Те, що Калуш — місто пересічне, — суб’єктивна думка кількох людей. Історія шукає свого слухача, читача і глядача. Однак, сірим і пересічним наше місто роблять, можливо, і самі містяни, які не вельми нею цікавляться, а, може, і не мають умов для того, щоб цю історію сприймати. Краєзнавство у нашому місті так і залишається заняттям кількох ініціативних небайдужих людей, які, проте, чекають на відкритий для громадськості "живий” музей. І — не один. Калуш зберіг відносно невелику частину історичного центру. Проте, його можна відтворити, акцентуючи на кінці ХІХ — початку ХХ століття. Замість того, щоб шукати орендарів для приміщення колишньої друкарні, можна віддати її на потреби музею. Поряд — приміщення Центру науково-технічної творчості, у підвалі якого колись була тюрма НКВС та будівля вже неіснуючого староства. Неподалік — і приміщення Народного дому (нині — районний будинок культури. — Авт.), і культурного центру єврейської громади міста (нині — арт-галерея й історико-краєзнавчий музей Калущини. — Авт.). Далі — напівзруйнована ратуша, яку, сподіваються калушани, колись таки добудують, і концертна зала (будинок військово-спортивного товариства "Сокіл”. — Авт.), яку, є надія, незабаром відремонтують. Підйом на-гора такого культурного шару зробив би Калуш містом, подібним до, наприклад, туристично-музейної Коломиї. У Калуші, на думку краєзнавців та музейних працівників, має бути хоча б десять музеїв, зокрема, і меморіальних, присвячених окремим людям. Проте, наразі у Калуші — всього дві музейні установи: історико-краєзнавчий музей Калущини та музей-оселя родини Івана Франка, який, фактично, є музеєм історії Підгірок, адже поєднує кілька цінних експозицій. Свого роду автономним є музей історії і трудової слави ЗАТ "ЛУКОР”. Однак, сьогодення диктує свої вимоги і до музеїв. І щоб зробити їх цікавими і привабити відвідувачів, слід сформувати нову концепцію роботи і розвитку музейної справи і краєзнавства у місті. — Нині музей — це є, з одного боку, науково-дослідна установа, а, з іншого, він має бути майданчиком для громадськості. Бо час таких музеїв, де можна просто ходити і дивитися, минув. Наше місто не має традиції відвідування музеїв. Її ще треба тільки сформувати. У нас ще дуже мало музеїв, — констатує директор музейно-виставкового центру Уляна Паньо.
Історія — у землі У Калуші наукова робота музеїв — різноманітні дослідження, експедиції, у яких бере участь молодь із громадських організацій міста та працівники музеїв. Громадські діячі і краєзнавці активно відстоюють створення у місті музею у приміщенні Центру технічної творчості учнівської молоді, у підвалі якого у першій половині минулого століття була тюрма. І, загалом, національно-визвольний рух, може стати основою для подальшого вивчення історії ХХ століття. Напрацюванням основи для створення музею займаються учасники гуртка дослідників національно-визвольного руху під керівництвом голови Калуського осередку історико-просвітницького товариства "Меморіал” Богдана Яневича. Усього кілька експедицій — на старе кладовище й у ліс між Пійлом та Сівкою-Калуською — і ще більше нового: ідентифіковані частина поховань часів Першої світової війни на старому цвинтарі і ймовірне місце поховання учнів торгівельної школи, розстріляних фашистами. Місто криє під собою ще чималий пласт минувшини, яку треба вивчати. І, якщо ще кілька років тому можна було сподіватися на відкриття архівів, які містять цінні документи, то тепер уся надія — хіба що на калушан, які пам’ятають або мають відомості про події першої половини минулого століття. Наразі краєзнавці мають кілька напрямків для подальшої роботи, які грунтуються на спогадах калушан. Напевне, найбільш моторошною є згадка про кар’єр у районі ретрансляційної вишки на Височанці. — На Височанці зведена капличка у пам’ять замордованих людей. Ймовірно — на місці колишнього кар’єру, де поховані замордовані люди. Точне місце розташування того кар’єру зараз знайти дуже важко. За однією з версій, він був десь у районі ретранслятора. Після того, як кар’єр був відпрацьований, туди, за свідченнями, закидали тіла загиблих і заклали вибухівку. Наскільки це відповідає дійсності — сказати важко. Тож, треба, принаймні, збирати свідчення і скласти карту кар’єру, — переконує Богдан Яневич. — Навіть зараз біля ретранслятора є могилка однієї дівчини і двох вояків УПА, яких, можливо, витягли з тих кар’єрів і поховали біля огорожі ретранслятора. Пізніше огорожу з могилки перетягнули на колодязь насосної. Не менш цінним для вивчення є і старе кладовище, однак, його стан викликає занепокоєння. Могили відомих калушан просто нікому упорядкувати. Однак, викликає стурбованість стан історичної спадщини, збереженої там. Що стосується поховань вояків Першої світової війни, які є на старому кладовищі, то і там потрібно докласти чималих зусиль для їхнього збереження. — Складається таке враження, що комунальні служби міста "перестаралися”, забілюючи до державних свят хрести на цих похованнях. Адже тепер дослідникам дуже важко прочитати написи на них. Хоча, першочерговою роботою науковців має стати відтворення написів. Навіть, просто ввівши їх у пошукову систему в Інтернеті, можна дізнатися чимало цікавого, — упевнений Богдан Яневич. — Варто, напевно, вивчити методику, як очистити хрести від вапна. І — заборонити надалі їх білити. Принаймні, з того боку, де є написи. У краєзнавчій справі міста, практично, не висвітлений розвиток промисловості. Більше того, будівля старого калійного комбінату перебуває у вкрай незадовільному стані. Якщо б вона була деінде за кордоном, то, наголошують краєзнавці, там давно вже був би музейний комплекс. — Нам не треба писанки — у нас є сіль, — переконана Уляна Паньо.
