ЖЕРТВИ СТАНІСЛАВСЬКОГО ГЕТТО

Гетто у Станіславі було створене наприкінці 1941 р. Воно розташовувалося у північно-західній частині міста і являло собою значну єврейську дільницю закритого типу, межі якої проходили сучасними вулицями Івано-Франківська: Устима Кармелюка, Набережна Бистриці Солотвинської, Галицька, Любомира Гузара, Пилипа Орлика, Івана Мазепи і Короля Данила.

Згідно з матеріалами архіву Яд Вашем, відома лише незначна частина євреїв з Галича, які впродовж 1942–1943 рр. були вбиті у станіславському гетто. В архівній справі подаються дані про 39 єврейських родин, які за фахом були: серед чоловіків (віком від 19 до 63 рр.) – перукарі, шевці, продавці, службовці, і жінок – домогосподарки (19–75 рр.). Вік вбитих дітей становив від 4 до 16 рр.

ТАБОРИ СМЕРТІ

Окрім станіславського гетто, значну кількість місцевих євреїв було відправлено до концтаборів. Зокрема, у радянських джерелах, датованих 1971 р., подається викривлена інформація щодо кількості євреїв з Галича – 800 осіб, яких було вивезено до табору Белжець. За матеріалами дослідження автора статті відомо, що у перші дні погромів у Галичі було вбито: 210 на Ринковій площі, 50 на міському кладовищі, близько 15 скинуто з мосту у воду і понад 200 розстріляно на поромі. Тобто кількість вбитих – близько 500 євреїв, що становило менше половини від загальної чисельності громади – 1060 осіб (станом на 1939 р.). Тому така кількість відправлених у Белжець є перебільшеною і неправдивою. Можливо, вона стосувалася євреїв з інших районів, яких було привезено у Галич, а потім відправлено з міського вокзалу до концтабору. До прикладу, у березні 1942 р. у Більшівцівському районі було арештовано 1378 євреїв та 107 українців. Згодом їх усіх було відведено на вокзал у Галичі, а потім відправлено у Белжець. В архіві Яд Вашем зберігається лише незначний перелік галицьких євреїв, яких було вбито у цьому концтаборі в 1942 р., зокрема: Ланґер Брорія (1924 р. н., медсестра), Дубестер Блюма (1886 р. н., домогосподарка), Ланґер Дуніо Давид (1924 р. н., учень), Ланґер Шльомо (1880 р. н., службовець), Дінер (Хамерман) Туся (1899 р. н., домогосподарка), Лангер Міріам (1921 р. н.), Дінер Зюня (1923 р. н.), Ланґер Артур (1926 р. н., учень). Також відомо, що в концтаборі Аушвіц впродовж 1942–1944 рр. загинуло декілька місцевих євреїв: Дрекслер Ґельб Гіза (1906 р. н.), Кохен Ґельб Берта (1900 р. н., домогосподарка), Камірлінґ Шльомо Шомек (1905 р. н., продавець), Ґельб Ізак (1912 р. н., продавець).

Отже, опираючись на вивчений архівний матеріал, можемо припустити, що загальна кількість жертв Голокосту в Галичі становить понад 1000 осіб (страчені на місці і вивезені в гетта та концтабори).

ТІ, ХТО ПЕРЕЖИВ ГОЛОКОСТ

В архівних документах Яд Вашему є незначний перелік євреїв з Галича, яким вдалося вижити під час Голокосту. Відомі деякі їх імена: Зусман Самуїл (1922 р. н.), Голубов (Беренфельд) Аліса (1927 р. н.), Розенблат Маркує (1921 р. н.), Розенблат Мордехай, Зізер (Дубестер) Фріда, Ріхтер (Лауфер) Сільвія (1937 р. н.), Лауфер-Давид Фріда (1912 р. н.), Лауфер Давид (1939 р. н.), Зільбер Ізидор, Гроскопф Хава, Цимерман Блума. В архіві Меморіального музею Голокосту зберігається історія Ріхтер (Лауфер) Сільвії та її родини, які зуміли вижити під час Голокосту.

Сільвія Ріхтер (уроджена Лауфер) народилася 14 березня 1937 р. в місті Галич у родині Шимона (1912 р. н.) та Фріди (1912 р. н.) Лауферів. Її батько був підприємцем середнього класу, володів пилорамою та крамницею господарчих товарів. У Сільвії був молодший брат Давид, народжений в 1939 р.

