Радянське минуле Івано-Франківська ще до сьогодні дуже яскраво проявляється у багатьох сферах життя. Як не як – майже пів століття ідеологічної роботи. Тому ми ведемо на нашому сайті рубрику, у якій пишемо про деякі події з життя радянського Станіслава, а пізніше – Івано-Франківська. Дивовижно, але в багатьох речах минуле не так вже й разюче відрізняється від сьогодення. Та й загалом цікаво згадати – як же воно було. Бо, незважаючи на всі ідеологічні та трагічні моменти в історії, місто жило своїм життям, результат якого ми спостерігаємо дотепер.
1954 рік «До чого техніка дійшла…» 1954 рік став для Станіслава роком справжнього прориву у технологіях та розвитку інфраструктури. Чого вартий лише перехід процесу загортання цукерок з ручного режиму в автоматизований? Саме так, у серпні на Станіславській кондитерській фабриці було запущено дві нові машини, за допомогою яких загортались цукерки. За зміну одна машина загортала 400 кг. Обслуговувала її одна робітниця, тоді як вручну такий же об’єм робіт виконували як мінімум шестеро осіб. Досвід роботи з машиною перейняли зі Львова. Новації дістались і до Станіславської швейної фабрики. У вересні тут запущено спеціальне устаткування, зокрема, освоєна каркасна машина для метання петель лацканів піджаків, які раніше робились вручну, встановлено механічний прес для прасування рукавів, а також введена в експлуатацію вишивальна машина МВ-50 та ряд інших нововведень. Однак справді революційний переворот відбувся у сфері заправки автомобілів бензином. У вересні з Чернівецького автотресту у Станіславський авто-таксомоторний парк привезли нову автоматичну бензозаправну колонку. До того автомобілі заправляли вручну. У цьому ж році Станіславський автобусно-таксомоторний парк поповнився трьома новими автобусами марки «ЗИС-155», кожен на 28 сидячих місць. У зв’язку з цим відкрилася нова автобусна лінія по маршруту Станіслав-Яремче. Два інших автобуси курсували по лініях Станіслав-Солотвино і Станіслав-Тисмениця. А незадовго до того у продаж надійшла брошура «Правила вуличного руху по місту Станіславу і Станіславській області», тиражем 5 тис. примірників. Ще б пак, адже у місті було заасфальтовано ряд доріг! Крім того, на Станіславському ваго-механічному заводі докладали всіх зусиль, щоб освоїти випуск нового виду продукції – автомобільних ваг. У квітні було відлито деталі для 10 комплектів ваг. Також у місті відкрили нове ательє мод, працював магазин з продажу свіжих квітів та вазонів, а на міських клумбах росли пальми, які восени викопували для «зимівлі», а на їх місце висаджували осінні квіти. Розширились можливості поштових переказів. У лютому на всіх підприємствах зв’язку Станіславської області встановлено новий вид поштових відправлень «Цінні бандеролі» з вкладенням дрібних речей культурно-побутового вжитку, а саме: ключів, рукавичок, комірів, хусток, беретів, шкарпеток, панчіх, чистого паперу, шкільних зошитів, окулярів, медикаментів та ін. Важити такі бандеролі мали не більше 100 г, а коштувати – до 100 крб. Вартість пересилки за перші 50 г становила 1 крб., за кожні наступні 20 г – 15 коп. У березні всі підприємства зв’язку області почали приймати посилки вагою до 12 кг, із неподільним вкладом – до 20 кг. А вже у вересні 1954 року «Прикарпатська правда» написала про нечувану послугу – замовлення пасажирських залізничних квитків по телефону з доставкою додому. Замовнику достатньо було лише назвати число, станцію прибуття, прізвище та адресу. Щоправда, вартість такого сервісу не вказувалась.
