Це видання — перша джерелознавча збірка, присвячена жертовному чину Героя України Олекси Гірника (1912–1978).

До неї увійшли документи НКВС/КДБ з Галузевого Державного архіву Служби безпеки України, а також фотографії транскрипти та інші матеріали, що стосуються увічнення пам’яті Олекси Гірника: опис експонатів музею «Смолоскип» (тимчасово переміщений з міста Донецьк) та матеріали з особистого архіву заслуженого працівника культури України, почесного громадянина Канева Михайла Іщенка (1933–2021).

Книга Артемія Теодоровича та Віктора Тупілка покликана стати важливим поштовхом до ґрунтовного дослідження національно-визвольної боротьби українців в СРСР та вивчення історії збереження пам’яті про них, ця книга стане в нагоді передусім історикам-джерелознавцям, політологам та пам’яткоохоронцям, а також усім, хто цікавиться новітньою історією України.

За інформацією видавництва "Брустури", книга побачить світ до кінця вересня 2024 року. Уривок можна прочитати за посиланням.

Вартість видання на сайті видавництва складає 600 гривень.

Довідка. Олекса Миколайович Гірник (28 березня 1912, Богородчани Івано-Франківської області — 21 січня 1978, Канів Черкаської області) — український дисидент, політв'язень, Герой України. 21 січня 1978 року, у переддень 60 річниці проголошення самостійності України Центральною Радою вчинив акт самоспалення біля могили Шевченка на знак протесту проти русифікації України. Інформація про цей вчинок замовчувалася за роки радянської влади.

Олекса Гірник поїхав до Києва, 20 січня 1978 року відвідав Софійський собор та Києво-Печерську лавру. Увечері приїхав останнім автобусом до Канева. З собою мав підготовлену сумку з двома каністрами бензину — загалом 3,5 літрів. Пройшовши пішки понад 3 км проти сильного морозного вітру, дістався на Чернечу Гору. Тричі обійшов пам'ятник Тарасові Шевченку. Місце вибрав на північному схилі Чернечої Гори, за 10-12 метрів ліворуч від оглядового майданчика. Дістав принесені із собою листівки і пустив на вітер, який порозносив їх. На гранітну брилу поклав прощальну духівницю — заклик до незалежності України та проти русифікації. Близько 3-ї години ночі 21 січня облився бензином та підпалив себе. 

Його мертве обгоріле тіло в характерній для загиблих від вогню "позі боксера" знайшов вранці постовий міліціонер. Заступник начальника райвідділу міліції Олександр Гнучий наказав капітану міліції Івану Терещенку та сержанту охорони Музею Роману Крамаренку зібрати листівки. Вони зібрали близько 970 листівок, заховавши кілька з них. Зібрані листівки забрали працівники облуправління КДБ, подальша їхня доля не відома. Попри заборону з боку КДБ розповідати про про подію, саме від цих працівників міліції про вчинок Гірника дізналися спочатку в Каневі, а потім і в інших містах України. 

У дружини Олекси Гірника в Калуші був проведений обшук. Їй сказали, що чоловік згорів в автокатастрофі. Спочатку родині не хотіли віддавати тіло Олекси, але пізніше дозволили поховати на батьківщині, заборонивши відкривати труну. Порушивши заборону, син Євген відкрив уночі домовину і по-християнському попрощався з батьком. Михайло Петраш уночі в хаті Гірників справив панахиду.