задньому плані видно ще один купол, ще однієї кам’яниці. На жаль, жоден із них не зберігся. Поштівка вийшла у 1914 році. Стара добра Австрія тоді бачила останні мирні сни… Наступний кадр переносить нас у літо 1916-го. Перша світова війна у самому розпалі. Царська армія щойно провела вдалу наступальну операцію, яка увійде до підручників як «Брусиловський прорив». По Сапєжинській кудись рухається російський обоз. Цей район не постраждав від артобстрілів, крамниці працюють у звичному режимі. Щоправда, їх тепер прикрашають російськомовні вивіски на кшталт «Магазинъ товаров железныхъ Карла Гаусвальда». За царя-батюшку приватну власність поважали. А це вже двадцяті роки минулого століття. Тепер Станиславів є воєводським центром Другої Речі Посполитої. Карл Гаусвальд, схоже, ладить з будь-якими режимами. На самісінькому центрі перехрестя стоїть польський регулювальник дорожнього руху. Але скаженого потоку транспорту ще немає. По Сапєжінській їде самотній фіакр, та ще якась фіра скрипить по Гославського. Здається, вони мирно роз’їдуться і без поліціянта. До речі, куполу на кам’яниці (задній план) уже нема. Схоже, він не пережив війну. «Перемотка» вперед — і ми десь у серпні чи вересні 1941 року. Місто окуповано німцями, біля колишнього готелю «Уніон» (Незалежності, 4) багато людей у формі Вермахту. На вулицях незвично багато машин. Мимоволі виникає думка, що німці привезли сюди цивілізацію. Паралельно дивишся на фігури цивільних – чи немає когось із зіркою Давида? Праворуч бачимо вивіску «Гастрономія». Цікаво, це спадок від совітів чи «здобуток» нової влади? Між іншим, за окупації вулиця називалася Адольф Гітлер-штрассе. На фото не видно будинку Гаусвальда. Під час війни у ньому розташовувалась фешенебельна крамниця «Ганза», але отоварюватись там могли лише німці. Відома точна дата наступного кадру — 16 липня 1949 року. Це радянський Станіслав і вулиця теж — Радянська. Готель «Уніон» перейменовано на «Київ», а «Гастрономію» на «Продукти». Кам’яниця Гаусвальда вже давно націоналізована, і весь перший поверх займає якась крамниця, але точно не «Ганза». Німців давно погнали, разом з ними зникли авто. Замість опелів і мерседесів повернулися старі добрі конячки. Може, то для них на дротах повісили світлофор? 1966 рік. Місто ніби те саме, але не зовсім. Тепер воно називається Івано-Франківськ. У кадрі вулиця Щорса — колишня Гославського та майбутня Вітовського. Світлофор перемістився на якусь семафороподібну конструкцію. Поруч із ним — нині антикварний ГАЗ-21. Відчувається, що автівки є нечастими гостями на вулицях міста, пішоходи на проїжджій частині почувають себе досить впевнено. У магазинних вивісках простежується певна полікультурність. Ліворуч розміщений україномовний «Будинок мод», а праворуч — гарнізонний універмаг «Красная звезда». Офіцер біля машини, певно, один з клієнтів універмагу. Їдемо далі, середина 1970-х років. «Будинок мод» перетворився на фірмову крамницю «Силует», хоча асортимент мало змінився: костюми, пальта, плащі і сукні. «Красная звезда» продовжує залишатись військовим універмагом. З дитинства пам’ятаю на його полицях колодки для нагород і потужні біноклі. На даху змонтовано ідеологічно-рекламний логотип — велику червону зірку. Також тут в останній раз можна побачити асфальт на дорозі. Незабаром вулицю зроблять пішохідною та вистелять тротуарною плиткою. Трохи не в тему, але цікаво — на задньому плані видно дві цегляних коробки. Це недобудовані драмтеатр і готель «Україна». Буремні дев’яності, вулиця Незалежності. На фото ніби сонячний ранок, але місто здається якимось сірим. Кидається в очі «погризена» часом і морозами ота перша, ще радянська, тротуарна плитка. У лівій частині фото доживає останні роки фірмова крамниця «Силует». Готель «Київ» навпроти де-факто вже не існує — номери здали в оренду приватним фірмам. На зміну військовому універмагу прийшла велика крамниця одягу «Елегант». Проте і їй вже недовго залишилось. Трохи далі видно вивіску фотосалона «Konica» — одного з перших приватних закладів міста. Нині будинки на перехресті пофарбували, а під час масштабної реконструкції центра міста страшну тротуарну плитку замінили на сучаснішу. Назви крамниць змінюються ледь не щороку. Певно, нашому бізнесу не вистачає трохи стабільності… Цікаво, як виглядатиме це перехрестя років через п’ятдесят? ІВАН БОНДАРЕВ
| 
