Після занепаду в XI ст. Хазарського каганату кримські караїми зберегли самостійність в окрузі Кирк-Йер неподалік від м.Бахчисарай. У 1246 р. караїми потрапили  із Криму в Галичину. Так караїзм став відомим у Західній Україні. Етно-конфесійні громади кримських караїмів з’явилися в Галичі, Львові, Луцьку та в інших містах цього краю.
Перша документальна згадка про галицьку караїмську громаду датується 1578 роком. Тоді король Стефан Баторій підтвердив локаційний привілей галицьких караїмів і гарантував їм збереження давніх прав та звичаїв (мали право вільної торгівлі нарівні з іншими мешканцями міста).
Караїмська традиція стверджує, що караїми поселились у Галичі ще в середині ХІІІст. (1246р). Про це свідчив запис у старій релігійній книзі, яка згоріла під час пожежі 1830р. Копію запису у 1813р. зробив для галицько-львівського митрополита Ангеловича газан Абрагам Леонович. Запис той повідомляв, що за умовами договору, який уклали між собою хан Батий і галицький князь Данило, хан дозволяв сотні караїмських сімей, які проживали в Криму, переселитись до Галича для ведення торгівлі між Сходом і Даниловим князівством.
Галицькі караїми протягом століть підтримували досить активні економічні та культурні контакти з кримськими караїмами.
Оселились караїми у Галичі біля Ринкової площі. Вулиця має дуже зручне розташування: тягнеться вздовж правого берега Дністра і виходить на головну Ринкову площу міста – Майдан Різдва. З цього випливає, що караїми мали великий вплив у міському середовищі галичан. 
Історію галицьких караїмів детально почали фіксувати з поч. ХVIIIст. В люстрації королівщини за 1747 р. згадується у Галичі вулиця Караїмська, на якій проживало тоді 19 караїмських родин, а один із них – Нухін, займався гончарством. У Галичі переважно проживало не більше 2-3-ох сотень караїмів. 
Про Караїмську вулицю в Галичі є свідчення на сторінках часопису «Mysl karaimska» 1924р., записані Зарахом Зараховичем: «Караїми в Галичі переважно проживали на Караїмській вулиці, яка тягнеться вздовж ріки Дністер, беручи свій початок від металевого мосту через цю ріку. Це є перша вулиця, яку мандрівник, йдучи із залізничної станції до міста, міг побачити. Недавні ще ті часи, коли вулиця Караїмська була направду караїмською і взагалі все, що знаходилося на ній, було караїмським. Тут можна було почути тільки караїмську мову і все на ній нагадувало про караїмів. Вулиця також вражала своєю бездоганною чистотою та білизною своїх будинків. На перший погляд значно відрізнялася від інших вулиць міста, а особливо від сусідських, справляючи враження, що це цілком інший світ». 
Літопис галицької караїмської громади вела Яніна Львівна Єшвович. З її даних дізнаємося, що у 1913 р. на Караїмській вулиці спалахнула пожежа, яка знищила більшу частину будинків. Згорів дах та інтер’єр кенаси. У1914 р. почалася Перша світова війна. Всі караїмські мужчини були мобілізовані. Місто захопили російські війська. Після їх відступу почалася холера, від якої померло сімнадцять караїмів. Коли Галич знову став ареною воєнних дій, караїми, як і інше цивільне населення, змушені були за наказом військової влади евакуюватися з міста. Покинуті житла були пограбовані німецькими солдатами, розібрані на будівельні матеріали та для опалення. Вцілів лише один старий будинок і дощенту була пограбована кенаса. Після закінчення війни всі караїмські мужчини повернулися додому: ні один з них не загинув. У 1919-1920 рр. спалахнула епідемія тифу, жертвами якої стали семеро караїмів. 
Міжвоєнні роки були періодом активного розвитку громадського та культурного життя караїмів Галича. У 1934 р. зібранням громади було вирішено збудувати Народний дім. Він став місцем проведення різноманітних культурних заходів. На 1939 р. караїмська громада Галича складалася із 122 представників, об’єднаних у 30 родин. Чотирнадцять родин проживало на вулиці Караїмській, вісім – на іших вулицях Галича, ще вісім – у с.Залуква. 
