Щороку напередодні Дня незалежності вже традиційно відзначаємо державне свято — День прапора. Заведено вважати, що на Прикарпатті синьо-жовтий стяг ще за радянських часів вперше було піднято в селі Воскресінцях на Коломийщині під час відзначення Шевченківських днів у 1989 році. Як очевидцеві подій, які відбувались у селі Братківцях Тисменицького району на початку 70-х років минулого століття, хочеться дещо згадати про ті часи. Мені відомо як мінімум про п’ять випадків, коли в Братківцях майорів синьо-жовтий прапор. Щоб досягти більшого резонансу, патріоти піднімали наш стяг у ніч напередодні 1 травня та 7 листопада. Прапор вивішували на найвищих деревах. Місця обирали різні: грушку біля колгоспного двору, кладовище в центрі села, дерева неподалік залізничної станції.

Дуже добре ці події змальовано в творах нашого славетного земляка братківчанина лауреата Шевченківської премії письменника Романа Федоріва. На жаль, жоден випадок вивішування синьо-жовтого прапора не минав безкарно для жителів села. Щодо них влаштовували справжній терор. У ті часи в селі працювала ціла оперативна група працівників КўБ, які облаштували під постійне місце перебування та ночівлі місцевий Будинок культури. За іронією долі, харчувались вони в Дмитра Олексина, 1922 р. н., який славився чудовим приготуванням м’ясних страв. Свого часу він був воїном УПА на псевдо «Береза». Про це йому згадали, на що він резонно відповів, що свій термін уже відбув. «Тоді я харчував наших хлопців, а тепер доводиться харчувати ваших», — казав він.
Кожен випадок підняття прапора ретельно розслідували, трусили все село. Працівників КўБ можна було зустріти в будь-який час дня чи ночі. Будь-яке необережне слово могло обернутися запрошенням в Івано-Франківськ на вулицю Чекістів (теперішня — Сахарова). Через таке пройшов не один братківчанин. Зокрема, Михайло Волосянко, 1928 р. н., відбув 15 діб арешту. Причетність до підняття прапора не змогли довести, і його звільнили. Василя Белея, 1932 р. н., та Василя Олексюка, 1944 р. н., теж арештували на 15 діб за підозрою у піднятті прапора, та їхню вину також не було доведено. 
Підняття прапора в Братківцях було зафіксовано і на початку 80-х років минулого століття. А в 1982-му відбулися події, які сколихнули всю івано-Франківщину. Тоді інтенсивно велось будівництво газопроводів для транспортування газу в Західну Європу. Наше населення не схвалювало того масштабного будівництва, тому що газифікацію місцевих населених пунктів не проводили. Тоді ж на трубі великого діаметру, яка стояла на стелажі запасу між Тисменицею і Хом’яківкою, появився надпис «Братам — газ, нам — труби». Всі, хто зранку їхав на Тисменицю чи на Коломию, бачили той напис. Розслідування проводили працівники КГБ, однак авторів його так і не знайшли, а сам напис замалювали чорною фарбою. 
На станції Братківці в той час вивантажували багато матеріалів для будівництва газопроводів, і однієї серпневої ночі був спалений потужний німецький підйомний кран. Розслідування цього випадку почалось відразу. За підозрою у підпалі були заарештовані Петро Процюк, 1912 р. н., Микола Панчишин, 1966 р. н., Михайло Войціховський, 1967 р. н. За рратами вони провели чотири місяці, однак вину їхню не довели. Між собою братківчани казали, що тоді була дуже темна ніч, тому «так сі стало». Після того Братківцями почали розповсюджувати провокаційні чутки: якщо в селі буде піднято синьо-жовтий прапор чи якісь інші дії, його буде виселено. Серед людей панувала атмосфера страху. 
Однак по якомусь часі в Братківцях біля теперішньої залізничної зупинки «Дачник» стався дещо дивний, з моєї точки зору, випадок диверсії на залізничній колії. В нічний час до рейки болтами було закріплено дві масивні металеві черги. Неважко здогадатись, що було б, якби на ту конструкцію наїхав не надто важкий дизель-поїзд. Однак на все є воля Божа і не так сталось, як комусь гадалось. На станції Надвірна дизель-поїзд дещо затримали, а першим відправили великоваговий вантажний потяг вагою понад три тисячі тонн. Потужний тепловоз серії ТЕ-3 зумів розрізати болт кріплення. Машиніст зафіксував сильний поштовх, однак поїзд не зійшов з рейок. Розслідування випадку розпочалось відразу. Особливо прискіпливо допитували працівників залізниці, однак особу винуватця не встановили. Винуватцем, як це завжди буває, виявився «стрілочник» — бригадир колії Михайло ільків, 1932 р. н. Під час слідчих дій у нього на подвір’ї знайшли металеві труби, які він планував використати для огорожі. Документів на труби не було, і свої три роки він отримав. Хто справжній винуватець тієї диверсії, невідомо й досі. А от кому вона на той час була вигідна, запитання риторичне і залишається відкритим донині. 
До речі, за дивним збігом обставин на тому ж місці торік вщерть згорів перший вагон і дизельне відділення пасажирського поїзда, який прямував на івано-Франківськ (про той випадок «Галичина» писала).

Ярослав Гап'як