Після окупації Галича німецькими військами у 1941 р. родину Лауферів пограбували, а в їхньому будинку оселився офіцер СС. Після того як Шимона Лауфера побили за відмову виконати наказ, родина змушена була залишити місто і виїхати до с. Устя-Зелене (нині – Монастириська ТГ Чортківського р-ну Тернопільської обл.), де проживали батьки Фріди. Зрозумівши, що ситуація в селі також є небезпечною, родина разом з бабусею, дідусем та іншими родичами змінювала місце перебування, переховуючись у різних селах у пошуках безпечного укриття.

У 1942 р. бабуся Сільвії – Ривка Фріш, померла внаслідок розриву апендикса. У вересні 1943 р. родини Лауферів та Фрішів знайшли тимчасовий прихисток у польського господаря Плотковського в селі Ценів (нині – Козівська ТГ Тернопільського р-ну). Він надав їм сховок у сіннику над стайнею, де переховувалися дев'ятеро осіб. Невдовзі після їхнього прибуття з'явилися чутки про посилення німецьких облав, тому вони тимчасово ховалися у земляній канаві поблизу господарства.

Родини залишалися у Плотковського понад чотири місяці. Оскільки кількість людей у сховку була надто великою, дядьки Сільвії перевезли свої сім'ї на інші ферми. У середині грудня 1943 р. німецькі обшуки знову активізувалися, і Плотковський попередив, що надалі переховування в нього є небезпечним. Батько Сільвії вирушив до братів Фріди на пошуки нового укриття, однак за два тижні стало відомо, що його та одного з дядьків було вбито.

Сільвія, її мати Фріда та брат Давид вирішили залишитися на фермі ще на деякий час. Після звільнення села радянськими військами в липні 1944 р. родина перебувала у Плотковського ще два тижні, щоб переконатися у безпеці. Згодом Фріда повернулася до Галича, намагаючись розшукати родичів.

Невдовзі після цього родина перебувала певний час у радянському таборі, а згодом виїхала до Польщі. Короткий час мешкали в місті Битом (Польща), після чого переїхали до табору для переміщених осіб у Бабенгаузені (Німеччина). Через кілька місяців оселилися в Рошель-Ешенштруті поблизу міста Кассель. Після завершення війни мати Сільвії вийшла заміж за свого двоюрідного брата Лейба Давида, який служив у Червоній армії та розшукав її після визволення. Згодом родина емігрувала до CША.

Геноцид єврейської громади міста Галича в роки нацистської окупації був цілеспрямованим і систематично реалізованим процесом, який включав кілька послідовних етапів: 1) запровадження правової дискримінації, соціальної ізоляції та візуальної ідентифікації євреїв; 2) масовий грабунок, психологічний терор, примусова праця, а також тимчасове утримання жертв у приміщенні синагоги; 3) здійснення масових убивств у ході локальних погромів; 4) депортація та фізичне знищення єврейських родин у гетто та нацистських таборах смерті, зокрема в Белжеці та Аушвіці.

На підставі аналізу архівних джерел і усних свідчень місцевих жителів автору вдалося встановити імена виконавців злочинів, а також локалізувати ключові місця здійснення актів убивства – синагога, Ринкова площа, єврейське кладовище, Металевий міст, річка Дністер та міське пасовище. Упродовж 1941–1942 рр. у самому Галичі було вбито понад 500 осіб єврейського походження; інші мешканці були депортовані до станіславського гетто або ж знищені в концтаборах. Лише декільком єврейським родинам вдалося вижити в умовах Голокосту. Попри наявність іменного переліку жертв, він залишається неповним: на сьогодні ідентифіковано 287 осіб, що свідчить про необхідність подальших досліджень майбутніми науковцями та доповнення бази даних.

Станом на 2026 р. від культурної спадщини єврейської громади у місті частково збереглися – кладовище та будівля колишньої синагоги, які мають статус пам'яток історії та архітектури місцевого значення і перебувають під державною охороною.

Джерела:

- архівні установи: ДАІФО; ГАРФ; Yad Vashem Archives;

- монографії: «Історія міст і сіл Української РСР» (1971 р.); Фоєрман Ю. «Щоденник зі Станіслава (1941–1943 рр.)» (2008 р.);

- вебсайти: www.versii.if.ua; www.dw.com/uk; www.gettyimages.com.

Матеріал підготував:

КОЗЕЛКІВСЬКИЙ Володимир, дослідник історії Галича