Вівторок, 21.05.2024, 21:49:03

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2012 » Березень » 17 » Священича родина Ганушевських – взірець служіння Церкві і народові
21:21:40
Священича родина Ганушевських – взірець служіння Церкві і народові
Отець Михайло Ганушевський
Відомий церковний і громадський діяч Станиславівщини о. Михайло Ганушевський народився 5 грудня 1880 року в селі Суховоля на Львівщині, у багатодітній селянській родині. Навчаючись у Львівській академічній гімназії, був лідером різних гуртків гімназійної молоді, а на вакаціях проводив культурно-освітню роботу в рідному та сусідніх селах. Студіюючи теологію, одночасно вивчав філософію і право у Львівському університеті, брав участь у студентській акції за відкриття українського університету 1901 р., через що змушений був покинути Львів і продовжити студії у Віденському університеті. Після закінчення студій 1905 р. митрополит Андрей Шептицький висвятив його на священика і призначив своїм капеланом. Через рік отець Ганушевський з дозволу митрополита дістав парафію в Гошеві на Долинщині. Працюючи на релігійному ґрунті, багато зусиль докладає до розвою кооперативного і просвітянського руху. У Долині і в навколишніх селах, де він працював, було засновано українські кооперативи, читальню «Просвіти», а при церквах — «Братства тверезості». 1911 року стає парохом с. Микуличина Надвірнянського повіту. До його парафії належали також села Татарів, Ямна і Поляниця-Поповічівська, де побудував велику церкву, з престолом й іконостасом із кедрового дерева. Від 1913 р. — у с. Дорі та Яремчі, де пробув до 1927 р. як надвірнянський декан. Організовував по селах споживчі та кредиторські кооперативи, осередки «Просвіти». У Дорі заклав кооператив «Гаразд», який мав молочарський, пекарський, кушнірський і кравецький відділи, а для «Просвіти» придбав приміщення для читальні. На початку Першої світової війни за громадську та культурно-освітню діяльність одержав від цісаря Франца-Йосифа найвищу нагороду — Золотий Хрест Заслуги за хоробрість із короною. У воєнні роки отець М. Ганушевський через кооперацію вів обмінну торгівлю з Поділлям. Відсилав туди вагонами будівельні матеріали й одержував продукти харчування, рятуючи таким чином людей від голоду. У 1916 р. тимчасово перебував із родиною в Долині, де працював катехитом у гімназії. 1918 рік застав о. М. Ганушевського в Дорі при душпастирській праці. У листопаді того ж року він організував у Дорі «Гуцульську сотню», з допомогою якої спорудили барикади на залізниці й затримували та роззброювали мадярські військові ешелони, що поверталися до Угорщини, конфісковували награбоване майно. Усі конфісковані цінності отець Михайло відсилав у розпорядження уряду ЗУНР у Станиславові. Маючи у своєму розпорядженні поїзд, який складався з паротяга і кількох вагонів, розвозили паливо й інші потрібні матеріали для молодої Української держави.
В умовах польської окупації попри переслідування влади М. Ганушевський відновив кооперативи, кредитівки, читальні «Просвіти» і «Братство тверезості», які згодом були перейменовані на товариство «Відродження», спілку «Бутин». Рівночасно дбав про майбутні кадри: влаштовував курси для працівників кооперативів та організаторів читалень. Багато у праці на громадській ниві допомагала о. М. Ганушевському його дружина Ірина з Горникевичів, яка, крім своїх обов’язків багатодітної матері, гуртувала біля себе сільських жінок, давала їм різні поради, як виховувати дітей, лікувати хворих. У домі Ганушевських часто збиралася українська інтелігенція, діячі культури Галичини, «пластуни». У 1927 р. отець М. Ганушевський став парохом у селах Угорники і Микитинці біля Станиславова, де виконував обов’язки декана, радника і референта єпископської консисторії. Одночасно продовжував громадсько-корисну працю в Станиславові, очоливши надзірну раду окружного Союзу кооперативів, надзірну раду відділу «Маслосоюзу» й окружне товариство «Відродження», де був опікуном «Пласту». 1928 року став депутатом від УНДП до Варшавського сейму. Очолював комісію виплати військової пенсії колишнім січовим стрільцям. За прикладом батька й матері, яка організувала й очолила в Угорниках Союз українок, їхні старші діти теж брали участь у культурно-освітньому житті.
На початку Другої світової війни о. М. Ганушевський із родиною проживав на Лемківщині, де разом з іншими просвітянськими діячами провів у Сяноці реорганізацію Лемківського кооперативного союзу, який давав багато користі населенню Лемківщини, забезпечував працею молодь, яка туди емігрувала.
