Під час Першої світової війни, територія Рогатинщини стала театром важливих подій як військового, так і політичного характеру. Як відомо, на початку Першої Світової війни на Східному театрі військових дій після вступу у війну Росії, відбулася Галіційська битва, що тривала 33 дні – з 5 (18) серпня 1914р. до 8 (21) вересня 1914р. та була однією із найбільших стратегічних операцій Першої світової війни. В результаті цієї битви Росія захопила Східну Галичину, а австро-угорські війська були відкинуті за р. Сан на півночі та Карпатські перевали на півдні. Важливі події цієї битви відбувалися і на Рогатинщині. Однак, хоча загальний хід битви відомий і з ним можна ознайомитися у літературних джерелах, військові події, що відбувались саме на території тодішнього Рогатинського повіту детально не досліджено. В цій короткій статті ми взяли собі за мету сконцентрувати увагу саме на тих військових операціях протиборчих сторін під час битви, що мали місце на території Рогатинського повіту у його тодішніх адміністративних межах. Це, на нашу думку, важливо для кращого розуміння не такого й далекого минулого Рогатинщини, яке однак не знаходить належного відображення у сучасних краєзнавчих дослідженнях нашого краю. Найбільш інформативною щодо опису динаміки битви, зокрема і на Рогатинщині, є однойменна робота А. Бєлого «Галіційська битва». Перед початком Галіційської битви військам Південно-західного фронту під командуванням генерал-ад’ютанта М.І. Іванова було поставлене завдання оточити і розгромити австро-угорські війська та оволодіти Галичиною. Перший період битви характеризується ударом австрійських військ на півночі – на Люблін, та ударом російських військ на півдні – на Львів. 8-ма армія під командуванням Брусілова, яка й оперувала під час битви на території Рогатинщини, складалася із 4-ох корпусів (VII, XII, VIII, XXIV), 3-ї і 4-ї стройових бригад (початково), 3-ох кавалерійських дивізій (12-ї, 2-ї Північнокавказької (Северо-Кавказской), 1-ї Кубанської козачої дивізій). Їй на Рогатинщині протистояла 2-га австро-угорська армія – у складі II, VII, XII корпусів, 43 окремої ландверної дивізії , 8 і 11 кавалерійських дивізій, що на початку війни дислокувалась на фронті Тернопіль – Підволочиськ – Копичинці . При цьому розгортання цілої 8-ї армії пройшло непомітно для австрійської розвідки, що сприяло ефекту раптовості при її наступі. Це було закономірно, з огляду на те, що, як відзначає Е. Цьольнер, австрійські військово-повітряні сили перебували на незадовільному рівні розвитку і не були удосконалені впродовж війни, як це сталося у військах інших країн. Розвідка велася переважно силами кавалерії, однак вона давала незначні результати, порівняно із розвідками інших країн, яка велася літаками. Не маючи достовірних розвідувальних даних, австрійський генерал Конрад помилково припускав, що матиме справу лише із 3-ю російською армію, тому, вважаючи свої сили достатніми, зняв 11 (24) серпня з фронту 3-ї австрійської армії групу ерцгерцога Йосипа Фердинанда та направив її на північ – в армію Ауффенберга. Крім того, австрійські військові воєначальники ґрунтуючись на результатах російсько-японської кампанії 1904 – 1905 років, виходили у своїх розрахунках з низької боєздатності російських військ, що не відповідало дійсності, так як з того часу їх боєздатність та оснащеність озброєнням суттєво зросла. Театр Галіційської битви характеризувався наявністю кількох водних рубежів, які добре надавалися для оборонних операцій та протікали майже строго меридіанно. Як відзначає М. Какурін, ліві притоки Дністра (Збруч, Золота Липа, Гнила Липа), завдяки своєму строго меридіальному напрямку течії та з вузькими і глибокими долинами та західними берегами, що придатні до доброї оборони, в період Першої світової війни утворювали ряд сильних тактичних рубежів на шляху просування російської армії вглиб Галичини, чим і спробувало скористатися під час Галіційської битви австрійське командування. 