Курс — на область Відновлення історичного середовища міста — справа не одного року. І серед першочергових факторів для цього історики називають громадську свідомість. Пригадують радянські часи, коли при кожному музеї були створені громадські ради. Там люди мали змогу дізнатися історію, про яку не говорили по радіо, не показували на телебаченні і не писали у газетах. Тепер доступ до минувшини — є. Але традицію громадських рад варто відновити, добираючи туди людей, які знаються у музейній справі. Наразі бракує людей, які хочуть і можуть зробити чимало для створення "живого”, цікавого для всіх музею. Численні пропозиції працівників музейної сфери — на тривалу перспективу, Так, зокрема, музей історії визвольного руху, який, власне, заплановано створити у приміщенні підвалу Центру технічної творчості, перебуває під опікою управління освіти Калуської міської ради. Гурток дослідників національно-визвольного руху, який нещодавно був створений для напрацювання і систематизації знань для подальшого створення музею, наразі немає навіть належного місця для проведення секцій. — Влада підтримала створення музею тим, що створила гурток національно-визвольного руху, яким я керую, при Центрі технічної творчості учнівської молоді. Ми планували, що у зв’язку з початком роботи гуртка розпочнеться ремонт підвального приміщення колишньої тюрми, і діти зможуть там займатися. Хоч там наведено сякий-такий порядок, але справа жодним чином не зрушила з місця, — констатує Богдан Яневич. — І зараз діти "охололи”, бачачи, що робота не відбувається, бо головне завдання гуртка — це створення музею визвольного руху. До зими ми працювали у приміщенні "Меморіалу”. Але зараз там холодно, і ми домовляємося про "притулок” в історико-краєзнавчому музеї. Подальші заняття пов’язані з практичною участю у зборі експонатів, у проектуванні експозиції, у розробці туристичних маршрутів. Минулого року на ремонт й облаштування приміщення для майбутнього музею у міському бюджеті було передбачено майже 80 тисяч гривень: 60 тис. гривень — на ремонт приміщення, а ще 20 — на ремонт однієї зі стін Центру технічної творчості, яка дає тріщину через те, що під нею прокладені підземні ходи (вони вели від колишнього приміщення тюрми до приміщення суду, яке було розташоване у приміщенні сучасної музичної школи №1. — Авт.). Проте, нелегко виявилося знайти виконавців робіт. Приміщення слід не стільки ремонтувати, стільки очищувати і доводити до ладу. Адже капітальний ремонт може просто знищити автентику приміщення і безліч цінної інформації. Тим часом, до робіт у підвалі не бралася жодна з калуських фірм. Тому фірму-виконавця робіт знайшли аж в обласному центрі. Кошторис довелося не раз змінювати. Однак, роботи не розпочалися. Є проблема і з дахом приміщення історико-краєзнавчого музею Калущини, для ремонту якого потрібно більше 50 тис. гривень. Тож, наразі Калуш за розвитком музейної справи перебуває далеко позаду від Коломиї, Долини, Галича і навіть — Жидачева і Стрия. Окрім нестачі коштів, головно — через нестачу кадрів. Так, якщо у кожній музейній установі Калуша працює по одному працівникові, то в аналогічних музеях інших міст — більше десяти. Тим часом, самі працівники музейної сфери бачать музейний комплекс міста більш укрупненим і — як філію обласного краєзнавчого музею. — Для краєзнавчого музею доцільно б виділити інше приміщення. Можливо, будівлю колишньої друкарні. Або ж збудувати нове. На початку 90-х років минулого століття музей планували звести на бульварі Незалежності, — зазначає Богдан Яневич. — У музеях мали б бути приміщення для наукових досліджень, реставрації, фахової бібліотеки, а особливо — зберігання і комплектації наукових фондів. Музей буде мати популярність, володіючи цінними експонатами, а вони мусять добре охоронятись. Важливим напрямком музейної діяльності у теперішній час є культурологічна робота, а це — створення етнографічних гуртків, клубів любителів старовини, секцій колекціонерів, що передбачає влаштування конференцій, семінарів, історичних театралізованих дійств, фольклорних концертів чи навіть конкурсів і фестивалів. Модним стало вивчення старовинних замків, тож і наш музей міг би вивчити археологію старовинних будівель. І не тільки у Калуші. Адже відомо, що фортифікаційні споруди у середньовіччі були у багатьох селах району. Для об’ємного відтворення давніх споруд навіть у найменшому розмірі, у комплексі з демонстрацією туристичних маршрутів, теж потрібна експозиційна площа. Ще одна цікава сторінка музею — це природа. Але для збереження зразків місцевої флори і фауни треба окремий зал з особливими умовами, тому наші діти у найближчому часі не побачать, які звірі, птахи і риби водились у калуському підгір’ї до засилля хімкомбінатів. Ми б могли сформувати у себе краєзнавчий потужний центр, який накопичував би матеріали, документи, і ми би могли претендувати на те, щоб стати філією обласного краєзнавчого музею. Але — тільки при підтримці громади міста й району. Тому дослідження калуської минувшини — не тільки цікаве, але і перспективне. І здатне змінити не тільки музейну справу, але цілу центральну частину міста, зробити його наочним посібником для вивчення історії рідного краю. При чому — відмінним від усіх інших міст області. Юрій Тимощук, журналіст
|