У 1941 р. родина Ганушевських пережила велику трагедію. Сина Теофіла, арештованого 1940 року і засудженого на кару смерті, енкаведисти, відступаючи перед німцями, замордували разом з політв’язнями у станиславівській тюрмі. А з приходом німців гестапо того ж року заарештувало отця Михайла і кинуло його до краківської тюрми за допомогу українському підпіллю, звідки він за сприяння українських адвокатів через кілька місяців був звільнений і повернувся з родиною до Угорників. Перед закінченням Другої світової війни о. Михайло Ганушевський не скористався з дозволу єпископа Григорія Хомишина виїхати за кордон, а залишився зі своїми парафіянами.
У березні 1950 року о. Михайла Ганушевського як греко-католицького священика разом із дружиною і молодшими дочками було заслано до Хабаровського краю, звідки хворий, але незламний духом повернувся 1956 року на рідну землю. 9 лютого 1962 р. помер. Поховано о. М. Ганушевського на кладовищі в Угорниках.

Ірина з Горникевичів ГАНУШЕВСЬКА (10.01.1888 р., с. Гузіїв — 7.02. 1986 р., Івано-Франківськ) походила зі священичої патріотичної родини о. Теофіля і Наталії з Долинських Горникевичів. Отець Теофіль був парохом у с. Гузіїв, пізніше у с. Витвиці і в с. Гошеві, після батька, який також називався Теофіль Горникевич.
У родині о. Теофіля і Наталі Горникевичів було семеро дітей. Два сини також стали священиками: о. Мирон Горникевич був довголітнім парохом церкви св. Варвари у Відні, а о. Теофіль Горникевич був капеланом січових стрільців, а пізніше парохом в с. Сихів біля Львова. Перед приходом більшовиків виїхав з родиною до Відня. П’ять доньок вийшли заміж за священиків: отців Михайла Ганушевського, Петра Стерника, Олександра Лонкевича, Петра Богдана Соловія і Ореста Щуровського.
В родині о. Михайла і Ірини з Горникевичів Ганушевських було девятеро дітей: чотири доньки і п’ять синів. Де б вони не були на парохії, Ірина Ганушевська багато допомагала своєму чоловікові у праці: крім обов’язків багатодітної матері, гуртувала біля себе сільських жінок, давала їм різні поради, як виховувати дітей, лікувати хворих. На парохії в Угорниках організувала і очолила Союз Українок.
У 1950 р. за те, що о. М. Ганушевский не підписав московське православ’я, вони разом з дружиною Іриною та двома наймолодшими доньками Мартою і Оксаною були заслані до Хабаровського краю. В 1956 р. були звільнені і повернулись в Україну. Проживали в Станіславі.
Ірина Ганушевська померла 7 лютого 1986 р. на 99 році життя.

Мирон Ганушевський
(27.08.1906, с. Гошів, тепер Долинського р-ну — 14.01.1990, Філадельфія, США) був відомий як один з організаторів українського молодіжного руху на Станиславівщині. Член УВО, «Пласту», спортивного товариства «Сокіл» та ОУН. Закінчив Станиславівську державну українську ґімназію. Разом із братом Богданом доклав чимало зусиль до заснування філій «Пласту» в усій окрузі. Спільно з майбутнім командувачем УПА Романом Шухевичем і Євгеном Полотнюком створив пластунський курінь «Чорноморе» (керівник - проф. Северин Левицький) і табори водного плавання на Дністрі. За активну діяльність був неодноразово ув’язнений польською поліцією. В 1943 р. разом із дружиною Теофілею виїхав до Німеччини. Там у м. Авґсбурзі, в таборі для українських утікачів, опікувався дітьми-сиротами, займався їхнім працевлаштуванням і навчанням. У 1946 р. переїхав у м. Філадельфію (США), де продовжив громадську діяльність. Був членом-сеньйором 10-го Пластового куреня «Чорноморці» та почесним сеньйором товариства «Пласт». Написав спогади про свою співпрацю з Романом Шухевичем у «Пласті» та УВО.

Теофіль Ганушевський
(01.03.1908, с. Лецівка, тепер Рожнятівського р-ну — 1941, м. Станіслав) ще в часи польського панування вступив до Організації Українських Націоналістів, був військовим керівником Станиславівського окружного проводу ОУН. Загинув у більшовицькій катівні 1941 р.
Марія Ґанушевська-Лада-Угорчак (19.04.1909, Волоське Село біля Болехова — 3.05.2007, м. Торонто, Канада) після Другої світової війни емігрувала до США, оселилася в м. Філадельфії, де брала участь у громадсько-культурній роботі. Створила багато чудових авторських вишивок, представлених після її смерті на організованій донькою Софією виставці «Знайдені нитки».
