25 листопада 1901 року в Станиславові відкрився притулок братів альбертинців, який надавав допомогу знедоленим мешканцям міста. Він знаходився по вул. Франка на місці сучасного інституту «Діпромісто». У вересні 1903 року журналіст газети «Кур’єр станиславівський» провів цілий день у притулку і описав свої враження від побаченого, пише Західний кур’єр: «Кожен, хто з вул. Сапєжинської заходить на вул. Камінського, бачить тут на початку по правій стороні довгастий одноповерховий будиночок, на якому висить хрест. Заходимо всередину. По лівій стороні знаходиться невелика кімната, щільно заставлена дощатими ліжками. Це щось типу шпиталю.

Брат Раймунд наглядає тут за хворими і їх лікує. Тут також розміщаються старші люди, які мають за своїми плечами славне минуле. Поряд із жебраком тут лежать колишній земельний радник і підприємець, яки колії Є й учасник визвольних повстань, який марно намагався відстояти с основному притулок займається хлопцями-сиротами. Тут є цілком п майстерня, де вихованці навчаються ремеслу і часом виготовляють с ще одна велика зала, де знаходяться робітники, що не мають роботи за яким треба слідкувати ретельніше. Тут вони принаймні можуть от якусь їжу, а часто і одяг. Кухня притулку велика, і тут готують їжу дл котлах. Порядок дня тут завжди однаковий. О п’ятій ранку дзвінок д пробудження, потім молитва. Далі хлопці йдуть до церкви на служб

кминним супом із хлібом. Хто хоче, залишається на навчання, втім, силує, тому при бажанні вони можуть і вийти погуляти до міста. У полудень Божою ласкою подається обід – зазвичай якась каша чи четвертій годині вечора – знову молитва і співання побожних пісень відпочинок, але перед вечерею брат, який керує притулком, ще огляд притулок замалий, щоб він міг умістити у своїх стінах усіх, хто цьог.

Підготувала Олена БУЧИК