Написати про представників цієї родини виявилося непросто. І можливо, ми б ніколи цього не зробили, якби не було зацікавлення життям окремих її представників. Спочатку у працівника Музею визвольних змагань Прикарпатського краю Петра Ганцюка ми розпитували про долю одного із провідних оунівців Станіславщини 30-тих років минулого століття Михайла Джерджа. А пізніше директор Івано-Франківської гімназії Ігор Дейчаківський звернувся до нас з проханням допомогти зібрати матеріал про директора Станіславської гімназії Данила Джерджа. Писати окремо про кожного не виходило, бо інформації було обмаль. А ось об’єднати розповідь про них в одній статті стало доречним. Адже досі про станіславських Джерджів окремої статті не писав ніхто.
Професор Станіславської гімназії Данило Джердж походив із с. Возилова (тепер Бучацького району Тернопільської області). Народні перекази розповідають, що рід Джерджів у цьому селі має татарське коріння. Тому це прізвище походить, найвірогідніше, від слова «джер» (перекладається як «мороз»). Після закінчення учительської семінарії на початку ХХ століття Данило Джердж розпочав свою викладацьку роботу у м. Станіславі. З перших років існування Станіславської української гімназії (1905 р.) він викладав у ній фізику і математику. Був керівником (господарем кляси, як тоді казали) випуску гімназії, який закінчував навчальний заклад перед Першою світовою війною у 1913 році. Після війни він продовжує свою працю в цьому навчальному закладі, одночасно викладаючи і в Українській дівочій гімназії, заснованій у м. Станіславі в 1921 році Українським Педагогічним Товариством.
Крім того, Д. Джердж був активним і в громадському житті міста. З його ініціативи ще у 1921 році почав діяти учнівський кооператив «Єдність». Він також входив до складу Молочарської спілки Станиславова, був членом надзірної (наглядової – І.Д.) ради для організації збуту молокопродуктів (до 1931 р.), членом дирекції Повітового Союзу кооперативів (до 1939 року).
На початку квітня 1937 року у Станіславі відбулися загальні збори Окружного Союзу українських кооперативів, у яких взяли участь 147 делегатів. Данило Джердж був обраний членом президії зборів. У своєму виступі він досить детально розповів про історію союзу кооперативів, що вів свій відлік від кооперативу «Злука» (виник ще у 1911 році). Багато теплих слів було сказано на адресу професора о. Раковського (він не зміг приїхати на збори), на честь якого збори тричі вигукнули «Слава» (газета «Діло» за 3 квітня 1937 року).
Коли у 1927 році довголітній директор гімназії Микола Сабат перейшов на посаду директора Української академічної гімназії у Львові, управителем навчального закладу став професор Григорій Кичун. Проте він несподівано помер через рік через серцеву недугу. Тоді директором став Данило Джердж. Хоча офіційно був затверджений Міністерством освіти на цю посаду 26 січня 1929 року (часопис «Діло», 26 квітня 1929 р). Директор закладу, як згадували його учні, користувався загальним авторитетом, мав добре почуття гумору та популярно пояснював учням, наприклад, про те, якої національності був знаменитий астроном Миколай Коперник. «Поляки твердять, що Коперник був поляком. Німці кажуть, що німцем. Я не знаю, хто має рацію, але я знаю точно, що він не був українцем». Щоправда, коли учитель малювання Осип Сорохтей намалював портрет директора у вигляді шаржу, то попав за це у немилість до директора, хоча зображення було досить вдалим.
Данило Джердж був також серед зачинателів і організаторів Пластового руху в Галичині. В часи його директорства «пластова організація була сіллю в очах поліції й польської адміністрації. У 1928–1929 рр. увійшли в ужиток, за дозволом директора Джерджа, «мазепинки», однак вже після різдвяних канікул польська влада заборонила їх носити» («Альманах Станіславівської землі», 1975).
На посаді директора Української гімназії він працював до 1933 року, тобто до свого виходу на емеритуру (пенсію – І.Д.). Щоправда, під час свого управління він не покидав цього закладу навіть уночі. Але не тому, що хотів довше попрацювати. Як згадував один з учнів гімназії Орест Корчак, директор з причини «… родинних непорозумінь жив у гімназії, в кімнаті біля своєї канцелярії. Був він директором у роках, коли ОУН почала сильніше запускати коріння серед гімназійної молоді».
