Стаття «Де народився Анатоль Курдидик?» (газета «Галичина» за 26 серпня ц. р.) не залишилась непоміченою. Через кілька тижнів після публікації відгукнувся син письменника Левко Курдидик, учитель української мови у Канаді. Зав’язалось листування, пан Левко надіслав копії деяких документів з сімейного архіву та передав для обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка три книжки свого стрия письменника Ярослава Курдидика і томик оповідань та есеїв «Записки з буднів» свого батька. Нагадаю, що Анатоль Курдидик — журналіст дорадянських часів у Львові, а пізніше в Канаді, письменник, редактор. А. Курдидик є автором унікальної за змістом праці «Друковане слово в Коломиї» («Коломия і Коломийщина», Філадельфія, 1988 р.), яку варто б перевидати окремим виданням у серії «Коломийська бібліотека». В мережі інтернет (Вікіпедія) охочі можуть ознайомитися з біографією письменника, його журналістською діяльністю й творчим доробком починаючи з 1924 року, які розмістив Левко Курдидик. Завдяки надісланим нотаткам письменника, пошукам архівних джерел вдалося розкрити деякі білі плями в біографії А. Курдидика, пов’язані з Коломийщиною і зокрема з Марківкою. Як уже писалося, Анатоль Курдидик народився 24 липня 1905 р. не в Марківці, а в Підгайцях на Тернопіллі, де його батько був сотрудником місцевої церкви. У своїй першій публікації 1991 року сам А. Курдидик писав, що у Марківці його прадід по материнській лінії був парохом і тому там проживала його мати після смерті батька. Проте письменник помилявся. Його прадід о. Михайло Стеблецький гербу Остоя хоч і прожив останні 38 років на Коломийщині, у Марківці ніколи не проживав. Як вдалося встановити, о. М. Стеблецький народився 1803 року, висвятився у 1833-му. Спочатку служив на парафії Фітькова і Цуцилова Надвірнянського деканату, в 1838—1839 рр. — у Кам’янці Великій, а з 1841-го і до смерті, яка настала 8 квітня 1876 року, — у Дебеславцях. Більше про походження о. Михайла поки що встановити не вдалося, але він міг бути сином о. Василя Стеблецького (1764 — 13.10.1839), пароха Рожнева (мабуть, не випадково о. Михайло назвав свого сина іменем Василь). із дітей отця Михайла відомо тільки про двох синів — Рафаїла і Василя. Рафаїл Стеблецький, дід Анатоля Курдидика, народився у Дебеславцях 1842 року. Обіймав високу посаду у податковому уряді Галицького намісництва. Його дружиною була Вільгельміна Гакер-Колянковська, що походила з німецького роду, навіть розмовна мова у неї вдома була німецька. Мали двох синів — Євгена (1887—1921) і Володимира, що став священиком і служив на парафії у Новому Милятині на Львівщині. Намір дочки Стефанії вийти заміж за випускника Львівської духовної семінарії Петра Курдидика Рафаїл не схвалював, вважав його не рівним собі. До речі, Анатоля було названо так на честь брата бабці Вільгельміни Анатоля Колянковського. Помер Рафаїл Стеблецький 1922 року і похований у родинній гробниці на Личаківському цвинтарі (поле № 78). Роки життя Рафаїлового брата Василя з Печеніжина невідомі, у родині Курдидиків зберігається виписка з Коломийського земельного кадастру, в якій вказано, що після смерті Василя його спадкоємцями стали Стефанія Курдидик та її наймолодша дочка Лідія (по чоловікові Сметанюк). Спадок був дуже великим, Стефанії дісталось 112 га орної землі, 140 га сіножатей, 58 га пасовищ, 20 га чагарнику і 18 га невжитків, всього 348 га. Така ж площа землі дісталась її дочці Лідії Курдидик. Після смерті чоловіка у 1919 році мати Анатоля переїхала до Марківки і проживала на Коломийщині до кінця життя. Була освіченою жінкою, писала вірші, які друкувала в релігійних виданнях. Анатоль Курдидик за життя не раз говорив, що його рід по матері походить з Коломийщини. Мабуть, тому й просив: «...не викреслюйте мене з Коломиї!». Михайло СТУЛЬКІВСЬКИЙ, Краєзнавець |
