У другий половині ХІХ століття центр міста нагадував один величезний базар.
Торгували всюди – на теперішньому Вічевому майдані, на площі Міцкевича, навколо ратуші та ще бозна де. Влада Станиславова намагалася зігнати торговців у якесь одне місце і, нарешті, їй це вдалося, пише “Репортер”.
Після кількох невдалих спроб забрати вуличну торгівлю з центру магістрат таки переміг. Наприкінці 1895 року гендлярі з площі Міцкевича переїхали на так званий «пляц Тринітарський». Колись поруч містився монастир римо-католицького ордену тринітаріїв, через який площа отримала свою назву.
Сюди приїздили ґаздині з навколишніх сіл, що торгували городиною. Місце було вдале, адже поруч пролягала вулиця Галицька, якою селяни добирались до середмістя. Санітарно-гігієнічні умови на базарі були далекі від ідеальних, товари часто лежали прямо на землі. Журналіст Ясь Недопитальський зробив колоритну замальовку торгового дня у 1905 році:
«На Ринку й на Тринітарській площі також великий рух. Тут, поруч з усім, що свята земля родить, біля яток з тканинами, черевиками, фруктами – жид розклав свій товар на землі і рекламує: «Кожна штука тільки 5 центів, картинки по 2 центи, горщики, каструлі». Поміж покупців ходить поважного вигляду охоронець правопорядку, пильнує своїм оком, аби у продавців чогось не пропало».
Традиційно ринки вважалися зоною підвищеної кримінальної небезпеки, тут велике скупчення людей, роздолля для кишенькових злодіїв. Втім, самі торговці теж були не без гріха.
Краєзнавець Олена Бучик наводить цікаві факти, як недобросовісні продавці впарювали довірливим клієнтам стару яловичину під виглядом ніжної телятини. Також махлювали із несвіжою сметаною. Туди додавали крохмаль, борошно, молоко й поташ, через що сметана отримувала «друге дихання», ставала білосніжною та смачною. Бувало, що продавці маніпулювали з вагами, підпилювали гирьки аби обважувати покупців.
Магістрат намагався з цим боротись і у 1902 році ввів посаду торгового комісара. Ним став такий собі пан Банах, який борознив ринкові простори, виявляючи неякісні продукти та фальшиві ваги. Газети писали, що він ледь не щодня конфісковував протерміновані яйця, масло, сметану та інші харчі.
Корона поступається злотому
Під час Першої світової та Українсько-польської війни буйним цвітом розквітнув чорний ринок. Аби прогодуватися, люди тягли на продаж майже все – від порцелянових слоників до грамофонів. Ціни лізли вгору. Наприклад, за ЗУНР хліб продавали по талонах. У спеціальних магазинах можна було придбати буханець за одну корону. Щоправда, розтягнути його треба було на два тижні. Втім, на базарі хліб продавали вільно – за 13 корон.
Коли поляки закріпились у Галичині, країну накрила гіперінфляція. Першою національною валютою стала польська марка. За рівнем девальвації вона обійшла навіть сумнозвісний український купоно-карбованець. Коли у 1924 році ввели злотий, то його обмінювали за 1 мільйон 800 тисяч марок.
У 1930-х міська влада вирішила перенести торгівлю з Ринку на Тринітарську. Це було зумовлено реконструкцією ратуші, в якій планували розмістити Покутський музей, бібліотеку імені Смагловського, міський архів і ресторан. Відтак площа Ринок мала перетворитись на культурний центр, куди ніяк не вписувались торговці помідорами й кабачками.
До переїзду ґрунтовно підготувались. На Тринітарській площі спорудили цегляний м’ясний павільйон круглої форми, дерев’яний молочний павільйон, розширили торгові ряди. Базар не обмежувався однією площею і займав територію між сучасними Галицькою, Старозамковою та Дністровською.
Влада помінялась, але базарні «традиції» залишились. Тут продовжували обважувати, обдурювати й обкрадати покупців. Письменник Горацій Сафрін у збірці єврейського гумору «При шабатових свічах» наводить характерний анекдот:
«У Станиславові, на ринку, серед людського натовпу стоїть швець Арон Каплан: то лапається за голову, то нервово перевіряє свої кишені. Репетує:
– Ґвалт! Обікрали! Вбили, замордували! Нині ще мав гроші у кишені. Де мої гроші?!