В 1940р. помер останній галицький газан Марк Леонович. Після його смерті Богослужіння в кенасі відправляв шамаш Мойсей Шулімович. Завдяки йому під час знищення кенаси зберігся вівтар та предмети релігійного культу. 
На початку 1960рр. з метою запобігти закриттю кенаси до Галича приїжджав тракайський уллу-газан Фіркович Семен Адольфович. Та незважаючи на старання караїмів, кенасу закрили. У 1985р. її зруйнували. 
Вулиця Караїмська була осередком релігійного, культурного, суспільного життя караїмів у Галичі. Тут знаходилися їхні домівки, кенаса – центр духовності, Народний дім тощо.
За радянських часів вулицю Караїмську перейменували на вулицю Щорса. І лише із здобуттям незалежності України вулиця отримала своє попереднє ймення – Караїмська.
На 2005 рік у Галичі було 11 караїмських будинків кін.ХІХ-поч.ХХст. Вони мають традиційне для містечкової архітектури планування, характерне для свого часу. В центральній частині вулиці була розміщена кенаса. ЇЇ перша дерев’яна споруда побудована у ХVІст. Під час пожежі 1830 р. вона повністю згоріла. Під керівництвом газана Абрагама Леоновича(1801-1851) караїми побудували нову муровану кенасу. Це була квадратна в плані споруда з настінним декором у стилі класицизму. З кожного боку, крім тильного, у верхній частині були півкруглі вікна. Головний фасад увінчував декоративний фронтон, плавний контур якого прикрашали фігурні вази на квадратних стовпчиках. На стіні фронтону були розміщені барельєфні зображення зірки Давида на тлі арабесок. 
На початку ХХ ст. в Галичі проживало 167 караїмів. У 2002 році було семеро – Сабіна Зайончковська, Ада Зарахович, Амалія Дурнєва (Зарахович), Людмила Шугурова (Єшвович), Яніна Львівна Єшвович, Яніна Йосипівна Єшвович, Шимон Морткович. У 2012р. їх залишилося троє – Ада Зарахович, Людмила Шугурова (Єшвович), Шимон Морткович. Ада Зарахович відійшла у вічність 19 березня 2013р. На сьогоднішній день галицька караїмська громада представлена в складі двох осіб – Людмили Шугурової (Єшвович) та Шимона Мортковича.
Із записів дослідника галицьких караїмів Наталії Юрченко дізнаємося, у яких будинках у ХХ ст. на вулиці Караїмській проживали галицькі караїми.
Дотепер історія галицьких караїмів детально не вивчена науковцями. Початок фундаментальних досліджень історії караїмів Галича розпочав Іван Юрченко, уклавши каталог «Караїмське кладовище біля Галича», відкривши з допомогою голови галицької караїмської громади Яніни Львівни Єшвович Музей Караїмської історії та культури НЗ «Давній Галич» на Майдані Різдва, 33. Там проживала родина Абрагамовичів Новаха та Сабіни. Дочка Яніна Козуліна (Абрагамович) (16.07.1930 – 17.01.1993) працювала терапевтом у Галицькій районній лікарні; Анна Харченко (Абрагамович) (1.12.1921 – 25.04.1996) – у Галицькій районній санстанції; Ніна Максимівна Козуліна (14.04.1959 – 3.03.1997) – онука, навчалася у Тернопільському фінансовому інституті. Тепер у цьому будинку знаходиться Музей караїмської історії та культури НЗ «Давній Галич».
Історія, теперішній стан караїмської громади міста Галича та подальше її дослідження є майбутнім Музею караїмської історії та культури НЗ «Давній Галич» і належить сучасним науковцям. На вулиці Караїмській і сьогодні, як і за часів князювання Данила Галицького, вирує життя, сповнене надій, добра, щастя, переживань, спогадів та віри.
Кисмет болса. Якщо долі буде завгодно, культура та історія галицьких караїмів не зникне за доброї волі тих, від кого це залежить. 

Надія Васильчук, молодший науковий співробітник

Музею караїмської історії та культури НЗ «Давній Галич»