25 листопада 1901 року в Станиславові відкрився притулок братів альбертинців, який надавав допомогу знедоленим мешканцям міста. Він знаходився по вул. Франка на місці сучасного інституту «Діпромісто». У вересні 1903 року журналіст газети «Кур’єр станиславівський» провів цілий день у притулку і описав свої враження від побаченого, пише Західний кур’єр: «Кожен, хто з вул. Сапєжинської заходить на вул. Камінського, бачить тут на початку по правій стороні довгастий одноповерховий будиночок, на якому висить хрест. Заходимо всередину. По лівій стороні знаходиться невелика кімната, щільно заставлена дощатими ліжками. Це щось типу шпиталю.

В Коломиї було відчуття, ніби місто зняло пальто з пам’яті й зайшло до зали разом із людьми. У Музеї історії міста не просто презентували книгу — там слухали тишу між словами, у якій живе справжня історія.

Друга частина книги Іллі Криворучка «Про що мовчать коломийські будівлі» вийшла не як продовження серії, а як новий рівень розмови. Бо коли місто вже заговорило — воно не зупиняється. Ця книжка не про фасади. Вона про час, що осів у штукатурці, про сліди людських доль у стінах і про пам’ять, яка не кричить — але чекає, щоб її почули.