8-ма російська армія, що перейшла р. Збруч 5 (18) серпня 1914р., спочатку наступала по фронту Ходорів – Галич, з метою перешкодити противнику відійти за р. Дністер. У зв’язку із тяжким становищем на фронті головнокомандувач Південно-Західного фронту поклав 11 (24) серпня на 8-му армію таке завдання: загальний напрямок на м. Рогатин, вести корпуси уступами, щоб бути готовим розвивати удар на Львів чи за Дністер, згідно з обстановкою, а 12 (25) серпня 8-й армії у зв’язку із погіршенням обстановки, дано вказівку рухатися на Бережани-Бібрку для дій в напрямку фронту Львів-Миколаїв. Після початку бойових дій, 8-ма армія Брусілова з причин, наведених вище, після переходу кордону просувалась вперед, й майже не зустрічала спротиву противника аж до Тернополя, зайнятого російськими військами 10 (23) серпня 1914р. і Чорткова. А після того, як австрійці були розбиті на р. Серет, вони вирішили дати бій російським військам на р. Гнила Липа, на правому березі якої було сконцентровано значну кількість австрійських військ. Згідно планів австрійського командування 3-тя австрійська армія генерала Брудермана на р. Гнила Липа мала скувати 3-ю російську армію, а 2-га австрійська армія генерала Бем Єрмолі, що воювала на Рогатинщині, групою генерала Крага мала нанести удар у фланг і в тил російської 8-ї армії – від Рогатина і Галича. На протязі трьох днів на цьому рубежі йшли жорстокі бої, які, як вважає генерал Брусілов, були першою справжньою битвою його армії. 8-ма російська армія о 3-й год. 28 серпня (за старим стилем) рухалася у загальному напрямку на м. Бібрку. До вечора цього дня, зробивши переходи більше 50 км., її корпуси досягнули: VII корпус району с. Дунаєва; XII корпус району с. Стратин – м. Рогатин, VIII корпус зайняв район с. Лучинці – с. Желібори., й таким чином охопили фронт через увесь Рогатинський повіт. Таким чином, саме частини XII-го та VIII-го корпусу 8-ї російської армії оперували під час битви на р. Гнила Липа на Рогатинщині, а пізніше в районі Фірлеєва на територію Рогатинщини вийшов VII-й корпус. Командувач австрійською армією передбачав зустріти на Гнилій Липі біля Рогатина наступ російських військ групою Мейкснера (VII корпус, 20-та дивізія, 105-та ландверська дивізія, 12-та марш. бригада, 8-ма кавалерійська дивізія) й атакувати їх у фланг від Галича групою Крага (38-та 43-тя дивізії, 103 ландверська бригада). Але о 17 год. 29 серпня група Мейкснера отримала новий наказ надати допомогу правому крилу XII австрійського корпусу, наступаючи частиною сил у північному напрямку. В XII російському корпусі 19-та дивізія при підході 29 серпня до р. Гнила Липа вступила в бій з 20-ю австрійською дивізією та спішеними частинами 8-ї кавалерійської дивізії, що займали сильно укріплену позицію у 8-ми км. східніше Рогатина (імовірно, в районі сіл Підвиння, Кутці). Тільки пізнього вечора, маючи значні втрати, частини 19-ї дивізії збили противника штиковим ударом та зайняли висоти лівого берега річки. Продовжуючи просуватися з боєм до ріки 19-та дивізія після заходу сонця оволоділа Рогатином і переправами через р. Гнила Липа і ближче до ночі закріпилась на фронті с. Підгороддя – м. Рогатин, на тісному проміжку, шириною близько 12 км.. Між 19-ю дивізією і лівим флангом VII корпусу вели наступ 1-ша бригада 12-ї дивізії і 65-та дивізія, і тут же на ділянці Гнилої Липи від с. Фірлеєва до Підгороддя діяли 10-та і 12-та кавалерійські дивізії. Через горбисту і лісисту місцевість ці частини повільно наближались до ріки і тільки до вечора зайняли фронт від с. Фірлеєва до с. Руда, забезпечивши стикування VII і XII російських корпусів. Після 