В суспільстві побутує думка, що в сучасному світі все вже вивчено, все досліджено, все написано і лише щось надзвичайне може потрясти уяву перенасиченого інформацією обивателя. Минуло півроку, як вийшла в світ та дістала розголос книга «Світ східних галлів». Її написав Теодозій Король, який десятиліття досліджував походження свого народу, назв сіл, міст, рік, урочищ та всього, що оточує кожного з нас. Автор доказав, що галичани є окремою гілкою українського народу, а його праця є першою історією давньої Галичини.
В середині першого тисячоліття до н.е. Верхнє та Середнє Подністров’я було рідко заселено. В ті часи тут проживали автохтони впереміж з фракійськими племенами лаків, які прийшли з околиць Греції. Ці народи проживали родами та племенами, не знали письма, а знаряддя праці та зброя були кам’яні, дерев’яні та бронзові. На чолі племен стояли царі. Все в краї швидко мінялося, коли в IV та наступні століття до н.е. на Прикарпаття та Західне Поділля прибували племена кельтів, яких римляни за вміння добувати кухонну сіль назвали галами. В ті часи міцніючий Рим завойовував віковічні землі галів, а поневолених перетворював у рабів. Галли тікали. Їх племена були неоднорідні Та їх єднала мова, релігія та власне латинізоване письмо. Серед них були землероби та пастухи, гончарі та солевари, рибалки та металурги, які вміли з болотної залізної руди випалювати крицю, а шляхом її перековування діставати якісне залізо, з якого виготовляли дорогі в ті часи залізні знаряддя праці та зброю. Галли були добрими купцями та мандрівниками. Всьому побаченому і почутому вони присвоювали власні назви. Галли заснували не лише в Галичі, але й в навколишніх землях багато градів та поселень, які донині носять їх назви. На противагу галлам західним, які проживали на теренах Чехії, Австрії, Франції, Ірландії та Шотландії, автор галлів, що населяли землі Прикарпаття, Поділля та Розточчя, назвав східними галлами. Давні письменники та Михайло Грушевський називали їх бастарнами. Під такою назвою вони ввійшли в історичні книги. В суспільстві бастарнів зароджувалися елементи державності. Оскільки галли проживали впереміж з даками і ділили з ними владу над краєм, то історики їх державу називали Дакійською. В кількох главах книги «Світ східних галлів» описуються події, які відбувалися на межі старої і нової ер на землях навколо Галича. Ці події були пов’язані з двома чинниками. Одним з них було інтенсивне рибальство, засолювання риби та продаж її. Читач довідається, що первісна назва ГАЛИЧА була ГАЛЄЦ, бо так галли називали соляний розсіл, яким вони заливали в бочках виловлену в Дністрі та його притоках рибу. Особливо багато риби галли вирощували у великих ставах, які утворювали в руслах Нараївки, Бибельки, Гнилої та Золотої Лип. Назви більшості сіл, розкиданих по берегах цих рік, пов’язані з рибальством далеких предків галичан. Другим чинником бурхливого розвитку галицької землі було перехрестя сухопутних та водних торгових шляхів. Тут закінчувалися з Придунав’я два шляхи. Один долав Карпатський перевал в околиці Осмолоди і тягнувся вододілом Лівниці та Бистриці-Солотвинської через Завій, Вістову, до Комарова та Крилоса. Другий йшов вододілом Опору і Свічі, перетинав Свічу в місці її зливу з Скеллю, йшов вододілом Дністра і Болохівки, перетинав древній град Войнілов, броди на Сівці в Дорогові та Лівниці у Блюдннках і також впирався у ринок Комарова. До Комарова з Дністра руслами Лукви та Лівниці заходили плоскодонні барки та піроги з товарами близьких та далеких земель. Дніпро на межі старої та нової ер був не єдиним шляхом з Балтики в Чорне море. «Путь з варяг у греки» проходив також водними плесами Вісли, її приток Сяну та Зах, Бугу, з верхів’їв цих рік човни ставили на колеса та волами перетягали