На зламі ХІХ і ХХ століть у кримінальній хроніці Станиславова не рідкістю були повідомлення про матерів, які в той чи інший спосіб позбувалися своїх новонароджених дітей.

Найчастіше такими горе-матерями були служниці чи робітниці, які завагітніли та народили внаслідок випадкового роману. Інколи покинуті діти опинялися в притулках, де їм мали би забезпечувати належні умови, пише Західний кур’єр. Та часом за вивіскою притулку ховалися місця, де дитячі життя згасали одне за одним.

У лютому 1898 року перед судом у Станиславові постала 54-річна жінка Йоанна Улицька, яка займалася тим, що приймала на виховання немовлят. В 1896 році в притулку Улицької померло аж десятеро дітей, а в 1897 році – семеро. Численні похорони дітей звернули на себе увагу станиславівського магістрату і прокуратури, внаслідок чого в її притулку було проведено ревізію. Те, що побачили чиновники, які прийшли перевіряти діяльність Улицької, шокувало. У тісній комірчині, де панував страшний бруд і сморід, перебували десятеро дітей.

Діти були голі, дуже худі і смоктали з пляшок кисле молоко. Тож не було нічого дивного, що малюки, які утримувалися у таких нелюдських умовах і харчувалися нездоровою їжею, заражалися різними інфекціями та гинули. Під час розгляду справи Улицька цинічно стверджувала, що не може змагатися з Богом і не її вина у тому, що діти помирали. Адже вона поховала не лише чужих, а й своїх десятеро. Однак трибунал не взяв до уваги її виправдань і визнав винною. Обвинувачувану засудили до восьми місяців суворого режиму. Преса з гіркою іронією охрестила притулок Улицької «фабрикою янголят».

Підготувала Олена БУЧИК