17 год., коли 34-та австрійська дивізія групи Мейкснера спробувала наступати на північ через с. Руда на підтримку правого крила XII австрійського корпусу, однак 65-та російська дивізія своїм вогнем затримала цей рух. Наступного дня, на світанку, 30 серпня, бій біля м. Рогатина поновився на ділянці 19-ї дивізії, яка поступово продовжувала тіснити частини 20-ї австрійської дивізії і 12-ї марш. бригади на висоти західніше Рогатина. До австрійців всю ніч прибували частини VII австрійського корпусу, які стали поширюватися на Руду, однак спільним ударом з півночі 1-ї бригади, 12-ї піхотної і 12-ї кавалерійської дивізії, цей наступ був остаточно зупинений. Не зважаючи на серйозний спротив австрійців і значні втрати 19-ї дивізії (за 2 дні до 50% складу), XII-й російський корпус не тільки утримав своє розташування, але навіть просунувся у с. Підкамінь до висот лівого берега р. Свірж, на яких зайняли позицію 34-та і 20-та австрійські дивізії, що відступали і 12-та марш. бригада. Особливо тяжке становище склалося до ночі на ділянці 19-ї російської дивізії, яка, не маючи будь-яких резервів, окопалась на позиціях західніше Рогатина, маючи у себе в тилу палаюче місто і знаючи, за повідомленнями місцевих жителів, що попереду на станції Псари, продовжується висадка частин VII австрійського корпусу. Сусідній на південь VIII російський корпус на протязі 29 серпня зав’язав зустрічний бій з наступаючими частинами груп Мейкснера і Крага: 14-та дивізія була атакована біля с. Лучинці 17-тою австрійською дивізією та була вимушена перейти до оборони. До вечора 14-та російська дивізія, підтримана 2-ма полками 3-ї стрілецької бригади, що підійшли із XXIV російського корпусу від с. Дрищева, після завзятого бою оволоділа до ночі обома берегами Гнилої Липи в районі на південь від Рогатина, створивши стійке становище на правому фланзі VIII-го російського корпусу. Водночас в 15-тій російській дивізії біля с. Желібори створилося досить тяжке становище. Група Крага наступала від Галича 43-ю дивізією і 103-ю ландверською бригадою і від Маріямполя 38-ю дивізією, до 16 год. досягнула фронту Кінашів – Гербутів та загрожувала обходом лівого флангу VIII-го корпусу. Цей наступ примусив 15-ту російську дивізію перейти до оборони й вона протягом дня стримувала наступ противника, очікуючи підходу 48-ї російської дивізії, направленої на підтримку VIII-го російського корпусу від Монастириська через Дрищів. 30 серпня VIII-й російський корпус продовжував обороняти позиції вздовж Гнилої Липи від Рогатина до с. Желібори, очікуючи підходу до свого лівого флангу 48-ї російської дивізії. Під вечір цього дня 17-та австрійська дивізія знову атакувала на ділянці 14-ї російської дивізії, однак була відкинута з великим втратами. За результатами боїв 29 і 30 серпня до кінця другого дня боїв всі наступальні спроби австрійців були остаточно припинені. Важливим чинником успіху російських військ варто віднести влучний вогонь 3-дюймових швидкострільних батарей. В районі Рогатина на ділянці XII-го російського корпусу щільність вогню доходила до 13 гармат на 1 км проти 6,5 гармати, що були в австрійців. Останні всюди були вимушені перейти до оборони, а на 15 км ділянці в районі Перемишлян кинули свої позиції і були у повному відступі за р. Свірж. Те, що фатальну для австрійського війська роль під час Галіційської битви зіграли недоліки австрійської артилерії, визнають і австрійські історики, наприклад, як відзначає Е. Цьольнер, австрійська артилерія із своїм резервом набоїв залишалася далеко позаду німецької, французької та російської армій; виняток становила тільки техніка важкого типу, яка однак буде застосовуватися австрійцями значно пізніше, під час позиційної війни. У зв’язку із загрозливим становищем, 2-й австрійській армії наказано відвести Рогатинську групу (VII корпус, 20-та піхотна дивізія, 8-ма кавалерійська дивізія, і 12-та марш. бригада) за укріплену лінію Ходорівських ставів, а інші частини армії розташувати більш зосереджено. 