На зламі ХІХ і ХХ століть вечір у Станиславові був строкатим і багатоголосим. Коли денна метушня відступала, на центральній вулиці міста панували інтриги та флірт, у кав’ярнях і шинках розважалася весела публіка, у бальних залах вирували танці, а в домівки приходила спокійна «сіра година» – час для читання, роздумів і дрімоти. Давня преса зазначала, що вечір був неначе сценою міського життя, на якій кожен грав свою роль, пише Західний кур’єр. На прогулянці Після заходу сонця містяни здійснювали традиційний променад у центрі міста. Молодь під час таких прогулянок фліртувала, а старші обговорювали політику, ціни та свіжі плітки.

Ось що газета «Кур’єр станиславівський» писала про ці вечірні прогулянки у 1905 році: «Ввечері лінія А-Б (тепер початок вул. Незалежності – Авт.) набирає зовсім іншого вигляду. Тоді тут з’являються всі вершки суспільства жіночої статі, щоб здійснити кілька «атак» на чоловіків, спостерігають. Їхні рожеві губки посміхаються, пашять здоров’ям і Вони утворюють гарну мозаїку, на якій відпочиває погляд пересічно обмінюються поглядами й посмішками і схиляють голови у поклоні руки мандрує якась таємна записка. Від рогу вул. Карпінського (тепе – Авт.) аж до Міщанського банку (тепер вул. Незалежності, 15 – Авт

Усі весело усміхнені. Їх сюди привела не потреба шукати допомоги бажання комусь сподобатися, а проста звичка, тому тут переважно б Лінія А-Б має таку особливість, що вона хоч і є головною вулицею, н вигляду лише ввечері і в неділю після церковної служби. Ввечері в н покоївки та інші служниці. Якби хтось зацікавився і прислухався до і фліртують, то міг би зібрати багатий матеріал про почуття, які нурт для розмов ніколи не бракує – вітрини крамниць, салонні плітки, сер зізнання – все тут буде обговорене протягом вечора і розібране до на складається не одна пара, яка за короткий час пов’язується шлюбним зворушенням згадує лінію А-Б, а часом і проклинає її. Вища частина менш відвідувана, натомість різні підозрілі типи по вечорах вируша після десятої вечора ціла вулиця затихає і вилюднюється, а в одинад на наступний день лінія А-Б знову вирує життям». Популярними були й вечірні прогулянки у міському парку. Як зазначала п тут зазвичай гуляла до восьмої вечора. Але навіть після того, як усі нареш подекуди виднілися закохані пари, що розмовляли півголосом, а їхня розм переривалася поцілунком.

У шинку чи нічній кав’ярні Немало мешканців міста проводили вечори у кав’ярнях, рестораціях та ш допізна, а деякі й цілу ніч. Так, на початку ХХ ст. скандально відомою бу пані Ґустави Вебінґер по вул. Сапєжинській. Цілу ніч у закладі лунала гу були й бійки з биттям посуду і вікон. Як повідомляла преса, лише в грудн закладі побили тричі. Гості винарні нерідко випрягали коней з фіакрів і з Навіть персонал часом ставав причиною скандальних інцидентів. В бере відвідувачів винарні, сильно п’яний, сказав якусь грубість касирці. Та не пляшку, що стояла поруч, і з усієї сили вдарила нею грубіяна по голові. З загального осуду власниця винарні закрила свій заклад і назавжди покин гучні гулянки і безумства у «Віденській винарні» не вщухала ще довго. Нічим не гірші розваги пропонували й деякі кав’ярні на вул. Бельведерсь жителі цієї вулиці через газету звернулися до інспектора поліції, благаюч кав’ярень, адже гучна музика і п’яні крики там лунали до сьомої ранку. Б інший персонал у них інколи теж був напідпитку.

Про вечори, які інколи плавно переходили в ранок, згадував у 1900 році й «Кур’єра станиславівського» Клеменс Вайтц: «Вчора я відвідав у терміновій справі свого знайомого, міського уря ліжку. Вибачився, що турбую, а він мені розповів, що мав дуже наси робочого дня він заскочив до ресторації Кьоніґсфельда, аби випити зустрів компанію друзів, які щось святкували і запросили його приєд усією юрбою вони пішли до театральної ресторації, після якої не зна панів Геркоперців, потім у Вагнера. Ну а далі хтось запропонував пі де вони всі провели близько години. Після неї товариство вирушило колінцем», аби хильнути ще по одній, так би мовити, «на добраніч» години шостої ранку, а вдома він опинився близько восьмої…».

