Девдюк Василь Григорович – провідний майстер різьби по дереву на Гуцульщині першої половини ХХ століття, основоположник Косівської школи різьбярства, металевої оздоби, столярства і токарної справи, засновник і викладач Вижницької школи столярства, токарства, різьбярства і металевої орнаментики (1905–1918 рр.) на Буковині, викладач у власній приватній трирічній школі-майстерні різьблення.
Девдюк Микола Васильович – син Девдюка Василя Григоровича. Теж провідний майстер різьби по дереву на Гуцульщині першої половини ХХ століття, викладач у приватній трирічній школі-майстерні різьблення свого батька, політв’язень комуністичних таборів.
Василь Григорович Девдюк. Народився 8 червня 1873 року. Навчався у Старокосівській народній школі, закінчив народну школу в селі Яворові Косівського району.
Уже в 1887 році, в 14 років, за участь у Крайовій художньо-промисловій виставці в місті Кракові у Польщі був нагороджений дипломом і бронзовою медаллю. Схвальний відгук про експозицію творів молодого майстра на господарсько-промисловій виставці в місті Косові в 1904 році залишив у історії перший Президент УНР, історик Михайло Грушевський.
Помітивши унікальний талант до різьбярства, члени комітету Коломийської господарсько-промислової школи, після служби В.Девдюка в австрійському війську на Балканах, направили його удосконалювати свої знання на курси до столиці Австрійської імперії – Відня. Там юнак зі Старого Косова два роки навчався на курсах художніх промислів (1902–1904). У 1906-му півроку вивчав у Сараєві народне мистецтво південних слов’ян.
З 1905 року по 1918-й працював викладачем Вижницької школи столярства, токарства, різьбярства і металевої орнаментики на Буковині, яку покинув через румунську окупацію.
Брав активну участь у громадському житті краю. Заснував у Старому Косові товариство «Просвіта», яке очолював тривалий час. У 1914 році став не лише одним із ініціаторів спорудження у місті Косові пам’ятника Т.Г.Шевченкові, але й поофірував під нього власну землю навпроти свого будинку, брав участь у насипанні кургану.
У 1920 році створив у власнім будинку в місті Косові приватну трирічну школу різьби, в якій навчав талановитих гуцульських хлопчаків. Львівська фірма «Достава» допомогла йому купити столярний і токарний верстати. В.Г.Девдюк був вимогливим педагогом, прагнув зробити зі своїх учнів справжніх майстрів. З першого набору тільки троє з них отримали свідоцтво. А всього з 1920 по 1939 роки зі школи В. Г. Девдюка вийшло 45 майстрів народного мистецтва.
У 1939 році взяв участь у створенні артілі «Гуцульщина» в місті Косові. Належав до Спілки художників УРСР. Його портрети малювали відомі художники: Станіслав Дембіцкі (Польща), заслужений художник України Василь Сидорух, Михайло Фіголь, Геннадій Малявський, Анатолій Калитко.
Великий вплив на творчість В.Г.Девдюка мали творчі традиції родини Шкрібляків, особливо Василя Шкрібляка – його товариша, вчителя. З часом у творчості Василя Григоровича переважають індивідуальні риси, притаманні саме його стилю.
В. Г.Девдюк був сміливим новатором: винайшов способи фарбування дерева для інкрустації. Працював над різноманітними технологічними прийомами фарбування дерева в різні відтінки (чорного та червоного кольору), використання в інкрустації металевих тонких пластин, дротика, бісеру. Улюблені мотиви «пряжки» мали безліч варіантів виконання. Досконало володіючи технікою «сухої» різьби, на початку ХХ століття вперше запровадив для декорування перламутр і покриття виробів політурою.
Здійснив вдалу спробу втілення орнаментів традиційної гуцульської різьби у керамічних виробах. Один із перших робить керамічні вироби: плесканець, 1920-ті рр. – зберігається у Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття, кахельна піч (п’єц), 1920-ті рр. – зберігається у родині Девдюків. На одній з кахель печі є авторський напис: «ВЛАСНОРУЧНА РІЗЬБА ВАСИЛЯ ДЕВДЮКА НА КАХЛЯХ У ТОМАША НАППА В КУТАХ».
В.Девдюк чудово опрацьовував традиційні форми гуцульських меблів, його набори: шафки, столи, крісла, карнизи були зручними, доцільними та традиційно декоративними. Вжиткові предмети автора – альбоми, рамки, кубки, підноси, тарелі, свічники-трійці тощо – ставали справжніми творами мистецтва. Вишуканість, вибагливість, деяка еклектичність форм 20-40 рр. була пов’язана з побажаннями замовників.
