До останнього часу про Гриця Перегіняка не знали майже нічого: до цього спричинились суб’єктивні обставини — більшість інформації з історії ОУН—УПА нині черпаємо з діаспорної літератури, здебільшого мемуарного характеру. Автори, учасники національно-визвольних змагань 30-50-х рр., писали свої спогади переважно вже у похилому віці, не маючи під рукою достатньої джерельної бази, документів, з пам’яті відтворюючи деталі подій багаторічної давності. Звідси інколи й деякі фактичні неточності.  Певну плутанину було внесено і в біографію Гриця Перегіняка — командира Першої сотні УПА. В різних джерелах його інколи називали Перегійняком, Іваном і навіть Михайлом.

Спробуймо, спираючись на більш-менш достовірні факти, розповісти про короткий  життєвий  шлях ще одного призабутого борця за волю України. «Народився Г. Перегіняк у 1910 р. у незаможній родині в Старому Угринові на Прикарпатті. Смерть батька Микити Перегіняка змусила Грицька рано ставати до праці — він виявився єдиним годувальником сім’ї. Та це не було перешкодою для його активної громадсько-політичної діяльності. Національна свідомість жителів Старого Угринова на той час була дуже високою», — писав у своїй книжці «В поході до волі» один із найближчих побратимів провідника ОУН Микола Климишин. За уточненими даними, достовірна  дата народження Гриця Перегіняка — 8 січня 1908 року.

Ще на початку  30-х років він став членом ОУН. Саме за завданням організації юнак вчинив замах на сільського війта (солтиса) Ільківа (в селі його називали Хрущем, можливо, від слова «хрунь») за співпрацю з польським режимом, за те, що він був зрадником. Увечері, взявши свого укороченого переробленого кріса, Перегіняк підійшов під вікна Ільківа. Той стояв у хаті спиною до вікна, там і застала його смерть. Втікаючи поза городами додому, Гриць зауважив, що у нього тепер зовсім інші думки: він забив людину! Йому стали дуже швидко з’являтися картини наслідків його вчинку. Таж його заберуть і вкинуть до в’язниці, а хто тоді заопікується мамою?.. Він пішов і... зізнався. І все пішло своєю дорогою: йому заложили на руки кайдани і до двох тижнів уже мав присуд. Одне пам’ятав, що мама дуже ридала і все питала, чому він це зробив. Він не знав, що казати, врешті промовив: «Мамо, це хтось мусив зробити!».

Отож у жовтні 1935 р. Гриця Перегіняка польський суд засудив на довічне ув’язнення, яке йому випало відбувати в тюрмі «Святий хрест» у Келецькому воєводстві. В той час у тій самій в’язниці, після Варшавського та Львівського процесів, були Степан Бандера з товаришами, які сиділи у справі П’єрацького. Про перебування Гриця Перегіняка у в’язниці пізніше згадував Климишин — один з найвизначніших  провідних членів ОУН: «Він мав тяжке життя, тому в’язничне для нього мимо всього було мов би відпочинок, і в той час, коли я з ним був разом, він виглядав дуже добре. Також дуже йому це помогло психічно, що він стрінувся із нами. Головно з Бандерою... Коли син священика сидить у тій самій в’язниці, то це для нього найкращий доказ, що з ним ще не найгірше...»

Микола Лебідь зорганізував для нього й інших в’язнів лекції, в результаті яких Гриць осягнув рівень неповної середньої освіти, хоч до в’язниці був зовсім неграмотний. Коли Бандеру разом з іншими керівниками ОУН вивезли зі «Святого хреста», Перегіняк лишився там аж до початку польсько-німецької війни 1939 р. У дні вибуху війни багатьох в’язнів у тій в’язниці постріляли, але він урятувався. В’язницю евакуювали, як тільки почалася війна, й повели в’язнів у напрямку на схід. Це був тяжкий похід. Багатьох арештантів по дорозі сторожа дострілювала, коли вони не могли йти, але їх незабаром наздогнали відділи німецької армії, що наступала, і в’язнів було врятовано, а з ними й Перегіняка.

