Наші постійні читачі знають, що газета вже писала про уродженку Прикарпаття, учасницю визвольних змагань, політв’язня Катерину Мандрик—Куйбіду. 17-річною стала вона підпільницею-зв’язковою УПА, за що згодом була засуджена до 10 років ув’язнення в таборах суворого режиму. і в роки підпілля, і в таборах свої думки та відчуття, свої тривоги та сподівання вона виливала у віршах, які дійшли до читача уже в роки незалежності. Реабілітована 1991 року. Померла в березні 2004-го і похована у Львові на Личаківському цвинтарі. 2005 року в Болехові Катерині Мандрик—Куйбіді встановлено пам’ятник. Її ім’я присвоєно Козаківській загальноосвітній школі I-III ступенів Болехівської міської ради. У 2012 році відзначатимемо 85-ту річницю від дня народження поетеси. Ми пропонуємо вашій увазі статтю про цю непересічну жінку та її поетичний талант за авторством академіка НАН України Миколи Жулинського. Я чую силу спротиву до болю,Яка мене наповнює ущерть:Або здобудеш вимріяну волю,Або достойну вигадаєш смерть! Цим вистражданим, вибореним ідейно-світоглядним кредо керувалася авторка вірша «Благослови вогнем, а не словами...», зв’язкова УПА Катерина Мандрик—Куйбіда, в долі якої боротьба за волю України і творчість не лише поєдналися органічно, а й взаємно стимулювали. Вірш «Благослови вогнем...» написаний у 1946 році, коли її батька енкаведисти два місяці немилосердно били в болехівській тюрмі, всередині все повідбивали і нарешті, нічого не вивідавши, відпустили помирати додому, тоді чи не вперше Катерина пережила глибоке трагічне потрясіння. Ніякого власного дому, своєї хати сім’я Михайла Мандрики вже на той час не мала — помирав покалічений чоловік у чужих людей. Молода дівчина із жахом і ненавистю пережила цю трагічну подію, бо побачила, до якої жорстокості доходять совєтські окупанти, намагаючись приборкати дух і волю її народу. Того ж 1946 року влітку Катерині уві сні з’явився ісус Христос і провістив: «Я закликав людей, щоб покаялися, щоб молилися, а ти, дитино, пам’ятай, що тепер 46-й рік, а ти, дитино, за чотири роки, в 50-му році, будеш на страшному суді». І всі ці чотири роки, коли зв’язкова УПА опікувалася повстанцями — лікувала і доглядала поранених, прала їхню одежу, приносила їжу, переводила через гори, доставляла повідомлення, ходила в розвідку, — вона думала, що ж станеться в провіщеному 1950 році. І таки настав цей страшний суд — 25 жовтня 1950 року Катерину Мандрику заарештувало районне МГБ і лише через 14 років — після страшних тортур, нелюдських знущань, непосильних робіт і жахливих поневірянь по сталінських концтаборах вона в 1964 році повернеться в Україну. Повернеться інвалідом другої групи. Випробування вогнем самопожертви розпочалося не в 1946 році — значно раніше, коли Катерині йшов 18-й рік і вона долучилася до національно-визвольного руху. Тоді ж вона відчула смак образного слова і бажання виповісти свої думки й переживання у віршах. Приходять у її рідний край «другі совєти» — окупанти в тозі визволителів від гітлерівського нацизму. Катерина Мандрик з особливою емоційною чутливістю реагує на носіїв «кривавих ідеалів», відчуває непогамовну потребу боротися, помщатися за смерть своїх односельців та вояків УПА і боронити свою Україну. Злоби кривавої пророки, Що вивергають з горла смерть, Ви тут пробудете, допоки Ми гнівом сповнимося вщерть. Переінакшить нашу вдачу Не вдасться, нелюди, і вам. Ми збережем любов гарячу і вірність наших корогвам! Цей вірш 1945 року «Криваві ваші ідеали...» є своєрідною клятвою молодої патріотки, яка у Великий День Воскресіння Христового посвячує себе на жертовну боротьбу з радянським окупантом. І чим активніше Катерина Мандрик втягується в боротьбу УПА за національне звільнення, тим виразніше проступає в її поезіях публіцистичний струмінь, тим потужнішим стає громадянський пафос і патріотичний голос. Ми можемо нині лише гадати, скільки поезій, що народжувалися під час лісових переведень повстанців чи по дорозі зі Львова до Комі АРСР у худоб’ячому вагоні, чи в холодні ночі в бараках під землею, не вилилося на папір, забулося — не запам’яталося, скільки образів на знайшло своєї поетичної форми — хіба в таких немилосердно важких для виживання умовах було до творчої праці? Але якщо судити по віршах, які не мають дат написання, то неминуче утвердиться думка, що Катерина Мандрик-Куйбіда була настільки глибоко «заряджена» на образне мислення, що навіть на пограниччі життя і смерті у її свідомості пульсували естетичні почуття. Катерина Мандрик—Куйбіда надзвичайно емоційно чутлива натура, від природи наділена даром провидіти. Треба було мати таку духовну силу, щоб усвідомити й переконати себе, що віднині її ангелом-хранителем є Матір Божа Гошівська. «Так воно і сталося: з молитвою до Бога я стійко переносила всі нелюдські умови пересилок і концтаборів. Молитва до Бога допомогла пройти мені через усі муки комуністичного пекла знущань», — згадуватиме на схилі свого страдницького життя Катерина Мандрик—Куйбіда. Згодом вона наголошувала: «За цих нелюдських обставин виникала особлива потреба в інтенсивному духовному житті. Лише воно тримало тебе людиною попри намагання системи перетворити кожного на тварину, яка живе тільки інстинктами. Глибокі релігійні переживання, пошук сенсу саме в такому табірному житті, обов’язок продовжувати боротьбу в нових умовах, звернення до творчості дозволяло в’язням зберегти себе і вижити». Ця мужня патріотка України зуміла породити і виплекати в своїй душі свободу. Свободу вибору свого місця в національно-визвольній боротьбі та свободу творчого самоздійснення. Микола ЖУЛИНСЬКИЙ. Академік НАН України
|