Активною громадською позицією з молодих літ відзначався о. Богдан Ганушевський (18.08.1912, м. Львів - 06.07.2001, м. Нью-Вестмінстер, Канада). Навчався у першій Львівській академічній гімназії, а з 1927 р. — у Станиславівській. Із 1928 р. — пластун 46-го куреня ім. князя Святослава Завойовника у с. Павелчі (тепер с. Павлівка Тисменицького р-ну), згодом — голова цього ж куреня. Зв’язковий у Пластовому Уряді з Головною Пластовою Командою у Львові. Співпрацював з УВО.
27 вересня 1930 р. заарештований польською поліцією. Наприкінці того ж року вступає в ОУН та організовує спортивні товариства «Сокіл» у селах Станиславівського повіту. Одночасно був членом проводу груп Юнацтва та військового реферату ОУН (бойовий відділ УВО). Через часті переслідування покинув навчання в ґімназії, згодом вступив до Львівської Малої духовної семінарії. Одночасно навчався музики в інституті ім. Лисенка. Один із засновників пластового куреня «Чорноморе», аматорських драмгуртків, читальні «Просвіти» та товариства «Луг» у селах Пустомити і Лісневичі на Львівщині. В 1932 р. організував похід юнаків до могил українських січових стрільців на гору Маківку, за що знову був заарештований поляками. У 1935 р. Б. Ганушевський вступив до Львівської богословської академії, у тому ж році за націоналістичну діяльність втретє потрапив до польської в’язниці.
В 1939-1941 рр. жив на Лемківщині, де організував кілька культурно-освітніх і спортивних гуртків.
Після закінчення німецько-радянської війни виїхав до Австрії, а звідти перебрався до м. Реґенсбурґа (Німеччина), де активно включився у громадську роботу: очолив Допомоговий Комітет для українських утікачів у таборі переміщених осіб, заснував дві церковні громади, «Пласт», початкові й середні школи, ремісничі майстерні.
У 1949 р. емігрував до Канади (провінція Альберта), де продовжив релігійну та громадську діяльність: організовував школи українознавства, хори, драматичні гуртки та кооперативи, доклався до побудови п’ятьох греко-католицьких храмів, опікувався пластунським рухом (був обраний головою Міжнародної Скаутської Ради). За невтомну працю на ниві пластунського руху отримав золоті ордени св. Юрія й Вічного Вогню (найвищі пластунські нагороди) та високі церковні відзнаки: звання декана, почесного крилошанина, митрата-пресвітера і генерального вікарія єпархії.
Активну участь у громадському та культурному житті брав і Степан Ганушевський (03.03.1917, с. Дора — 30.09.1996, м. Рочестер, США). Ще під час студій у Станиславівській українській державній гімназії належав до Студентського товариства та Юнацтва ОУН. Згодом навчався у Львівському лісотехнічному інституті. У серпні 1944 р. з дружиною Ольгою емігрував до Німеччини.
Там у м. Інгольштадт приєднався до капели бандуристів ім. Т. Шевченка (керівник Г. Божик-Китастий). Разом з колективом об’їхав майже всі табори українських емігрантів Німеччини й Австрії, пропагуючи українську пісню. Перебравшись згодом до Філадельфії (США), С. Ганушевський став солістом новоствореного ансамблю бандуристів, з яким гастролював містами США й Канади. Після переїзду до м. Рочестера організував секстет бандуристів ім. Т. Шевченка. В їхньому виконанні записані платівки з піснями УПА.
Наймолодший із братів, Тарас Ганушевський (13.06.1919, с. Дора, тепер у складі м. Яремча — 7.12.1998, м. Норд Провіденс, США), після закінчення війни через небезпеку арешту теж був змушений покинути Україну. Спочатку оселився з родиною в м. Реґенсбурзі (Німеччина). Емігрувавши в 1949 р. до США, працював лікарем у м. Провіденс штату Ровд Айленд, брав активну участь у церковному та суспільному житті української громади, став засновником та першим головою УЛТПА (Відділ Нью-Інґленд). Був головою Комітету, який видав два томи «Альманаху Станиславівської землі».

Ірина Ганушевська-Руснак (нар. 11.08.1921 р. в с. Дора) усе своє свідоме життя присвятила громадській праці, до якої прилучилася ще в юності. Навчаючись у Станиславівській приватній гімназії Українського Педагогічного Товариства, займалася в науковому гуртку, була членкинею різноманітних молодіжних організацій. Згодом, уже в еміграції, працювала в Організації Українських Жінок Німеччини, очолила 47-й Відділ Союзу Українок Америки (СУА) та організувала Комітет Збереження Української Спадщини в Рочестері (США), брала активну участь у діяльності Світової Федерації Українських Жіночих Організацій (СФУЖО).