у притоки Дністра, по яких вони припливали у Дністер. Руслом Лівниці припливали купецькі човни та плоти з деревиною з передгір’їв Карпат. Автор свідомо ріку називає не Лімниця, як її нині позначають на мапах, а ЛІВНИЦЯ, бо це її первісна назва. Так її називали у всі віки. Галли спостерігали, що води гірської ріки, які впадали у Дністер, різнилися від дністровських кольором, бо виглядали синюватими. На мові давніх галлів ЛІВ (LIVide) - СИНЮВАТІСТЬ, а НИЦЯ походить від НИЦЕ і це пояснює, що береги ріки були густо заселені. Тримав владу в галицькій окрузі намісник короля усіх галлів-бастарнів, який сидів у граді Століску (нині с. Стільсько Миколаївського району Львівської області). Називався град намісника КРИЛОС. Назва цього слова первісно звучала як КРЕОЛІС і походила від галльських слів КРЕО — ЗАТВЕРДЖУВАТИ ПОСАДУ, АБО ВИБИРАТИ ПОСАДОВИХ ОСІБ і слова ЛІС(LIS) -ЛІЛІЯ ( символ королівської влади). Слово КРИЛОС ще могло складатися з галльських слів КРИ (CRIer) - КРИЧАТИ, ВИГОЛОШУВАТИ, ЛО(LOI) - ЗАКОН та СЕ, тобто ЦЕ. Отже Крилос в цьому варіанті є також градом, в якому виголошуються укази та розпорядження королівського намісника. Крилос та підступи до нього пильно охоронявся від нападів ворожих чужинців та розбійників, які нападали на річкових переправах та глухих лісах. Для цього на лівницькій переправі були засновані поселення Блюдники і Темерівці. Навіть назви цих сіл розказують про свою значимість. ТЕМЕРІВЦІ походять від галльських слів ТЕМБРІ (TEMERIte) -ВІДВАГА, СМІЛИВІСТЬ та ВЦІ – ПОСЕЛЕННЯ. Назва БЛЮДНИКИ первісно звучала як БЕЛОЛЮТНИКЕ і складалася зі слів БЕЛО ( ВЕLLО) - ВОЮВАТИ, ЛЮТ (LUТТЕ) - БОРОТЬБА і НИКЕ - ПРИМІСЬКЕ ПОСЕЛЕННЯ. Володаря краю та його землі захищало військо, яке перебувало в поселенні ВИКТОРІВ. Це військо вважалося елітним і непереможним, бо навіть слово ВИКТОРТВ походить від однойменного галльського слова VICTORIEUx і перекладається як НЕПЕРЕМОЖНІ. Прирічкове поселення Тустань було портом і місцем, де формувалися сухопутні та водні каравани перед походами. Звідси вони вирушали в далекі землі. Тут подорожуючі вантажили на вози, човни та шлюпи закуплені чи виміняні в Комарові товари, запасалися одягом та харчами. Тут до них приєднювалися озброєні відважні провідники-гайдуки, які пильно охороняли подорожуючих в чужі світи. Походить назва Тустань від ТУ (ТU) - ТИ та стань (STAND) - ПУНКТ ПОСТАЧАННЯ (тут ТИ запасешся всім необхідним для подорожі). Торгівлю на Дністрі галли контролювали з поселень, які закладали на придністровських пагорбах. Неподалік Марінопіля на пагорбі вони заклали град Тумир. В сучасному Тумирі його жителі, які з віками переселилися з пагорба ближче до потічка, розкажуть хвилюючу легенду, що в околицях їх села татари зазнали нищівної поразки і ТУ( тут) уклали МИР. Насправді, більше як за тисячу літ до легендарної перемоги над татарами, галли у Тумирі поселили військо, яке вело спостереження за руслом Дністра. З цієї гори далеко в обидві сторони проглядалося русло ріки. При появі на ній флоту спостережники виясняли його приналежність і, в залежності від намірів його господарів, або пропускали їх до Єзуполя, Галича і вище по течії, надаючи йому, при потребі, належну допомогу, або знищували чи заполонювали, коли в їх край по Дністру прийшов ворог. Назва ТУМИР походить віл слів ТУ (TU) - ТИ і МИР (MIRE) ПРИЦІЛ. СПОСТЕРЕЖЕННЯ, тобто воїну, що заступав на вахту, воєвода говорив : « ТИ тут сидиш і МІРяєш, хто йде Дністром і яка до нього віддаль.» З віками селяни покидали гору і переселялися ближче до струмків та річок. Тумир був градом і про це свідчать назви сіл навколо нього. Кожний град старався забезпечити своїх громадян всім необхідним для життя і тому в їх околицях виникали поселення, жителі яких випасали худобу і