З цього роду найвідомішим представником є Михайло Гарасевич, який був одним із перших провідників українського національного відродження в Галичині на початку ХІХ століття. А ще він був відомим істориком і церковним діячем, найосвіченішим галицьким українцем того часу, займаючи друге місце у церковній ієрархії Галицької митрополії УГКЦ.
Михайло Гарасевич народився 23 травня 1763 року у селі Якторів (нині Золочівського району Львівської області). Його батько - Григорій Гарасевич (1735-1813), а мати Анна походила з роду Вовковичів. Навчався він спочатку у Золочеві, а пізніше - у «Барбареумі» у Відні (1782–1784) і Львівській греко-католицькій духовній семінарії (1784–1787). У 1789 році М. Гарасевич став доктором богослов’я. Від 1787 року він викладач, а з 1790 р. – професор «Studium Ruthenum» (Руського інституту), де викладав богословські дисципліни і грецьку мову. Також М. Гарасевич блискуче володів латинською, німецькою, італійською, польською мовами.
У 1793–1797 рр. М. Гарасевич редактор польської газети «Dziennik patriotycznych polityków». У 1795 р. висвячений на священника. Від 1797 – почесний канонік Перемишльської єпархії, із 1800 – генеральний вікарій Львівської митрополичої капітули, а з 1813 – архіпресвітер. Був делегований греко-католицькими ієрархами до австрійського імператора Франца I (1804–1835) у справі відновлення Галицької митрополії (1807). Поступово звільнився від полонофільства і став переконаним захисником інтересів русинів Галичини.
За це під час австро-французько-польської війни 1809 р. разом із митрополитом А. Ангеловичем зазнав переслідувань від тимчасової польської управи Львова. За відданість Австрії його було нагороджено орденом Леопольда і надано титул барона де Нойштерна.
Від 1814, після смерті митрополита, до 1818 року Михайло Гарасевич управляв Галицькою греко-католицькою митрополією. В останній період життя заглибився в дослідження історії Галичини та її церкви, наслідком чого стала ґрунтовна праця на збережених джерелах «Історія церковної унії з римською церквою», видана згодом під назвою «Annales Ecclesiae Ruthenae» (1863), яка містить матеріали не лише з історії церкви, а й з багатьох інших питань історії краю. Ще задовго до виходу в світ вона поширювалася в рукописних копіях і стала особливо популярною серед студентської молоді, сприяючи пробудженню в неї національної свідомості. Непідробний пієтет до вченого-патріота засвідчив М. Устиянович у вірші «Сльоза на гробі Михайла Гарасевича». Помер М. Гарасевич 29 квітня 1836 року і похований у Львові.
Як відомо, М. Гарасевич у 1793 році одружився із польською шляхтянкою Терезою Яблонською. Однак цей шлюб незабаром розпався. Через розвід він не міг посісти єпископську катедру, бо на заваді стала ця родинна драма. Однак незважаючи на це, як пише А. Андрохович, «з огляду на своє взірцеве життє і прочі прик¬мети має Гарасевич як найліпшу славу і пошану у цілій суспільности». Він мав сина Осипа, який став поручником, але пропав безвісті, та дочку, яка вийшла заміж за піджупного з Калуша Н.Якубчака.
Мав Михайло і молодшого брата Івана, який при його допомозі зробив собі непогану кар’єру. Він народився 17 квітня 1781 року у Яхторові. Навчався у львівській гімназії, а у 1803 році закінчив богословські студії. Того ж року 16 квітня він висвятився на «безженного» священника, а 10 жовтня став префектом студій і був ним до 1809 року. З 1807 року він викладав догматику у «Studium Ruthenum» і був заступником керівника цієї кафедри. Деякий час І. Гарасевич обіймав посаду віце-ректора, а у 1808 році навіть заступав ректора. Катедральним парохом і крилошанином у соборі Св.Юра він став від 1815 року. Як катедральний парох був він львівським деканом, а від 18 березня 1817 також завідателем парохії св. Параскевії. В 1835 р. він перенісся він до Перемиської єпархії.
На з’їзді руських учених 1848 був І. Гарасевич «предсідником секції фільософії і наук природописних», а на засіданню секції богослов’я дня 21 жовтня 1848 р. на запит, чи «можна начати богословські виклади в руській мові без огляду на недостачу таких підручників, завважав Гарасевич, що таке обучуванне тут вже було, а тим самим знов легко бути може, що він сам викладав догматику в руській мові і сьогодні викладати її готов».
Наприкінці життя у 1851 р. в «Зорі Галицькій» Іван Гарасевич помістив дуже теплий спомин про «Studium Ruthenum», який був найліпшим друкованим джерелом про сей інститут. В 1852 р. робив єп. Якимович заходи, щоби цісар іменував його почесним крилошанином, бо митрополит М. Левицьки позбавив його цього звання. Тоді І. Гарасевич переселився до Відня, де і помер 25 вересня 1861 року. Тут мусимо зауважити, що мати єпископа Яхимовича, Марія теж походила із Гарасевичів. Не виключено, що вона була сестрою Михайла та Івана.