Як знову-таки згадував Климишин, у 1940 р. його відвідав у Кракові Гриць Перегіняк, який на той час перебував у Страховицях у відділах, які стерегли військові об’єкти, і розповів про свої пригоди після звільнення з тюрми. «Дуже приємно було стрінутися з ним і побачити, як дуже він змінився за той час. Дуже видно було, як багато він скористав з того, що в тюрмі навчився. Він по нашій розлуці читав дуже багато того, що можна було у бібліотеці в’язниці дістати, а крім того, читав книжки, які діставав з Комітету допомоги українським політичним в’язням. Оповідав, як він напам’ять виучував усі записки, які собі складав, коли ми його вчили. Тепер він із захопленням читав усе, що міг дістати з військової літератури. Гриць перейшов три курси військових вишколів ОУН: рекрутський, підстаршинський, старшинський».

Коли почалася радянсько-німецька війна, Перегіняк приїздив у рідне село, але був тут недовго. Більше до батьківської оселі йому повернутись не судилося...

У 1941 р. він — в одній з похідних груп ОУН. 1941—1942 рр. служив у «Шуцманншафті». У 1942 р. всім членам ОУН, які до того з тактичних міркувань перебували в німецьких поліційних відділах, було дано наказ перейти в підпілля й розпочинати збройну боротьбу проти нацистів. Вояком у перших військових відділах ОУН на Волині став і Перегіняк. Поступово він дістає все більше обов’язків, а в жовтні 1942 р. сформував Першу сотню УПА, бійцями якої переважно були не поліщуки, а вихідці з інших регіонів України.

У селі Гриця Перегіняка називали «Борсуком», тепер в УПА він дістав псевдо «Довбешка-Коробка». У лютому 1943 р. відбувся перший бій відділу УПА під командуванням «Довбешки-Коробки». Часопис «Вісті з фронту УПА» (ч. 1. — 1943 р.) повідомляв: «7 лютого цього року відбувся наступ Першої сотні УПА на м. Володимирець (тепер Рівненська обл.). Найкраще відзначився особистим прикладом одчайдушности командир сотні  «Довбешка-Коробка». Здобуто 20 крісів, 65 коців, амуніції й ін. Зі сторони ворога впало 7 людей, включно з командиром жандармерії. З нашої — 1 вбитий, 2 поранених».

Цей бій у фаховому висновку робочої групи істориків Урядової комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА відзначено як одну з перших масштабних збройних антинімецьких акцій.

У перші місяці відділи УПА воювали переважно з німцями та польськими загонами, які тероризували українське населення Волині. У лютому 1943 р. сотня продовжувала діяти в тому ж районі. Але її натиск на районний центр м. Висоцьке був невдалий. Німецьку залогу було попереджено й разом із «батальйонцями» вона відбила наступ.

У цьому бою командир Першої сотні пор. Гриць Перегіняк загинув. Це сталось 22 лютого 1943 р. Ось слова із посмертної згадки: «Командир Першої сотні УПА — вояк-революціонер із крови і кости, виріс у діях УПА, швидко вибився завдяки своїм здібностям і став командиром сотні... Він завжди був першим у бою. Відважний, енергійний. Він був душею сотні... У трудних моментах вливав віру й завзяття іншим друзям. Під його командуванням сотня не раз розбивала кількакрат сильнішого ворога» («До зброї». — 1943, — ч. I7).

За часів незалежності України на місці загибелі відважного сотенного встановлено пам’ятний знак.

Пам’ятають сотенного Перегіняка і земляки-староугринівці: його іменем названо одну з вулиць села, на якій стояла його хата. Дожили до незалежності родичі  Гриця — двоюрідні сестри Анастасія Романюк та Ганна Бабінець. Планується реконструкція символічної могили борцям за волю України, одним з елементів меморіального комплексу має стати й пам’ятний знак славному командирові Першої сотні УПА.

Ідеалом Гриця Перегіняка була Українська соборна самостійна держава, за неї він віддав своє життя. Він був простим сільським хлопцем, загинув на злеті біографії. Ми не маємо права забувати імена наших героїв. Один із них — Перегіняк, який повинен зайняти належне йому місце в пантеоні борців за вільну, незалежну Україну.

Тарас ФЕДОРІВ. Голова ГО «Бандерівське земляцтво»