овець, вирощували хліб, мололи зерно і випікали хліб. В тих поселеннях шили одяг і взуття. В околицях Тумира є село Кремидів (давнє Кремидов), назва якого походить від КРЕМЕ (CREME) - СМЕТАНА і ДОВ (DOUX)- СХИЛ, на якому випасали корів. Неподалік Тумира над Дністром є село Довге, біля якого також паслися стада худоби, бо назва села ДОВГЕ походить від ДОВ – схил і ГЕ-ГЕЙ( крики, якими пастухи підганяли корів). Поблизу Тумира є давньогалльське село ЛАНИ. Тут проживали чабани, які випасали отари овець і забезпечували місто бараниною, бринзою та шкірами для кожухів та шапок. Назва ЛАНИ походить від однойменного галльського ЛАНИ (LANE) - ОВЕЧА ШЕРСТЬ. По Лівниці та обох Бистрицях галли сплавляли ліс. У місці вливання вод Бистриці у Дністер її русло, як і нині, було помережано кількома рукавами, в один з яких бокораші заводили плоти – дараби. В поселенні Єзупіль деревину, витягували на берег, сортували і продавали купцям. Грецькі купці, які проживали неподалік Єзуполя, на лівому березі Дністра у поселенні МАРІНОПІЛЬ, купували деревину, сплавляли в Чорне море і на його берегах її вигідно продавали. Назва ЄЗУПІЛЬ походить від галльських слів Є (JEU) - КОМПЛЕКТ, НАБІР ( видів деревини), ЗУ, СУ, (SOU) -МОНЕТА та ПІЛЬ (PILE) - ШТАБЕЛЬ, КУЧА (колод). Звідси довідуємося, що торги за ліс відбувалися не лише шляхом обміну ( ТОВАР-ТОВАР), але і шляхом купівлі його за гроші (ТОВАР - ГРОШІ). Про перебування грецьких купців у Марінонолі свідчить назва цього топоніму. Назва МАРИНОПІЛЬ походить від МАРІН (MARIN) - МОРСЬКИЙ або МАРІНЕ (MARINE) = МОРСЬКИЙ ФЛОТ і відомого ПІЛЬ (штабель колод). Тут слово ФЛОТ вжито в розумінні, що зв’язані між собою плоти із сотнями колод і справді справляли враження на людей, що селилися на берегах Дністра. Можна також великою вірогідністю припустити, що для проведення плотів по Дністру греки наймали досвідчених гуцулів та бойків, які були професіоналами у сплаві лісу. Греки свої міста називали ПОЛЬ і галльські поселення Єзупіль і Марінопіль вони називали по-своєму: Єзуполь і Марінополь. Ці назви дійшли до наших днів і продовжують дивувати істориків, звідки в Галичині, яка далеко від Греції, виникли грецькі міста. Навантажені крамом вози купців часто не могли подолати кам’янисті на Прикарпатті та болотисті на Поділлі річкові броди, а їх коні не могли витягнути на гору вози. Терпіли подорожуючі також і від повеней, які часто змітали вози з кіньми та людьми з переправ. Їм на допомогу приходили добре навчені та екіпіровані мешканці поселень, які називали СОКОЛ та СОКОЛОВ. Походить ця назва від слів СОК (SОСІО) - З’ЄДНЮВАТИ, ДІЛИТИ З КИМОСЬ НЕБЕЗПЕКУ та КОЛ ( СОL) -ПІДЙОМ, ПЕРЕВАЛ, УЩЕЛИНА. Ці рятівники мали гострий зір, вдивлялися на переправи, а в разі потреби, спішили на допомогу мандрівникам та купцям. Недаремно хижого птаха, якого кельти називали САКР, галичани за гострий зір назвали СОКОЛ. Напроти Блюдник на високому березі нині розкинулось невеличке село Сокіл. Його мешканці, може, і не підозрюють про своє героїчне минуле. Як не пам’ятають його і всі галичани, бо їх завойовники і вороги все робили, щоб брехливою пропагандою стерти з їх пам’яті велич їх походження. А тих, що очолювали боротьбу за визволення, затеки негайно знищували і трубіли, що лише вони здатні ощасливити довірливий галицький люд. Так триває і в новітні часи. Розмір газетної статті не дозволяє розмістити на ній усе, що написано в книзі «Світ східних галлів» про галицьку землю, та на закінченя подаємо назви поселень, пов’язані з виробничою діяльністю та релігією наших пращурів. Назва річки Гнила Липа не має нічого спільного з деревом липою, бо її назва походить від слів ГОНЕЛЕ ЛИПУ (GONELLE LIPPU), що перекладається з давньогалльського як РИБА ТОВСТОГУБА або ГУБАСТА. Кожний рибалка знає, що