Василь Григорович займався також художньою обробкою металу: виготовляв лускоріхи, ножі, стремена, топірці, люльки (1912 рік – виставка в Коломиї, представив лускоріхи, топірець), художнім випалюванням по дереву.
Твори митця зберігаються у музеях Косова, Коломиї, Чернівців, Івано-Франківська, Львова, Києва, Москви, Санкт-Петербурга, у приватних колекціях.
Збереглися золоті й срібні медалі, дипломи, грамоти та похвальні листи, якими відомий майстер був нагороджений за участь у престижних виставках у Польщі, у всесоюзних та інших.
Помер Василь Григорович Девдюк 3 травня 1951 року.
Девдюк Микола Васильович
Народився 15 грудня 1904 року.
Прекрасно володів технікою «сухої» різьби, інкрустацією деревом, перламутром, металом, бісером. Як і батько, значну увагу приділяв формі виробів. Шафки, шкатулки, рамки до картин, пудрениці, альбоми, ножі, письмові ручки, топірці, папіросниці, касетки до карт, рахви, тарелі, свічники-трійці, світильники, вішалки, полички, крісла, булави, столи, підноси, лінійки, напрестольні хрести, ліски до церкви, кіоти прикрашав авторськими композиціями, які розробляв на основі традиційної гуцульської різьби. Мав дар до творення оригінальних композицій, декор завжди пов’язаний з формою твору.
Він був справжнім майстром-різьбярем – гідним спадкоємцем традицій свого батька Василя Григоровича Девдюка. Микола Васильович допомагав у проведенні навчання у приватній школі різьби свого батька, а згодом мав і своїх учнів, серед яких 16 стали майстрами народного мистецтва.
У 1930 році виготовив кіот до нової української греко-католицької парафіяльної церкви Різдва Пресвятої Богородиці у Ворохті, який зберігся і донині.
Репресований 1940 року. З 25 січня 1941 року по 1957 рік перебував у в’язницях, концтаборах і на засланні, де також виготовив низку робіт, про що свідчать документи з фотоархіву родини Девдюків. Після повернення у рідні краї продовжував творчо працювати. Однак, довгі роки політичного ув’язнення підірвали його здоров’я. Микола Васильович з 1968 року до 1991 року тяжко хворів, фактично був прикутий до ліжка. Багатьом задуманим творам не судилося побачити світ.
За два роки до смерті прийшла запізніла звістка про безпідставність винесеного вироку та ув’язнення. Реабілітований військовою прокуратурою 31 березня 1989 року.
Його портрети малював відомий художник Анатолій Миколайович Калитко.
Нагороджений дипломом та срібною медаллю за участь у виставці в 1933 році.
Його твори та зразки гуцульських художніх виробів експонувалися на виставках у Москві, Києві, Львові, Коломиї, Косові, Кутах, вони зберігаються у музеях Косова, Коломиї, Львова, Києва, у приватних колекціях.
З метою вшанування пам’яті про Василя Григоровича та Миколи Васильовича Девдюків доцільно започаткувати для кращих студентів Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва Львівської національної академії мистецтв стипендію у номінації «Молоді таланти різця», а при Косівській регіональній організації Національної Спілки майстрів народного мистецтва України – премію імені Василя та Миколи Девдюків у номінації «Народний майстер і педагог», а також назвати в місті Косові їх іменами вулицю, розробити проектну пропозицію щодо виготовлення у майбутньому їм надмогильних пам’ятників та впорядкування могил.
Є вже рішення сесії Косівської міської ради про виділення ділянки на колишній землі родоводу Девдюків біля пам’ятника Тарасові Шевченкові в Косові. Вона буде використана під будівництво музею-садиби основоположників косівської школи різьбярства Василя і Миколи Девдюків.
У дні проведення ХІХ Міжнародного гуцульського фестивалю 27-28 серпня 2011 року в місті Косові повинні бути би встановлені перший камінь та меморіальна плити на місці побудови згаданого музею.
Ігор ЯРЕМИН, кандидат медичних наук,
доктор філософії, секретар Косівського осередку
Наукового товариства ім. Шевченка,
лікар ортопед-травматолог Косівської ЦРЛ
(правнук В.Г. Девдюка). | 