У бальній залі В 1905 році один з дописувачів газети «Кур’єр станиславівський» зазначи був поганий звичай, з яким, однак, ніхто не поспішав боротися. На всіх бвечірках було прийнято гуляти «до білого рана». Інакше вважалося, що з настільки нудним і нецікавим, що гості поспішили покинути його якомог «І знову бальні зали наповнюються панами і паннами, знову на парк вальсу. І знову починається цей гідний осуду звичай – кожна вечірка рана! – писала газета. – За кордоном, у Франції та Німеччині, всі бал закінчуються через дві години після опівночі. А у нас уважається за аж до ранку. І можна лише дивуватися терплячості наших кавалерів двічі змінювати комірець унаслідок того, що весь цей час вони стара ритмі танцю. І в глибині душі не хочеться їм уже ніяких веселощів – власне ліжко».

І справді, з численних згадок у пресі про міські розважальні заходи ми ба «до білого рана». Так, у січні 1911 року в міському казино відбувся «акад танцювали сорок вісім пар аж до самого ранку. Вдалим був і бал пожежн залі будівлі товариства «Ґвязда». Під звуки колійового оркестру «Гармон танцювали 50 пар – міські пожежники зі своїми дамами та запрошені гос У Станиславові на зламі ХІХ і ХХ століть були три локації, де найчастіш театральна зала (тепер приміщення Обласної філармонії), міське казино ( зала у будівлі товариства «Сокіл» (площа Міцкевича, 2). Серед домашнього затишку Ті, хто не шукав гучних розваг, залишалися вдома за читанням, розмовам дрімотою. В часи, коли електричне освітлення ще було мало поширене, по максимуму використовувати денне світло для своїх щоденних занять. запалити газове освітлення чи бодай свічку або гасову лампу. Але робити аж поки не мине «сіра година» – час, коли надворі вже почало сутеніти, а метою економії під час «сірої години» містяни сідали біля вікна і читали, світлі дня, що згасав. Але очі швидко стомлювалися, та й не у всіх був на багато хто просто дрімав у кріслі, поринав у роздуми чи нудився, чекаюч нарешті можна буде запалити світло. В 1888 році газета «Кур’єр станиславівський» опублікувала невелике есе годині», яке допомагає нам зрозуміти, чим займалися мешканці, коли на «Коли сонячне сяйво покидає небосхил, з’являється сіра година. Тих вона на крилах вечірніх сутінок і неначе кидає попелясте мереживо Сірі сутінки спочатку приходять у сутерини (цокольні поверхи – Авт утікають від світла закопченої лампи. Тут немає часу на відпочинок зморщеними від води руками поспішає запалити світло, щоб допрат вона не встигла впоратися за день.

Сутінки повзуть далі і закрадаються у вікно першого поверху. Прони фіранки, вони застають гарненьку господиню помешкання біля камі Вогонь кидає відблиски на гарні меблі і на обличчя подруг господин повсідалися на канапі. На столику біля канапи стоїть таця з солодощ цукерками, легким вином і невпинно щебечуть, переповідаючи пліт сіра година триває довго, аж поки додому не повернеться господар, постукає у двері, питаючи, чи можна вже подавати вечерю. Тим часо вище і заглядають до вікна якогось пана, що схилився над письмови його відкласти перо, яке вже кілька годин поспіль швидко рухалося підпирає чоло долонями і занурюється у думки. Аж поки чиясь дбай лампу і не поставить її на його стіл. Далі сутінки зазирають аж попід схилилася над шиттям. Сіра година дає їй трохи часу на відпочинок Діти під час сірої години бавляться у «страшки», вовка і сирітку або забави часто закінчуються голосним плачем: хтось перечепився об п напівмороку, чи спіткнувся об забавку, що валялася на підлозі. І в ц ніж болю. Але найважчою під час сірої години є самотність. Усі сму постають перед очима. Примари давно минулих переживань приход душу і пришвидшити биття серця. Тоді на обличчя ллються тихі сль вимовляючи давно забуті імена». Словом, вечір у Станиславові здебільшого був часом не для праці, а для ж яке не потрапляло до офіційних хронік, але щодня протікало на вулицях, тихих домівках за зачиненими вікнами. Звісно, культурні заходи теж доп вечірні години. Подивитися виставу в театрі, відвідати сеанс у кіно, музи «літературне чаювання», в якому брали участь відомі літератори, – все це емоцій та розуму і не залишало жодних шансів нудьзі. А там уже й надхо завтра чекав новий день зі своїми радощами та турботами.

Олена БУЧИК