У 1984 і 1987 рр. очолюваний нею 47-й Відділ Союзу Українок Америки здобув 1-ше місце під час Конвенцій СУА. Завдяки п. Ірині в Рочестері почав діяти клуб «Зустріч», члени якого передавали зібрані від проведених ними культурно-мистецьких заходів кошти на громадсько-добродійні справи. Сім’я Руснаків у числі інших свідомих родин була фундаторкою Української Енциклопедії, Фонду Катедр Українства при Гарвардському університеті, Гарвардського проекту з нагоди 1000-ліття Хрещення Руси-України, церкви св. Йосафата в Рочестері й Українського Музею в Нью-Йорку.
За свою невтомну працю вона нагороджена Грамотою почесного членства Союзу Українок Америки (1999), Ювілейною грамотою Івано-Франківської греко-католицької єпархії «За щиру і ревну працю для Божої слави і добра Української Греко-Католицької Церкви» (2000), Грамотою Івано-Франківської обласної державної адміністрації та обласної ради за сумлінну працю, значний особистий внесок у державотворчі процеси та з нагоди 10-ї річниці незалежності України, Грамотою почесного членства СФУЖО (2002) та ін. Міжнародний благодійний фонд «Смолоскип» вручив подружжю Ірині та Миронові Руснакам грамоту за вагомий внесок у справу утвердження української незалежності, підтримку діяльності творчої молоді та розбудову українського молодіжного центру в Києві (2001).
Марта Ганушевська-Малкош нар. 24.04.1926 р. в с. Дора біля Яремче. У 1927 р. родина переїхала до с. Угорники біля Станиславова, де о. Михайло Ганушевський був парохом в Угорниках і Микитинцях.
Вчилася в школі сестер Василіянок у Станиславові. В 1940 р. з родиною виїхала до Сянока на Лемківщині. Там брала участь у спортивних секціях, організованих ОУН. Поступила вчитися до Учительської семінарії в Криниці. Невдовзі батьки повернулися до Угорник, де о. М. Ганушевський був парохом. Марта змушена була припинити навчання.
Під час німецької окупації поступила до Фахової господарської школи на господинський відділ з українською мовою навчання і закінчила її. Директором там була монахиня сестра Софронія Василишин. Знаходилася ця школа в будинку, де тепер є школа № 15 в Івано-Франківську.
Під час другої радянської окупації навчалася в музичному училищі ім. Д. Січинського, на вокальному відділі. На 3 курсі мусила покинути науку.
Отець М. Ганушевський не підписав московське православ’я, і 27 березня 1950 р. родина була репресована і вивезена до Хабаровського краю в Красноріченський радгосп МВД. Там Марта Ганушевська працювала обліковцем у радгоспі, а пізніше майстром пошиття верхнього жіночого одягу.
7 квітня 1956 р., на свято Благовіщення, дістали звільнення і повернулися до дальшої родини у Станіслав. Але їм було заборонено повертатися в Станіславську область, і через це мали великі проблеми багато років.
У 1957 р. Марта Ганушевська вийшла заміж за Володимира Малкоша, колишнього воїна Дивізії «Галичина» і УПА, політв’язня, засудженого на 15 років каторжних робіт. Він перебував 10 років в Норильському концтаборі і брав участь у відомому Норильському повстанні.
У 1989 р. Марта Малкош поступила в члени «Меморіалу», міського осередку «Просвіти» і до Союзу Українок, а також до Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих.
Відновила Союз Українок в Угорниках і Микитинцях, в Угорниках по традиції була вибрана головою осередку СУ, тому що її мама Ірина Ганушевська в 1932 р. була засновницею і першою головою Союзу Українок в Угорниках.
Марта Малкош є почесною членкинею міського осередку Союзу Українок, почесною членкинею Всеукраїнського СУ і почесною головою угорницького СУ.
Оксана Ганушевська-Пиріг (нар. 26.11.1928 р. в с. Угорники) на засланні у Хабаровському краю разом із сестрою Мартою та чоловіком Нестором Пирогом організувала чотириголосий молодіжний хор, із яким їздила по дільницях, де перебували українці. Нині є членкинею Союзу Українок та ревізійної комісії в осередку й філії цього товариства. Співає в хорі «Берегиня».
Петро АРСЕНИЧ,
Заслужений працівник культури України, історик

Переглядів: 1174 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024