25 березня минає 145 років від народження Архіпастиря, який понад 40 років (1904-1945) очолював Станиславівську (Івано-Франківську) Єпархію. „З Єпископа можна здерти мітру, відібрати відзнаки і окраси його достоїнства, можна його вкинути до в’язниці і закути в кайдани, однак самого достоїнства і влади його ніяка сила світу цього не може йому відібрати і він і з в’язниці, подібно, як св. Апостол Павло, буде управляти своїми вірними. Якраз тоді він буде найсильніший. Не про Церкву, отже, не про віру і релігію я переживаю, але я боюсь про добро і долю цілого мого народу. Бо де влада і повага Церкви знехтувана, чи там можливий послух і пошана для всякої іншої влади? Чи можливий там лад, порядок і спокій? Де Церква переслідувана, де віра і релігія понижена, де Духовество зневажене, чи там нарід може правдиво поступати і правильно розвиватись? Чи там всякий дорібок не обернеться на загибель свого народу?”. Ці вражаючі, пророчі слова Блаж. Священномученика Григорія Хомишина взяті з одного з його останніх пастирських звернень до свого духовенства і віруючого люду, незадовго до його мученичої смерті у Лук’янівському СІЗО м. Києва, яка настала 28 грудня 1945 року після кількамісячних катувань, принижень і знущань. Владика Григорій передбачав Голготу своєї Церкви і народу. А тому усіма своїми духовними силами намагався підтримати у зневірених віру, у застрашених – мужність і надію, у збайдужілих і твердих серцем – любов. Впродовж усього свого архіпастирського служіння він чував не тільки про духовне добро України, але й про міцність її національного духа, про її державне майбутнє. Єпископ Григорій любив Бога усім серцем і душею, а своїх духовних дітей – більше як самого себе. І ТОМУ ГОВОРИВ ПРАВДУ, хоч якою гіркою вона б не була. Його критикували, зневажали, ображали як чужі, так і свої, а він стояв мужньо та твердо в обороні Божої істини і справжнього духовного добра рідного народу, головним джерелом якого вважав католицьку віру. Сьогодні Священномученик Григорій повертається до нас. Він промовляє до нас своєю багатющою духовною спадщиною, взиває і чуває з Неба своїм батьківським заповітом. Нещодавно, після 80-річного забуття, у видавництві „Нова Зоря” вийшла друком його цінна праця „Українська проблема”. Це всесторонній погляд Архіпастиря на стан і перспективи державотворчої формації українського суспільства під оглядом релігійно-богословським, суспільно-політичним і соціально-економічним. Найбільше Владика переймався і журився роздробленням і взаємопоборюванням всередині українства, повсякчас закликаючи до національного примирення і порозуміння, як запоруки у побудові суверенної держави та суспільного устрою, заснованих на Божому законі і моралі. Ось його золоті слова з названої книги: „Любов до свого народу, - як будь-яка інша чеснота, яка не виконується без жертв і праці, - вимагає терпіння, терпеливості, витривалості й самозречення. Така любов не занепадає від спротиву, заподіяної кривди і невдячності, не шукає тільки свого задоволення, не очікує визнання від людей, не має на думці своєї власної користі, словом – не є самолюбною. Бо головний мотив такої любові – це любов до Бога...” Незабаром побачать світ й інші цінні перлини духовної спадщини Єпископа Григорія. Це – легендарна „Червона Книга” або Набоженство до Пресв. Христового Серця, яка витримала кілька перевидань ще за життя Владики, молитовник „Нехай прийде Царство Твоє” та його пастирські листи, зібрані у поважному томі-фоліанті. У своїй пророчій візії, на схилі життя Єпископ Станиславівський Григорій Хомишин писав: „Ми мріємо про Україну, нею зайняті наші гадки, наші бажання і стремління... Шукаймо Божого Царства в нас самих, стараймося те Боже Царство, його засади і права поширювати і примінювати в житті нашого народу. Тоді будьмо переконані, що Христос не забуде про нашу земну державу. ...Сиплемо пропам’ятні могили, ставимо на них хрести. Уважаймо однак, щоб вони не були для нашої слави, але для прославлення Ісуса Христа, бо інакше ми готові висипати могилу для цілого народу. Нехай ті хрести нам пригадують, що наш нарід має понести гідно свій хрест, що має понести жертву Ісуса Христа, бо тільки в святій жертві, тільки в хресті – Воскресіння” (24 жовтня 1941 р. Б.). Скільки разів ці слова Владики Григорія справдилися в новітній історії нашого народу, і чи не справджуються вони сьогодні на наших очах?! Блаженний Священномученик Григорій Хомишин мужньо і до кінця пройшов Хресною Дорогою свого Спасителя. Він ні на мить не засумнівався у своїй католицькій вірі і єдності з Апостольським престолом у Римі, віддавши за цю віру і єдність своє життя, надихнувши власною цілопальною жертвою тисячі і тисячі своїх духовних дітей. Він і нині закликає нас берегти свою правдиву віру як найбільшу цінність, не піддаватися на різні обрядові уніфікації та екуменічні компроміси, щоб у цій тимчасовій метушні не втратити Вічність. Тому Єпископ Григорій, йдучи за Учителем Церкви св. Августином, взиває до своїх духовних нащадків – дітей Української Греко-Католицької Церкви: „Поза Церквою можна мати все, тільки не спасіння. Поза Церквою можна мати духовний сан, таїнства, літургію, Євангеліє, віру і проповідь в ім’я Триєдиного Бога, але спасіння можна осягнути тільки у Католицькій Церкві”. о. Ігор ПЕЛЕХАТИЙ |