– Пане Ароне, – гукнули його з натовпу, – пошукайте ще раз у кишенях.
Арон швидкими, нескладними рухами нервово обмацує одяг.
– Немає, немає!
– Пане Ароне, – зауважив хтось, – а чи зазирнули ви до тильної кишені споднів?
Каплан з-під лоба глянув на «радника».
– Теж сказанув! Як я туди можу зазирнути? Якщо їх ще й звідти вкрали, то цілком пропаду…».
Ринок, що нагадував цирк
Совіти нарекли базар «Колгоспним ринком» і зробили його суто продуктовим. Центральний вхід розташовувався з боку теперішньої вулиці Шеремети. Схоже, під час війни торгівля на сусідній площі Ринок знову відродилась, адже у 1945 році виконком заборонив «стоянку коней і торгівлю з возів на території колишньої ратуші».
На старих фото добре видно криті дерев’яні прилавки, пофарбовані у брудно-голубий чи темно-зелений кольори. Там же стояли водяні помпи, біля яких можна було одразу помити придбані овочі.
Колгоспний ринок мав кілька локацій. М’ясо, молоко та овочі продавали прямо на площі. До речі, за совітів вона перетворилась на вулицю Старозамкову, а сусідню вуличку Тринітарську перейменували на Колгоспну. Птицю (живу й забиту) продавали у теперішніх квіткових павільйонах, дині та кавуни – на майданчику, де тепер казначейство (колишній банк «Україна»). По неділях продавали акваріумних рибок, хом’ячків, черепах та іншу живність.
Однак у кулуарах міськвиконкому вже зародився амбітний план. У 1966 році «Прикарпатська правда» повідомила, що незабаром почнеться спорудження нового ЦУМу, а після його завершення візьмуться за критий ринок. Будівельні роботи стартували у 1972-му. Архітектором був Зеновій Давидюк, який кардинально переробив типовий радянський проект. Він запропонував ідею купола, що складатиметься зі збірних залізобетонних складок трикутної форми. Об’єкт такої складності будувався у СРСР вперше. Новий ринок мав діаметр купола 78 м, висоту від 7 до 15 м, загальну площу – 4500 м кв.
Втім, спорудження ринку затягнулося настільки, що він здобув статус довгобуду. Врешті-решт базар домучили – урочисте відкриття відбулось 4 березня 1989 року. Він обійшовся у 3 млн рублів, був розрахований на 1010 торгових місць (разом з літніми павільйонами), стіни викладені мармуром, колони облицьовані травертином, підлога встелена гранітом. Загальна площа торгових залів збільшилась до 7000 квадратів, газетярі писали, що «ця оригінальна споруда зі скла і бетону чимось нагадує театральний ансамбль чи цирковий манеж».
Колгоспний ринок швидко перебрався у нове приміщення, а старі торгові ряди розвалили. Дітлахи тоді непогано заробили, нишпорячи по розламаних прилавках і вигрібаючи цілі жмені монет, серед яких траплялись навіть польські. Що чекало на старий базар?
Краєзнавець Володимир Полєк писав у 1994 році, що «найближчим часом Колгоспний ринок набуде зовсім іншого вигляду. На конкурсі на найкращий проект забудови цієї історичної частини обласного центру найкращим визнано проект архітектора з філії «Діпроміст» Т. В. Жука. У ньому органічно поєднано старовину і потреби завтрашнього дня. Тоді зникнуть і невеличкі крамниці, що були побудовані у 30-х роках, у яких розміщувались і поки що розміщуються крамниці з різними продовольчими і промисловими товарами».
Але економічний спад дев’яностих не дав можливості реалізувати цей проект. На території колишнього Колгоспного ринку утворився речовий базар, що отримав народну назву «П’ятачок». У 2000-х там хотіли забабахати величезний торговий центр «Траян», на щастя, завадила фінансова криза. Зараз територія ринку в оренді. Бізнесмени хочуть забудувати площу, громада ратує за облаштування там скверу. Цікаво, хто переможе?
Іван Бондарев | 