Гусінь і мухи Та попри всі переваги та прогрес, не все було так безхмарно у Станіславі 1954 року. Скажімо, у магазинах доволі рідко бували дріжджі. Їх, звісно, можна було купити на продуктовому ринку у приватних осіб, але за завищеною ціною. Також у місті бракувало майстерні, де б ремонтували та налаштовували піаніно і роялі. У даній справі теж доводилось звертатись до приватників. Тож у Станіславі усвідомлювали потребу відкриття майстерні по ремонту та настройці клавішних інструментів. Пасаж розглядали як місце для створення критого продуктового ринку або розташування кількох великих магазинів. Для цього навіть існувало рішення виконкому міськради про передачу пасажу під колгоспний ринок, однак у «нетиповій» для Станіслава (Івано-Франківська) манері це рішення чомусь не виконувалось. Натомість у приміщенні тим часом знаходились декілька торгових баз. Взимку мешканці міста потерпали від нестачі води, адже, не сподіваючись на сильні морози, водоколонки не були належно утеплені, тож 18 з них банально замерзли. Оскільки зима традиційно прийшла несподівано. Попри численні промислові успіхи, Станіславські підприємства примудрялись виготовляти браковану продукцію. До прикладу, Станіславська мебльова фабрика випустила неміцні стільці, які закупили в аеропорт, через що потім виникли неприємності. А у березні в Станіславі раптово зникло з продажу чорнило. Бо артіль ім.Хрущова облпрофради припинила його виробництво. Не дуже доброю ситуація у місті була у плані санітарії, адже необхідно було боротись з гусінню та мухами, що влада успішно не робила. Гусінь поїдала листя на зелених насадженнях Станіслава, а в результаті неналежного прибирання міських дворів там розвелось багато мух.
Як створювалось міське озеро? Та попри все, 1954 рік багато у чому став знаковим для майбутнього міста, адже саме тоді розпочалось створення міського озера. Саме у березні цього року було виготовлено проект «великого водного басейну», робочі креслення та розпочато розбивку площі. Ось як влада описувала у «Прикарпатській правді» майбутнє озеро: «Водний басейн буде розташований у районі стадіону «Динамо». Довжина його досягатиме 1 кілометра, ширина – 300-400, а місцями і 500 м. Дзеркальна поверхня озера дорівнюватиме 36 гектарам, середня глибина водоймища буде 3-3,5 метра. Щоб вирити це озеро, потрібно буде виконати великий обсяг робіт: вийняти і укласти в дамбу 98 тисяч кубометрів ґрунту. Більшість робіт на будівництві буде механізована – сюди направляються такі нові першокласні механізми, як скрепери, бульдозери, грейдери, катки. В будівництві басейну візьме також участь і громадськість міста. В цьому році роботи першої черги на будівництві басейну будуть закінчені, влітку трудящі вже зможуть купатися в озері. Але і далі тут продовжуватимуться роботи по спорудженню човнових станцій спортивного сектора, пляжу, місць для відпочинку трудящих і т.д. Зона пляжу буде відгороджена від загальної зони озера і добре пристосована для купання і приймання сонячних ванн. Зміниться і зовнішній вигляд району, де розпочинається будівництво басейну. По берегах озера, оточеного великою земляною дамбою, проходитиме дорога, будуть висаджені дерева, кущі. Упорядковуватимуться шляхи, що ведуть до озера. Тут безперебійно курсуватимуть автобуси і таксі з відпочиваючими з центра і окраїн міста». Наприкінці березня й справді розпочалися земляні роботи, до виконання яких залучили працівників місцевих фабрик та заводів. Однак вже у червні з’ясувалось, що на будівництві бракує лопат та автомашин, тож більшість людей просто чекали без діла, поки інші працюють з обмеженими ресурсами. Тим не менше, вже у серпні почалися роботи по устаткуванню водозливу та забиванню шпунтів у ґрунт майбутньої гідроспоруди. А у листопаді вода вкрила дно на всій площі озера. Після кількаденних випробувань дамби, воду спустили до рівня 1,5 м на зимовий період.
Погода у цей день 59 років тому У червні у «Прикарпатській правді» почав з’являтись прогноз погоди на день-два, враховуючи те, що газета виходила кожного дня або через день. 13 червня 1954 року припало на неділю. У цей день була мінлива хмарність, короткочасні дощі, місцями грози. Вітер західний, помірний. Температура повітря вночі становила +13…+15, вдень +18…+20. Ольга Рега Рубрика виходить за підтримки Івано-Франківської обласної універсальної наукової бібліотеки імені І.Франка. Окрема подяка відділу краєзнавчої літератури та директору бібліотеки Людмилі Бабій. | 
