На зламі ХІХ і ХХ століть у кримінальній хроніці Станиславова не рідкістю були повідомлення про матерів, які в той чи інший спосіб позбувалися своїх новонароджених дітей.

Найчастіше такими горе-матерями були служниці чи робітниці, які завагітніли та народили внаслідок випадкового роману. Інколи покинуті діти опинялися в притулках, де їм мали би забезпечувати належні умови, пише Західний кур’єр. Та часом за вивіскою притулку ховалися місця, де дитячі життя згасали одне за одним.

4 лютого 1900 року в Станиславові помер Андрій Шахнович – професор Державної гімназії, викладач української мови та великий друг молоді.

Як зазначала преса, у місті фактично не було жодного українського товариства, до якого би він не належав, пише Західний кур’єр. Андрій Шахнович народився у 1866 році в Підгайцях. Закінчивши з відзнакою гімназію в Коломиї, він поступив на філософський факультет Львівського університету, де вивчав класичну філологію та українську мову під керівництвом професора Омеляна Огоновського.

Історія нашого міста наповнена не лише визначними подіями, а й людьми, які день за днем змінювали його на краще. Одні розбудовували місто, інші зводили важливі будівлі, ще інші рятували мешканців від вогню. Та іноді всі ці ролі поєднувалися в одній людині.

Саме таким був Владислав Мюльн – міський будівничий, який допоміг Станиславову відродитися після великої пожежі, керівник пожежної служби, громадський діяч і людина, чиє ім’я донедавна було мало відоме широкому загалу, пише Західний кур’єр.

На посаді міського будівничого