Родинне життя у Данила Джерджа справді не склалося. Він був одружений із дочкою священика, пароха с. Ганнусівка (тепер Тисменицького району) о. Петра Янкевича, – Марією. До слова, із другою його дочкою Ольгою, був одружений інший професор Станіславської гімназії – Михайло Мацьків, уродженець сусіднього с. Побережжя. У подружжя Данила і Марії народилося троє дітей: син Михайло, дочки Софія та Омеляна. Долі їх склались по-різному, якщо не сказати – трагічно.
Михайло Джердж народився 1909 року. Навчався в Українській гімназії м. Станіслава, яку закінчив у 1927 році. Ще під час навчання проявив себе як активний молодіжний діяч, за що його часто переслідувала польська влада. Так 2 листопада 1931 року у Станиславові у присутності делегатів Головного Товариства відбулася ширша нарада громадянства в осідку читальні Княгинин-Гірка. На ній обрали комітет, який відразу приступив до роботи. 9 листопада при співучасті відпоручників Головного Товариства відбулася анкета представників усіх місцевих установ і передових громадян в Станиславові (присутніх було 58 чоловік). Після жвавої дискусії вибрали центральний комітет для переведення Позичкової каси в Станиславівщину. До комітету ввійшли: д-р Юліян Олесницький, д-р О. Черненко, інж. Т. Горницький, студ. М. Джердж (виділення наше - І.Д.), дир. Т. Мартинець. «Дня 13. XI. відбувся з’їзд голів 16 читалень Станиславівськоі округи теж у присутності представників Головного Товариства. Після визначення напрямів організаційно-освітньої роботи, присутні зобов’язалися закупити до читальних бібліотек на призначену суму книжок в книгарні «Просвіти» (часопис «Діло», 28 листопада 1931 р.).
Після закінчення гімназії М. Джердж вступив до юридичного факультету Львівського університету, однак не зумів його закінчити. За активну участь в оунівському підпіллі його часто арештовувала польська поліція. Так, 23 грудня 1932 р. М. Джердж був заарештований разом із іншими людьми, яким закидали приналежність до ОУН. На початку січня наступного року, як подає газета «Діло», всіх арештованих випустили на волю. «В арештах задержали тільки студ. Михайла Джерджа, якого перевели до в’язниці при окружному суді» ( часопис «Діло», 1 січня 1933 року). Він вийшов на волю тільки через два місяці, на початку березня 1933року.
Однак ні арешти, ні постійні переслідування не зламали духу молодого оунівця. Наступного року він ввійшов до складу Окружної екзекутиви ОУН в Станиславові, де виконував роль заступника коменданта із червня 1934 року. Він часто їздив по селах Станіславської округи і проводив активну роботу щодо організації місцевих осередків ОУН. І це при тому, що перебував під постійним наглядом польської поліції. Одна із таких поїздок до с. Ямниця зафіксована у поліцейському звіті: «18.03.1934 р. прибув в Ямницю до Михайла Савчака о 13.00 годині Михайло Джердж, син Данила і Марії, що живе в Станіславі по вул. Матейка, 33, член ОУН і знаходився з ним до 17 години в читальні «Просвіти». О 17.34 виїхав в Станіслав».
За приналежність до ОУН він був заарешто¬ваний уже радянськими органами 26 квітня 1940 року. Особ¬ливою нарадою при НКВС СРСР 18 жовтня того ж року за¬суджений на 8 років позбавлення волі. Загинув 25.01.1944 р. в ув’язненні, місце поховання невідоме.
Життя двох дочок Д. Джерджа теж закінчилось трагічно. У 1938 році Станіславську околицю облетіла страшна звістка: « В Сільці коло Єзуполя, на приходстві о. Петра Янкевича, знайшли домашні дня 21. ц. м. у калюжі крови дві дівчині, доньки емер. Дир. гімназії Джерджа зі Станиславова, Софію та Меланію, з підрізаними жилами. Нещасні дівчата приїхали з матір’ю в гості до діда о. Янкевича. Жахливий випадок викликав у цілій околиці велике вражіння. Одна з дівчат мала 21 рік, друга – 23 роки. Слідство ствердило випадок самогубства. Що було причиною самогубства невідомо» (газета «Діло», 25 лютого 1938 р).