31 серпня 1914р. частини 8-мої російської армії в районі Рогатина займали наступне становище, частково перейшовши на західний берег Гнилої Липи: XII корпус в районі с. Руда – м. Рогатин; в VIII корпусі 14-та дивізія західніше с. Бабухова. Зранку 31 серпня відновився вогневий бій на ділянках VII і XII російських корпусів, при чому VII австрійський корпус пробував продовжити наступ на с. Руда в обхід лівого флангу VII російського корпусу, але цей наступ до полудня був зупинений частинами 12-ї російської дивізії. Бажаючи розвинути успіх минулого дня та остаточно зламати спротив австрійців, які ще стримували наступ на захід від Рогатина сильно постраждалої 19-тої російської дивізії, Брусілов направляє частини 12-ї дивізії на Підкамінь для охоплення, а на Стрілища – для обходу VII австрійського корпусу. Наступаючи з фронту 19-та дивізія оволоділа станцією Псари. Успіху росіянами було досягнуто порівняно легко, так як австрійці почали відходити на укріплені позиції до Ходорівських ставів. В подальшому австрійці на новий рубіж вже відступали поспішно, кидаючи зброю, провіант та обози. За результатами боїв на р. Гнила Липа фронт відкотився за межі Рогатинщини, 20 серпня (за іншими даними – 22 серпня) 8-ма армія захопила Галич, а 21 серпня (3 вересня) (дати – за новим стилем літочислення) – Львів, після чого, а австрійським командуванням було прийнято стратегічне рішення відвести австро-угорських армії за р. Сан. Наслідки Галіційської битви були важкими як для австрійських армій, так і для морального стану австро-угорських військ, які на початку війни з великим піднесенням йшли в бій, однак після нищівних поразок у описаній битві вже не змогли до кінця війни відновити належний бойовий дух, суттєво втратили боєздатність і характеризувались російським командуванням у цьому відношенні як «другосортний матеріал». По завершенні Галіційської битви та евакуації австрійських військ, Східну Галичину повністю окупували російські війська, після чого було встановлено російську окупаційну адміністрацію, що переслідувала цілком визначені цілі російської імперської політики на завойованих територіях, в тому числі і на Рогатинщині. Перші розпорядження щодо організації управління зайнятими російськими військами територіями були зроблені 10 (23) серпня 1914р. командувачем 8-ї армії Південно-Західного фронту генералом А.А. Брусіловим. Водночас російське командування не досягнуло своїх стратегічних цілей – австрійсько-угорська армія не була розгромлена, а її командування зуміло забезпечити організований відступ військ на нові рубежі, що в подальшому стало основою для Горлицького прориву 1915р., завдяки якому майже вся Східна Галичина знову була звільнена від російських військ. Отже, як бачимо на початку війни, фронт через Рогатинщину прокотився дуже швидко через стрімкий наступ російських військ, та нездатність австро-угорських військ стримати цей наступ. Однак не зважаючи на це, початковий етап війни спричинив страшні руйнування на Рогатинщині – масивне використання артилерії призвело до спалення Рогатина та Стратина-міста значних руйнувань кожного із населених пунктів, біля яких хоча б на короткий час затримувався фронт. Але конкретні наслідки першого етапу війни потребують детальнішого дослідження. До цього необхідно також додати реквізиції продовольства та фуражу, арешти українців австрійською владою на початку війни – для жителів Рогатинщини почався тривалий період воєнних лихоліть, що тривали з незначними перервами аж до середини 50-х років XX ст. Але це вже зовсім інша історія. Р. Москаль, м. Харків | 