чітко виражені губи мають коропи. Отже, в ставах, які були в руслі Гнилої Липи, розводили коропів. Рогатин в давнину виник не як град, а лише як поселення, в якому з риби добували ікру і засолювали її в діжках. Тому і назва РОГАТИН походять від слів РОГА (ROGUE) - СОЛЕНА ІКРА РИБИ та ТИН (ТІN) - ДІЖКА. У давньому Бурштині стояла найдовша гребля, яка утворювала став на ріці. Тому назва БУРШТИН походить від слів БУР (BOURREE) - ФАШИНА З ПРУТТЯ, ШЕ (SЕ) - ЦЕ та ТИН-ГРЕБЛЯ з ФАШИНИ ТА КАМЕНЮ. Для вилову риби потрібно було багато тенет, ятерів і крошень, які майстерно сплітали в поселенні КІНАШІВ. Назва походить від слів КІНАШ (CINAGE)- ТКАТИ УЗОРОМ (в’язати сіті) та ШОВ (CHOU) - ДОБРОТНІ. У Боднарові виробляли бочки, а в Бовшові – корки до них, бо слово БОВШЕ (BOUCHE) - ЗАТИКАТИ, Слово БОВШО означає КОРОК. У Бушівцях, які чомусь перейменували на Більшівці, з колод товстих дерев витісували човни, якими користувалися рибалки. Назва БУШІВЦІ тому і походить від слів БУШЕ (ВUCHE) - КОЛОДА або БУШЕР - ДОВБАТИ. Жителі Галича потребували багато одягу. Знатні особи бажали мати одяг з тонкої кольорової пряжі. У поселенні, яке називалося БРИНЬ, проживали ткачі і пряслиці, які пряли дуже тонке волокно. Назва Бринь походить від галльського БРІН (BRIN) - НИТОЧКА, ВОЛОСОК. Можливо, що у Брині виготовлялися скрипки, цимбали і струни до них, бо нині кажуть, що струна БРИНИТЬ. Для обробітку землі здавна використовували відомі кожному селянину САПИ. Виготовляли їх у поселенні САПОГОВ, бо слово САПОГОВ походить від слів САПЕ (SAPE) - САПА, МОТИКА і ГОВ (НОUE) - також МОТИКА, САПА. Нині важко сказати, чому галльські слова САПЕ і ГОВ означають одне і те ж, але галли різницю бачили, бо нині сапи є різної конфігурації і мають різне призначення. У Сапогові місцеві ковалі на доставлені сюди з Боднарова бочки натягали обручі і рафи на ободи коліс. Можливо, що тут виготовляли плуги, борони та інший реманент, потрібний в господарстві кожного селянина. Назви кількох топонів навколо Галича, пов’язані із віруваннями галлів. У с. Коростовичі, на затопленому нині лузі, стояла статуя богині КОРЕ, якій наші пращурі до їх християнізації поклонялися у серпні. Старожили села пам’ятають, що біля ріки було урочище Лахманівка. Люди боялися цього місця і уникали його. Тут, на переконання галлів, блукали духи померлих. Походить слово ЛАХМАНІВКА від ЛАХЕ (LACHE) – БОЯЗЛИВИЙ та МАНЕ (MANES) – ДУХИ ПОМЕРЛИХ. В Коростовичах не збереглася назва Лиса Гора. Зате є гора КРАМАРІНЬЧЕ, на якій друїди під час свят приносили в жертву богу кров забитої тварини. М’ясо жертви смажили на вертелах і пригощали усіх, які пили вино та веселилися. Слово КРАМАРИНЧЕ походить від КРАМЕ (СRAMEr) – смажити та РИНЧЕ (RING) – ПРИГОЩАТИ ВИНОМ. Храмова Лиса Гора, на якій кілька разів у році галли приносили жертви, всенародно святкували, зберегла давню назву в східній околиці Галича. Походить її назва від ЛИСА (LIESE) – ВСЕНАРОДНЕ ГУЛЯННЯ та ГОРА (GOUR, GARA) – ГОРА. Один раз на рік, в день літнього сонцестояння, наші далекі предки, приносячи жертву богам, святкували на вигинах рік, де стояв з капищем їх храм ЛУКУ. Нині тут стоять села ЛУКА, ЛУЧИНЕЦЬ, та ЗАЛУКВА. Галли усі води вважали священними, а ріку з грецькою назвою Тірас вони назвуть Авга (AUGA) – тобто, священна. Згодом вони назвуть її ДЕНІСТЕРНО. З віками ця назва реформується у Дністер, але про це пишеться в книзі в іншому розділі. Цікаво, що давній письменник Йорлан описав битву готів з гіппідами на ріці АВҐА біля міста ГАЛЬЦИС, яка відбулася у 290 році. І якщо триматися правила усіх істориків, що вік міста визначається за першою письмовою згадкою про нього, то офіційний вік Галича складає 1721 рік, з чим автор вітає усіх галичан. Теодозій Король - автор книги «Світ східних галлів» |