«Ця трагічна подія відбулася у моєму рідному селі і цю історію я чув із дитинства, бо на місцевому цвинтарі дотепер збереглася їх могила», – досить детально описав побачене на власні очі у своїх спогадах «Моя Одіссея» уродженець Сільця Василь Яремчук. Він, зокрема, твердить, що «… дівчата лишили лист і просили маму, щоб у їх смерті нікого не звинувачували, що вони так вчинили свідомо. Просили похоронити їх у Сільці в одній могилі і не ставити пам’ятника, а тільки березовий хрест. Батьки і дід виконали їхній заповіт». Щоправда, пізніше тета (мамина сестра – І.Д.) поставила кам’яний надгробок, який зберігся дотепер.
Що спонукало дівчат до такого вчинку невідомо. Адже вони добре вчилися. Софія у 1931 році закінчила Станіславську гімназію «Рідної Школи». Ніхто не міг подумати, що так швидко і безглуздо закінчиться їхнє життя. Оксана Лемеха-Луцька, яка згадала про цей випадок у своїх спогадах «Стежками молодості» (газета «Свобода», 8 квітня 1983 року) назвала трагедії «наслідком депресії і психологічного заломлення». Вона особисто знала дівчат, а із Софією навіть училася в одному класі гімназії.
Колишній директор Данило Джердж тяжко пережив цю втрату. Він не міг залишатися у Станіславі і на деякий час поселився у с. Ямній (біля Микуличина). Там зусиллями представників станіславської філії учительській громаді побудували велику вакаційну оселю «Маковиця». Матеріально і морально підтримували будову оселі д-р Ярослав Грушкевич з дружиною Меланією. Започаткував цю справу попередній голова філії професор К. Кисілевський, а довершили її професори Іван Рибчин, Микола Лепкий, Сава Никифоряк, Іван Велигорський та Данило Джердж.
Будинок був досить гарний, просторий, не знищений. Велика їдальня з читальнею напроти неї. Помешкання були маленькі. Розраховувалося на те, щоби в них тільки заночувати. Управитель директор Данило Джердж (від 1936 року) – енергійний, дбає про оселю. Господарською частиною старанно управляє п. Осипа Грабозенська зі Станиславова. Будинок і парцел – це колишня власність філії учительської громади у Станиславові Він збудований 1931-го року і тоді ж вперше замешканий. Тепер добудовують баню й терасу, де можна посидіти на сонці. Гарний вид на околичні гори й вузьку долину (газета «Львівські вісті», 26 вересня 1943 р.).
Володіємо ще наступною інформацією стосовно Д. Джерджа з того часу. З початком вересня 1941 р. в Станиславові організували УОК за почином таких громадян: професора М. Лепкого, інженера І. Сем’янчука, професора Івана Ґолембйовського, директора Данила Джерджа, професора Гамерського, о. Володимира Микитюка, д-ра Яшана, д-ра Белея, радника Окружного Суду в Станиславові Сміха, д-ра Литвиновича, радника Величка та Северина Снігуровича. Приблизно в той же час тодішній Український Центральний Комітет у проводі з д-ром Паньківським іменував проф. М. Лепкого головою Станіславівської філії та доручив зорганізувати йому Український Окружний Комітет у Станиславові. Першим завданням Комітету було налагодити взаємовідносини з політичною та адміністраційною німецькою владою у справах національних та господарських, виробити програму праці та проводити її в життя. Тут слід відзначити, що над налагодженням взаємовідносин у найбільшій мірі причинилися: о. проф. Микитюк, проф. Гамерський та дир. Джердж. Ці їхні початкові зусилля у великій мірі полегшили подальшу працю Комітетові. Д.Джердж у ньому очолював фінансову реферантуру (газета «Львівські вісті», 16 жовтня 1941р.).
Як бачимо, організаційні здібності Данила Джерджа були потрібні у різні часи. Він, як колишній професор гімназії, умів знайти підхід до людей, а як математик міг підшукати ключі для вирішення різних проблем. Шкода тільки, що життя його дітей не склалося. Винити його у цьому – невдячна справа, хоча ми не відкидаємо можливості його провини. На жаль, нам не вдалося з’ясувати, коли закінчився його земний шлях і де знаходиться його могила. Можливо тому, що і досі немає дати, коли він прийшов у світ. Маємо надію, що колись хтось оцю ситуацію прояснить.

Іван ДРАБЧУК