Очевидно, що у них ще був брат Микола, який теж став священником. Він народився у 1795 році, а помер 14 листопада 1855 року. Мав дітей - Теклю, 1835, або 1857 р.н., яка вийшла заміж за о. Івана Сабата, Марію, дружину Василя Ільницького, яка померла у 1910 році та сина Ігнатія Гарасевича.
З роду Гарасевичів походять і ряд інших діячів, які залишили в історії краю вагомі сліди. Це Олександр Гарасевич, який народився 27 квітня 1850 року. Одружився із Зиновією Сірецькою. Висвячений на священника 27 березня 1875 року. З часу рукоположства і до вересня 1875 року працював сотрудником у с. Красієві, у свого тестя о. Антона Сірецького. З вересня 1875 по серпень 1878 р. – він приватний сотрудник у храмі Вознесіння Господнього с. Парище (Надвірнянського району). З березня 1880 по травень 1881 о. О. Гаресевич адміністратор парафії у Фитькові. З травня 1881 р. – катехит у с. Камінна, а від 23 грудня 1886 року – містодекан м. Тисмениці. Помер 1 травня 1883 року на тридцять дев’ятому році життя, похований у с. Камінна.
Подружжя Олександра та Зиновії Гарасевичів мало двох дітей – Антона і Марію. Дочка Олексадра Гарасевича - Марія вийшла заміж за священника о. Івана Калинського (1878-1921).
Антон Гарасевич народився 24 лютого 1881 року у с. Фитьків. Рукоположений на священника єпископом Григорієм Хомишиним 7 квітня 1905 року. У 1905-1910 роках він був сотрудником у селах Парище та Нижнів. Із 1 липня 1910 року о. А.Гарасевич обіймав посаду адміністратора у Цуцилові, потягом 1911-1913 рр. був сотрудником у Старуні та Жураках. З 1 червня 1913 року він адміністратор у с. Деліїв Галицького району. Із 25 лютого 1928 року о. А. Гарасевич адміністратор парафії у с. Тумир недалеко Галича і містодекан з 2 червня 1923 року, а з 24 квітня 1935 року - декан Устецький.
У с. Делієві з ініціативи о. А. Гарасевича була у 1924 році відкрита молочарня «Маслосоюзу», котра згодом стала центром економічної розбудови цілої околиці. Також о. Гарасевич доклався до відкриття кооперативної крамниці, заснування читальні «Просвіти» та гуртка «Рідної Школи». З 1931 року він почесний радник Станиславівської єпископської консисторії. Помер о. А. Гарасевич 14 грудня 1936 року у Делієві. Із дружиною Теодозією, дочкою о. Йосифа Кучинського, довголітнього пароха с. Парище, подружжя виховало дочку Лесю та синів Ярослава і Богдана, які закінчили Станиславівську гімназію. Ярослав Гарасевич - пластун куреня ім. І. Мазепи у Станиславові, у Делієві він очолював товариство «Сокіл». Пізніше вивчився на інженера, після війни емігрував до Канади, проживав у м. Торонто.
Ще один Олександр Гарасевич (1876 -1934) був відомим кооперативним діячем. Він закінчив молочарські студії у Данії і при відділі «Просвіти» у Стрию почав огранізовувати по селах кооперативні молочарні та проводити виклади про молочарство, будучи мандрівним учителем сільського господарства у 1904-1909 рр.. Пізніше він викладав в учительській семінарії у Львові та був одним із засновників, а деякий час головою протиалкогольного товариства «Відродження». Далі він опинився на Тернопільщині, де у 1920 році ввійшов до Галбюро, а пізніше , опинившись у Харкові, покінчив життя самогубством у тамтешній тюрмі.
Андрiй Гарасевич народився 13 серпня 1917 р. у Львовi. Був єдиним сином радника суду. У 1921 р. переїжджає з родиною на Закарпаття. Тут стає членом Українського Пластового Уладу. Початкову освiту здобуває в Раховi та Хустi, а з 6 класу (1934) гiмназiї навчається в Ужгородi. Тут одночасно починає музичну освiту, вивчаючи гру на фортепiано. Гiмназiю закiнчує матурою в 1936 р. Починає лiтературну дiяльнiсть, друкується з 1935 р. в мiсцевих газетах, а дальше в журналах та часописах Львова та инших галицьких мiст («Обрiї», «Напередоднi»). Деякi твори появлялися пiд лiтературним псевдонiмом Василь Сурмач.
Восени 1937 р. А. Гарасевич переїжджає до Праги. Тут поступає на студiї права в Карловiм унiверситетi, але через рік переходить на фiлософський факультет (лiтературознавство). В Празi його лiтературна дiяльність сильнiшає i вiн стає членом т. зв. празької групи поетiв до якої належали Ольжич та Мосендз. В 1945 р. з родиною осiдає в Берхтесгаденi. На емiграцiї вiдновлює свою дiяльнiсть в УПУ. Тут до його перших двох захоплень (поезiя та музика) долучається третя й остання – альпiнiстика. Підкорюючи вершину, А.Гарасевич трагічно загинув в Альпах 24 липня 1947 року.
Іван ДРАБЧУК |
